read-books.club » Сучасна проза » Машина часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Машина часу"

130
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Машина часу" автора Герберт Уеллс. Жанр книги: Сучасна проза / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 47
Перейти на сторінку:
знову ввійшло у звичайну колію. Враховуючи свої можливості, я й далі вивчав їхню мову і, зрозуміло, не покинув спостерігати за невідомим мені світом. Не знаю, чи була їхня мова дійсно такою простою, чи, може, я випустив з уваги якісь нюанси, але мені здавалося, що вона складається лише з самих іменників і дієслів. Абстрактних термінів було мало, якщо, звичайно, вони взагалі існували в тій мові. Не було також і образних висловів; фрази зазвичай складалися із двох слів, тому я міг розмовляти з цими людьми за допомогою найпростіших речень.

Думки про Машину часу та бронзові двері Сфінкса я вирішив відкласти доти, доки в мене не набереться якнайбільше відомостей про навколишній світ і доки ці відомості самі собою знову не наштовхнуть мене на думку про Машину. Тоді я природним шляхом повернуся до них. Але ви розумієте, звичайно, почуття, котре увесь час заважало мені відійти далі ніж на кілька миль від місця зупинки моєї Машини.

Пояснення

Наскільки я міг судити, тут скрізь був такий самий достаток, який упав мені у вічі в долині Темзи. З вершини кожного пагорба, на який я видирався, було видно численні пишні будинки, нескінченно різноманітні за матеріалом і стилем, а також густі хащі вічнозелених рослин, укриті квітами дерева й деревоподібні папороті. Тут і там вигравала сріблом звивиста стрічка ріки, а вдалині, зливаючись із прозорою лазур’ю неба, блакитнуватою смугою зростала хвиляста гряда пагорбів.

Уже на самому початку я звернув увагу на одну дивну особливість цього ландшафту: наявність круглих колодязів, що сягали, як мені здавалося, у багатьох місцях досить великої глибини. Один із цих колодязів був саме на стежці, якою я йшов, коли підіймався на вершину пагорба під час своєї першої прогулянки. Як і всі інші колодязі, він був по краях оздоблений бронзою та захищений від дощу маленьким куполом. Сидячи біля цих криниць і зазираючи в глибоку пітьму внизу, я жодного разу не помітив навіть найменшого відблиску води або віддзеркалення в ній мого запаленого сірника. Але з усіх колодязів лунав якийсь дивний звук: туд-туд-туд-туд, щось на кшталт стукоту під час роботи великих машин. За коливанням полум’я сірника я визначив, що всередині колодязя є постійний приплив повітря. Щоб переконатися в цьому, я кинув туди шматочок паперу, і, замість того щоб плавно летіти вниз, папір хутко закрутився, а потім, захоплений повітряним потоком, зник із-перед очей.

Із часом я дійшов висновку, що між колодязями й величезними вежами, порозкиданими по схилах пагорбів, існує якийсь зв’язок, оскільки над вежами часто можна було помітити таке коливання повітря, яке буває у спекотні дні над осяяним сонцем морським берегом.

Зіставивши все це, я вирішив, що вежі й колодязі становлять систему підземної вентиляції, справжнє призначення якої мені наразі було важко збагнути. Спочатку я схилявся до того, що це якимось чином пов’язане із санітарним облаштуванням побуту маленького народу. Такий висновок здавався цілком природним, але він, як з’ясувалося трохи пізніше, був геть зовсім хибним.

Утім, мушу зізнатися, що під час свого перебування в далекому майбутті мені не вдалося зібрати відомості щодо дренажів, колодязів, шляхів сполучення й інших пристроїв. В утопіях та оповіданнях про прийдешні часи, які мені доводилося читати, завжди подавалося безліч подробиць, що стосуються будинків і соціального облаштування. Такі деталі досить легко уявити, коли ввесь світ перебуває тільки в уяві, але справжньому мандрівникові, який потрапив в умови, в котрих опинився я, аж ніяк неможливо докладно ознайомитися з навколишнім світом. Уявіть собі негра, що просто із Центральної Африки потрапив у Лондон. Що він може розповісти потім своєму племені? Що він знатиме про залізничні компанії, про соціальні рухи, про телефони й телеграфи, транспортні та поштові контори та ін.? Аж нічого, якщо ми самі не пояснимо йому. Але навіть якщо йому й удасться що-небудь дізнатися, хіба він зуміє передати це своїм друзям, які ніколи не подорожували? Хіба він зможе змусити їх повірити? Одначе прірва між мною та людьми Золотої Доби була куди більшою, аніж між негром і білою людиною. Я спостеріг тут багато чого, недоступного моєму розумінню. Крім загального враження якоїсь автоматичної організованості, я можу повідомити вам лише невеличку дещицю, котра дала б уявлення про відмінність між сучасним світом і Золотою Добою.

Наприклад, те, що стосується поховання померлих: я не виявив там ніяких ознак крематорію або цвинтаря. Але можливо, що цвинтарі (або крематорії) були десь поза колом моїх досліджень. Це знову ж таки одне з тих питань, які від самого початку зацікавили мене й через які я відразу ж зайшов у глухий кут. Оскільки ця загадка дуже сильно мене цікавила, я зважився на подальші пошуки – і був здивований іще більше. Серед цього маленького народу не було ні старих, ані хворих! Однак мушу зізнатися, що мене недовго задовольняли мої перші теорії щодо автоматичного поступу та деградації людства. Але я не міг придумати нічого іншого. А тим часом суперечності були чималі.

Усі великі палаци, які мені довелося побачити, служили виключно житловими приміщеннями – величезними спальнями та їдальнями. Але я не бачив жодних машин, жодних фабрик. Тим часом усі люди були одягнені в прекрасні тканини, які потребували поновлення, а їхні сандалії – хоча й були без прикрас – являли собою зразки прекрасних і складних виробів. Так чи інакше, але ці речі треба було виготовляти! Проте я не помітив у цього народу ані найменших нахилів до будь-якої творчої діяльності. У них не було ні крамниць, ані майстерень і разом із тим – ніяких ознак ввезення товарів. Вони проводили увесь час у милих іграх, купалися в річці, бавилися в кохання, їли та спали – і більше нічого. Я зовсім не міг уторопати, що підтримувало такий лад.

Тепер повернімося до Машини часу. Щось, поки не відоме мені, заховало її усередині п’єдесталу Білого Сфінкса. Для чого? Хоч убийте, я не міг відповісти на це запитання! Для чого існували безводні колодязі, ці шахти з повітряними потоками? Я відчував, що не можу знайти ключ до цих загадок. Я відчував… Як би це пояснити вам? Уявіть собі, що ви знайшли лист, окремі фрази якого написано прекрасною англійською мовою, але перемішано зі словами й буквами, зовсім для вас не знайомими. Саме в такому вигляді я побачив світ у вісімсот дві тисячі сімсот першому році, на третій день мого перебування в ньому!

Того-таки дня я знайшов собі певною мірою друга.

1 ... 13 14 15 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Машина часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Машина часу"