Читати книгу - "Король болю"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що ще? — мовив Ігнацій.
— Потрібно багато алхімічних речовин. Їх слід також замовити в Лемберзі.
— Гаразд, — кивнув Цибульський, подумки намагаючись бодай уявити, у скільки обійдеться йому ця вся чортівня.
— Мені знадобиться також діжка пороху і діжка піску, — продовжив Казимир.
— Гм, пісок — це просто. А порох... Ну, нічого, дістану. Це все?
— І п’ять дукатів мені за роботу, — незворушно сказав алхімік.
— П’ять дукатів? — аж підскочив Цибульський.
— І ще п’ять, коли отримаєш свої перли, — додав Казимир.
— Але це нечувано!
— Коли станеш багатим, як Крез, ці десять дукатів здаватимуться тобі дрібницею. Крім того, я піду геть з цих країв і нікому не розповім, як ти став заможнішим за Сененського, — спокійно сказав алхімік.
Цибульський втягнув голову в плечі і важко дихав, роздуваючи щоки.
— Ну що ж, — врешті видавив з себе власник млина, — хай буде по-твоєму. Тільки ж гляди, якщо дуриш мене...
Він спробував грізно подивитися на співрозмовника, але той відповів йому палючим поглядом зелених, як у кота очей. Цибульський відвернувся і коротко вимовив якусь лайку. Врешті вони потисли один одному руки.
Казимир відтоді не працював у млині з іншими робітниками. Він приходив туди щонеділі, коли нікого іншого не було, і надовго зачинявся всередині. Година за годиною, від ранку до ночі, алхімік проводив свої дослідження, доки врешті не повідомив, що готовий перетворити діжку піску на перли.
Сьогодні мав бути цей вирішальний день.
Казимир засукав рукави своєї мантії й урочисто підійшов до свого устаткування.
— Зараз розпочнемо, — промовив він.
Цибульський витер спітніле чоло. Вирячивши очі, він напружено ловив поглядом кожен рух Казимира, а той заходився методично сполучати усі рурки та змійовики, що досі були роз’єднані. Для власника млина це було справжньою магією, і він до всього ще й боявся зайвий раз дихнути.
Врешті всі приготування було завершено, і алхімік підлив олії у пальник. Сталева колба зашипіла ще дужче, і в сінях тепер стало нестерпно спекотно.
— Мені знадобиться твого допомога, — звернувся Казимир до Цибульського, — ось там, в курту стоїть діжка з порохом. Мені він потрібен, щоб пришвидшити горіння. Принеси сюди.
Ігнацій кивнув і швидко виконав прохання. Невелика діжка опинилась поруч із Казимиром, і той, не дивлячись, опустив туди руку.
В ту ж мить, алхімік закам’янів.
— Що сталося? — стурбовано запитав Цибульський.
Казимир не відповів, а тільки тривожно зазирнув у діжку, де застигла його рука.
— Що таке? — повторив Ігнацій, бачачи, що Казамир несподівано зблід, наче смерть.
— Це не порох, — вимовив урешті він.
— А що ж?
— Пісок.
— А де тоді порох?
Алхімік перевів погляд на свій апарат. Інша, така сама на вигляд діжка, була міцно закріплена над сталевою розпеченою колбою, що вже стугоніла від нагрівання. Саме в цій діжці був порох, а мав бути пісок!
— Рани Господні! — закричав Казимир і, вхопившись обома руками за діжку, спробував її зірвати.
— Бісів п’яниця! Ти з похмілля все переплутав! Сучий сину! — заверещав Цибульський.
Він спробував йому допомогти, але навіть удвох їм не вдалося зруйнувати цю конструкцію.
Врешті, Казимир покинув цю справу і метнувся до дверей.
— Ану стій, падлюко! — не тямлячи себе з люті, Ігнацій вхопив його за рукав.
— Дурню! Тікаймо звідси! — відповів той і спробував підняти дверну колоду, яку сам перед тим опустив і міцно насадив на скоби.
Колода вперто не піддавалась. Окрім того, власник млина заходився гамселити його кулаками по спині.
— Віддавай мої гроші! Віддавай усе, виродку!
Зрозумівши, що цим шляхом йому не вибратись, Казимир кинувся в інший бік, де були двері, що провадили до млинового колеса. Налігши на них усім тілом, чоловік зірвав їх разом із завісами, опинившись просто над плесом річки. Колесо нерухомо стояло праворуч від нього, позбавлене сьогодні свого щоденного рутинного обертання.
— Курва твоя мати! Бісове ти лайно! — почув Казимир за спиною хриплуватий голос Цибульського.
По цих словах, пролунав могутній вибух, ніби одночасно стрілили десяток гармат. Обидвоє чоловіків на мить здійнялися, наче птахи, вгору і, описавши в повітрі дугу, гепнулися в воду.
Відлуння вдалині ще довго гуляло довколишніми пагорбами та лісами, а над Золотою Липою простягався сірий смердючий дим. То там, то там пропливали уламки млина, між якими злякано сновигала всіляка річкова живність.
Казимир першим вистромив голову з води і судомно вдихнув повітря. Потім виплюнув з рота добрячий пучок водоростей і вдихнув ще раз. Горе-алхімік потроху почав приходити до тями і, щойно світ перед його очима розвиднівся, почав озиратися довкола себе.
Млин від вибуху добряче просів, а в стіні його утворилася чимала діра, всередині якої палахкотіло полум’я. Колесо також похилилося, однак вціліло.
Неподалік від Казимира пропливло людське тіло повернуте догори спиною, через що не видно було обличчя, але одяг воно мало такий самий, як мав Ігнацій Цибульський. Алхімік підплив до нього і потягнув убік берега. Щойно відчувши під ногами дно, Казимир підняв голову потопельника над водою, аби той, якщо ще був живий, міг дихати. Цибульський захрипів, забулькотів і, широко розкривши пельку, випустив з нутра не менше гарнця води[23].
— Ти живий, братику, — зрадів алхімік і з усією щирістю згріб його в обійми.
Ігнацій безсило повиснув у нього на плечах, але вже за хвилину почав також приходити до тями. Перше, що він побачив, розплющивши очі, — був його зруйнований млин.
— Падлюко, — зашипів Цибульський, але так тихо, що Казимир не почув цього звертання.
— Що, братику? — перепитав він, підставляючи вухо ближче до його вуст.
— Я тобі зараз покажу «братику»... — видихнув Ігнацій і з ненавистю вхопив Казимира за горло.
Той, не сподіваючись такого випаду, і сам ще будучи ослабленим, безсило змахнув руками і знову впав у воду, тягнучи щойно врятованого Цибульського за собою. Ігнацій продовжував гарчати, мов звір, і ні на мить не відпускав свою жертву, ритмічно занурюючи голову Казимира під воду. Очевидно вирішивши втопити того, якщо забракне сил задушити.
Втім алхімік, щойно врятувавшись сам і врятувавши свого душителя, аж ніяк не хотів гинути ось так по-дурному. Зібравши всі сили докупи, він зацідив Ігнацію кулаком по писку спочатку лівою, а коли це не допомогло — ще й правою. Удари виявились дійовими, і руки Цибульського на його шиї добряче ослабли. Тоді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король болю», після закриття браузера.