Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

Сила знову стала єдиним рішенням. Проте замість грубого насильства згори, до якого вдався Сталін у Царицині, Шліхтер обрав більш витончений підхід. Він означив нові категорії селян, поділивши їх на класи, та інспірував між ними ворожнечу. Раніше класові розбіжності в українських селах не були чіткими і не мали суттєвого значення; навіть Троцький зауважував, що селянство «є протоплазмою, з якої в минулому формувалися нові класи».[115] Як уже було зазначено, в українських селах майже не практикували общинного землеволодіння, котре було поширеним у Росії. Переважно існував умовний поділ на селян, котрі володіли землею і вважалися працьовитими господарями, і на селян, які з певних причин не мали землі (життєві невдачі, алкоголізм) і вважалися поганими господарями. Однак цей поділ був розмитим. Члени однієї родини могли належати до різних груп, а селяни могли дуже швидко рухатись цією соціальною драбиною вгору або вниз.[116]

Більшовики, з їхнім жорстко регламентованим марксистським вишколом та ієрархічним світоглядом, наполягали на більш формальних маркерах. Зрештою вони визначили три категорії селян: «куркулі», середняки і бідняки. Водночас на цьому етапі більшовики насамперед намагалися з’ясувати, хто стане жертвою революції, а хто виграє від її перемоги.

Частково Шліхтер створив поділ на класи на початковому етапі ідеологічної боротьби з «куркулями». До революції це слово рідко вживали в українському селі; якщо когось так і називали, то це були успішні селяни або ті, хто міг дозволити собі найману працю, але не обов’язково заможні.[117] Незважаючи на те, що більшовики завжди дискутували з приводу того, як ідентифікувати «куркуля», врешті-решт, цей термін набув політичного значення. «Куркулів» називали основною перешкодою в хлібозаготівлях, тими, хто заступає дорогу радянській владі, або ж засуджували як експлуататорів бідняків. Дуже швидко «куркулі» стали для більшовиків цапом відбувайлом, групою, котру звинувачували в нестачі продовольства та всіх помилках політики влади на селі.

Нападаючи на «куркулів», Шліхтер одночасно заручився підтримкою нового класу, створеного за допомогою так званих комбідів (комітетів бідних селян). Згодом, у роки голоду 1932–1933, подібні до них комітети незаможних селян або комнезами відіграють свою роль, але початок вони ведуть від цього постреволюційного моменту, тобто від часів першої хлібозаготівельної кампанії Шліхтера. Під його керівництвом червоноармійці та російські агітатори пересувалися від села до села та залучали в свої ряди найменш успішних, із зубожілими господарствами, і водночас найбільш опортуністичних селян, пропонуючи їм владу, привілеї та конфісковану землю сусідів. У свою чергу, ці обережно підібрані колаборанти повинні були знайти та конфіскувати «надлишки зерна» в сусідів. Примусове відбирання зерна, або продрозверстка, викликало таку ненависть та злість, яка надовго залишилася в селі.[118]

Ці дві щойно кристалізовані групи в селі вбачали одна в одній смертельних ворогів. «Куркулі», так само як і комбіди, чудово розуміли: їхнє майбутнє залежить від спроможності знищити супротивника. Тому і ті, й інші були готові жорстоко карати власних сусідів. Йосип Нижник, відданий член комітету бідних селян у селі Велика Устя Чернігівської області, приєднався до комітету в січні 1918 року після повернення з фронту. Як він згадував, у місцевому комітеті було п’ятдесят членів. Отримавши завдання конфіскувати землю у заможніших сусідів, вони зустріли очікуваний опір. У відповідь декілька членів комбіду створили озброєний «революційний комітет», який, за словами Нижника, одразу вдався до карколомних заходів: «Куркулям і релігійній громаді було заборонено проводити зібрання без відома ревкому; у куркулів відібрали зброю, в селі відновили охорону та встановили негласне стеження за куркулями».[119]

Не всі ці заходи було передбачено наказами або ж санкціоновано вищим керівництвом. Проте, оголосивши комітетам бідних селян, що їхній добробут залежить від грабунку «куркулів», Шліхтер розумів, що таким чином він розпалює жорстоку класову війну. Як він писав пізніше, комбіди «покликані принести в село соціалістичну революцію, шляхом політичного й економічного знищення панування куркулів».[120] Інший більшовик на зустрічі в 1918 році також чітко висловився: «Ви, товариші селяни, повинні знати, що тут у нас, на Україні дуже багато куркулів-багатіїв, і вони дуже організовані, й коли в селах ми почнемо насаджувати свої комуни..., то ці куркулі чинитимуть величезний опір».[121]

В один із найважчих моментів Громадянської війни, у березні 1918 року, Троцький на зустрічі радянського уряду і профспілок сказав, що їжа повинна бути «конфіскована для Червоної армії будь-якою ціною». Більше того, здавалось, він однозначно схвалював і наслідки таких дій: «Якщо реквізиція означала Громадянську війну між куркулями і біднішими елементами села, тоді хай живе ця Громадянська війна!»[122] Через десять років Сталін використає ту саму риторику. Але навіть у 1919 році більшовики активно прагнули розділити село, використавши ненависть і невдоволення для реалізації своєї політики.

Не Шліхтер вигадав цей метод «революції знизу». 1918-го року Ленін вже використав його у Росії й зазнав фіаско. У Росії комітети бідних селян здобули погану репутацію, і не в останню чергу через свою корумпованість. Російські селяни ще менше за українських сприймали себе як клас і в своїх сусідах вбачали насамперед односельців. Комітети швидко використали конфісковане зерно для власного збагачення, і в багатьох російських регіонах це вилилося у «мережі корупції, викривлень та зловживань».[123] Шліхтер усвідомлював політичний ризик повторення такої політики в Україні, де селянство співчувало більшовикам ще менше. Як би там не було, під гаслом «Хліб для бійців, для порятунку революції!» він наказав комбідам зібрати зерно будь-якими засобами.

Тактика Шліхтера не обмежувалася лише комбідами: він також запропонував відсоток за конфіскацію місцевим бандам та їх ватажкам. Згідно з офіційними даними, за перше півріччя 1919 року до України прибуло вісімдесят сім заготівельних бригад з Росії або 2 500 осіб. Загальна ж кількість (якщо врахувати солдатів і неофіційних представників) могла бути більшою.[124] Інші учасники заготівель були з українських міст, а також з місцевих кримінальних угруповань. Так само як і бригади колективізації, надіслані на село у 1929 році, багато з членів цих заготівельних груп були послідовниками більшовиків, мешканцями міст, і якщо не росіянами, то російськомовними. Незалежно від їх етнічного походження, ці озброєні люди з хлібозаготівельних бригад в очах селян селян були «іноземцями», людьми прийшлими, котрих вони сприймали так само, як і німецьких чи австрійських солдатів, котрі вдалися до такої ж тактики рік тому. Не дивно, що селяни від них боронилися, і цей факт також визнавав Шліхтер: «Образно висловлюючись, можна сказати, що кожний пуд заготовленого хліба покривавлений краплями крові робітників».[125]

Селяни були не єдиними учасниками і жертвами класового насильства. В