read-books.club » Бойовики » Червоний Дракон 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоний Дракон"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Червоний Дракон" автора Томас Харріс. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 95
Перейти на сторінку:
ним до кухні. Він підбіг до дверей і зупинився, дожидаючи, дрижачи й метеляючи своїм куцим хвостиком.

Ґрем прикусив нижню губу й теж став чекати. Двері на екрані прочинилися, і зайшла місіс Лідс із продуктовими пакетами. Вона кліпнула, засміялася від несподіванки та поправила вільною рукою своє скуйовджене волосся. Її губи заворушилися, вона зникла з кадру, а за нею увійшли діти з меншими пакунками. Дівчинці було шість, хлопчикам – вісім і десять.

Молодший хлопець, вочевидь, бувалий актор домашніх кінострічок, указав на свої вуха й поворушив ними. Камеру тримали досить високо. Згідно зі звітом патологоанатома, Лідс був сімдесят п’ять дюймів26 заввишки.

Ґрем вирішив, що цей уривок знімали ще на початку весни. Діти були у вітрівках, а шкіра місіс Лідс здавалася блідою. Її тіло в морзі вже було засмагле, з білими плямами від купальника.

Далі пішли коротенькі сцени: хлопці грають у пінг-понг у підвалі, дівчинка, Сюзан, загортає у своїй кімнаті подарунок, зосереджено висолопила язичок до верхньої губи, з чола звисає прядка волосся. Вона прибирає волосся пухкенькою ручкою – так само, як це робила її мати на кухні.

Наступна сцена показує Сюзан у ванні з бульбашками, дівчинка сидить навпочіпки, мов жабенятко. На голові – велика шапочка для купання. Тепер камера розташована нижче, фокус не такий чіткий – ясна річ, що знімає один із братів. Уривок закінчується тим, що Сюзан беззвучно кричить у камеру й затуляє обома руками свої дитячі груди, а шапочка сповзає на очі.

Аби не пасти задніх, містер Лідс також пристеріг місіс Лідс у душі. Шторка у ванній напинається й колишеться, мов завіса перед шкільною виставою. З-за шторки зʼявляється рука місіс Лідс. У руці – велика губка. Сцена закінчується тому, що в об’єктив летить мильна піна.

Наостанок – кадр із Норманом Вінсентом Пілом27 у телевізорі, тоді різкий перехід на Чарльза Лідса, який хропе в кріслі, де наразі сидів Ґрем.

Ґрем дивився на порожній квадратик світла на екрані. Лідси йому сподобалися. Він шкодував, що побував у морзі. Подумав, що божевільному, який відвідав їхню оселю, вони теж сподобалися. Проте найбільше вони йому подобалися саме у своєму теперішньому стані.

Ґрем відчував, що голова стала дурною, мов ватою напхана. Він плавав у готельному басейні, доки ноги не відмовили, а тоді виліз із води, думаючи одночасно про дві речі – про мартіні з джином «Танкерей» та про смак губ Моллі.

Він зробив собі мартіні в пластиковій склянці й зателефонував Моллі.

– Привіт, крале!

– Привіт, малий! Ти де?

– У цьому клятому готелі в Атланті.

– Добро людям несеш?

– Усім, та не тобі. Мені самотньо.

– Мені теж.

– Хочу тебе.

– Я тебе теж.

– Розкажи про себе.

– Ну, мала сьогодні перепалку з місіс Голпер. Вона хотіла повернути сукню з величезною плямою від віскі на дупі. І сліпому видно, що вона її вдягала на ту зустріч Молодіжної торгової палати.

– А ти що сказала?

– Сказала їй, що не продавала річ у такому стані.

– А вона що сказала?

– Сказала, що раніше не мала жодних проблем із тим, щоб повернути одяг, саме тому й закуплялася в моєму магазині, хоч іще багацько інших крамниць знає.

– А ти що на це сказала?

– Ой, сказала, що засмучена, бо телефоном Вілл спілкується, мов той бовдур.

– Зрозуміло.

– У Віллі все гаразд. Зариває кілька черепашачих яєць, що їх відкопали собаки. Розкажи, чим ти займаєшся.

– Читаю звіти. Харчуюсь нездоровою їжею.

– І, мабуть, багато думаєш.

– Ага.

– Можу чимось тобі допомогти?

– Просто я ні в чому не впевнений, Моллі. Замало інформації. Тобто інформації багато, але я ще не опрацював її до ладу.

– То ти ще залишишся в Атланті? Я не вимагаю, щоб ти негайно їхав додому, просто цікавлюся.

– Не знаю. Пробуду тут іще принаймні кілька днів. Сумую за тобою.

– Хочеш секс телефоном?

– Не думаю, що я це витримаю. Гадаю, краще не треба.

– Не треба що?

– Говорити про секс.

– Окей. Але ж ти не проти, якщо я про це думатиму, гаразд?

– Звісно, не проти.

– У нас новий собака.

– От дідько.

– Схоже, покруч від басетгаунда й пекінеса.

– Чарівно.

– У нього великі яйця.

– Тільки не треба про його яйця.

– Вони мало не по землі волочаться. Йому доводиться їх втягувати на бігу.

– Він того не може.

– Ще й як може. Ти ж не знаєш.

– Ще й як знаю.

– А ти свої можеш втягнути?

– Так і знав, що ми до цього йдемо.

– Тож?

– Якщо хочеш знати, одного разу таки втягнув.

– І коли це було?

– В юності. Коли довелося поспіхом стрибати через паркан із колючим дротом.

– Чому?

– Бо я тоді ніс кавуна, що не мої руки ростили.

– То ти тікав? Від кого?

– Від одного знайомого свинопаса. Його собаки підняли, і він вискочив зі своєї халупи в самих підштаниках, розмахуючи дробовиком. На щастя, він перечепився через підпорку для каролінських бобів і дав мені фору.

– Він у тебе стріляв?

– Тоді мені здалося, що так. Проте ті залпи, що я чув, могли походити з мого гузна. Щодо цього я й досі не певен.

– То ти перемахнув через паркан?

– Запросто.

– Злочинні нахили, навіть у такому віці.

– Немає в мене злочинних нахилів.

– Звісно, що нема. Я тут думаю кухню перефарбувати. Який тобі колір подобається? Вілле? Який тобі подобається колір? Ти ще там?

– Ага, ну, жовтий. Нумо фарбувати в жовтий.

– Жовтий мене потворить. Я за сніданком буду зелена.

– Тоді в синій.

– Синій холодний.

– То пофарбуй, матері її ковінька, хоч у відтінок дитячого гівна, мені байдуже… Ні, стривай, я, мабуть, уже незабаром приїду додому, то ми підемо в спеціальну крамничку, подивимося там на палітру й таке інше, добре? Може, прихопимо нові ручки на шафи, щось таке.

– Давай, давай купимо ручок. Не знаю, чого я про це мову завела. Слухай, я люблю тебе, сумую за тобою, і ти робиш корисну справу. І воно тобі тяжко дається, це я теж знаю. Я тут і буду тут, коли б ти не повернувся додому, або ж зустрінуся з тобою будь-де й будь-коли. Ось що я хотіла сказати.

– Люба Моллі. Люба Моллі. Іди спати.

– Гаразд.

– Добраніч.

Ґрем лежав, закинувши за голову руки, і видобував із пам’яті обіди з Моллі. Кам’яні краби й келихи «сансерру», суміш вина й солоного бризу.

Таке було його прокляття – прискіпуватися під час розмови, так само він учинив і зараз. Зірвався на неї після невинного зауваження про «злочинні нахили». Дурень.

Для Ґрема інтерес, що виявляла до

1 ... 13 14 15 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний Дракон», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Червоний Дракон» жанру - Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоний Дракон"