Читати книгу - "Список Шиндлера"

вдарили в щелепу. «Я бачив у минулому жахливі речі, — казав Герман Ґьоринґ, — дрібні шофери й ґауляйтери отримали від таких дій зиск майже у півмільйона». Вплив такої легкої здобичі, як золотий годинник пана Пфефферберґа, на моральну стійкість Партії, мабуть, розчарував Ґьоринґа. Але того року в Польщі для гестапо не було характерно доповідати про вміст квартир.

Коли Шиндлер уперше прийшов до квартири Пфефферберґів на другий поверх, родина ще була зайнята буденною справою. Пані Пфефферберґ і її син говорили про зразки, рулони тканини і шпалер, коли постукав гер Шиндлер. Леопольд не збентежився. У квартирі було два входи-виходи: парадний і через кухню; вони були один навпроти одного, по різні боки сходового майданчика. Леопольд пішов назад на кухню і став у щілину стежити за відвідувачем. Він побачив великі розміри цього чоловіка, модний крій його костюма. Він повернувся до матері у вітальню. Щось відчуваю, сказав він, що це гестаповець. Якщо впустиш його з парадних дверей, я завжди можу вислизнути через кухню.

Пані Міна Пфефферберґ тремтіла. Вона відчинила парадні двері. Звичайно, вона прислухалася до звуків у коридорі. Пфефферберґ насправді вже взяв пістолета, сунув його за пояс і збирався підгадати свій вихід під заходження гера Шиндлера. Але видавалося дурним піти, не дізнавшись, чого хоче той німецький чиновник. Була ймовірність, що його доведеться застрелити, а тоді треба буде всією сім’єю тікати до Румунії.

Якби магнетизм події змусив Пфефферберґа вихопити пістолет і вистрілити — ця смерть, утеча і подальші репресії були б розцінені як нерідкісні й відповідні до історичної ситуації того місяця. За гером Шиндлером би трохи пожурились і врешті-решт за нього б помстились. І то був би, звичайно, раптовий кінець усіх можливостей Оскара. А вдома у Цвіттау люди б казали: «Він що, був чийсь чоловік?»

Його голос здивував Пфефферберґів — спокійний, тихий, підхожий для ділових розмов, а то й для того, щоб просити про послугу. За останні кілька тижнів вони звикли до тону наказового й експропріаторського. А цей чоловік говорив по-братськи. І це було страшнувато. Але й інтригувало.

Пфефферберґ вислизнув із кухні й сховався за подвійними дверми їдальні. Йому було видно тоненьку смужку німця.

— Чи ви пані Пфефферберґ? — спитав той. — Мені порадив вас гер Нуссбаум. Я щойно отримав квартиру на вулиці Страшевського і хотів би оформити її по-новому.

Міна Пфефферберґ тримала незваного гостя біля дверей. Вона говорила так незв’язно, що син пожалів її і сам з’явився у дверях із пістолетом за пазухою піджака. Він поставив питання візитеру й одразу щось прошепотів матері польською.

Тепер Оскар Шиндлер назвався. До нього придивлялися: Шиндлер помітив, що Пфефферберґ немовби захищав матір. Шиндлер продемонстрував свою повагу, розмовляючи тепер із нею через сина як перекладача.

— Моя дружина скоро приїде з Чехословаччини, — пояснив він. — Я б хотів оформити квартиру в її стилі.

Нуссбауми, пояснив він, тримали дім у чудовому стані, але полюбляли важкі меблі й темні кольори. А смаки пані Шиндлер були легшими — їй би чогось трохи французького, трохи шведського.

Пані Пфефферберґ достатньо отямилася, щоб сказати, що не знає — адже перед Різдвом багато замовлень. Леопольдові було помітно, що тут спрацював інстинктивний опір — не наживати німецької клієнтури; але, можливо, німці виявляться єдиною расою, яка цього сезону достатньо певна свого майбутнього, щоб замовляти оформлення інтер’єру. І пані Пфефферберґ потребувала доброго контракту — адже її чоловіка звільнили з роботи і він працював тепер за копійки в житловій конторі «Ґемайнде», єврейського бюро побутових послуг.

За дві хвилини чоловіки вже по-дружньому балакали. Пістолет за поясом Пфефферберґа тепер перебував у статусі озброєння на якийсь крайній випадок у віддаленому майбутньому. Не було сумніву, що пані Пфефферберґ піде до квартири Шиндлера, що на ціну клієнт не зважатиме, і, коли про все було домовлено, Шиндлер зауважив, що Леопольдові Пфефферберґу, можливо, було б добре завітати до нього й обговорити ще одну справу.

— Може, ви мені порадите, що придбати з речей місцевого виробництва, — сказав гер Шиндлер. — Ось, приміром, у вас дуже елегантна блакитна сорочка… Не знаю, де б собі пошукати щось подібне.

Незнання тут було просто трюком, але Пфефферберґові було приємно.

— У крамницях, розумієте, нічого нема, — ніби з натяком пробурмотів Оскар.

Леопольд Пфефферберґ був із тих, хто вижив завдяки підняттю ставок:

— Гере Шиндлере, такі сорочки надзвичайно дорогі, мабуть, ви розумієте. По двадцять п’ять злотих коштують.

Він помножив ціну на п’ять. У погляді гера Шиндлера одразу з’явилася весела хитринка — але не така, щоб зіпсувати крихку дружбу чи нагадати Пфефферберґові про те, що він озброєний.

— Може, мені вдасться вам дістати кілька штук, — сказав Пфефферберґ, — якщо знатиму ваш розмір. Але, боюся, мої знайомі вимагатимуть грошей наперед.

Гер Шиндлер, усе ще з таким самим хитруватим поглядом, дістав гаманець і вручив Пфефферберґові двісті райхсмарок. Сума була така шалена, що навіть за роздутою Пфефферберґом ціною на ті гроші можна було накупити сорочок для добрячого десятка магнатів. Проте Леопольд знав цю гру й навіть оком не зморгнув.

— Потрібні ваші мірки, — нагадав він.

І за тиждень Пфефферберґ приніс десяток шовкових сорочок до Шиндлерової квартири на Страшевського. Там йому зустрілася гарненька німкеня, яку Шиндлер йому відрекомендував як тройгендера краківської компанії з металевих виробів. Іншого вечора Пфефферберґ побачив Оскара в товаристві білявої, з великими очима польської красуні. Якщо фрау Шиндлер десь і була, то вона не з’явилася навіть тоді, коли пані Пфефферберґ оформила квартиру по-новому. А сам Пфефферберґ тим часом став одним із постійних Шиндлерових постачальників на тому ринку предметів розкоші — шовків, меблів, коштовностей, — який процвітав у краківському Старому місті.

Розділ 4

Наступного разу Іцхак Штерн зустрів Оскара Шиндлера ранком на початку грудня. Шиндлер уже подав заяву до Польського комерційного суду в Кракові, але знайшов вільний час навідати контору Бухгайстера і, поговоривши з Ауе, постояти коло столу Штерна в конторі, плеснути в долоні й оголосити вже п’януватим голосом:

— Завтра почнеться! На вулицях Юзефа й Ізака про все дізнаються!

Обидві ці вулиці були на Казімєжі. Вулиці з такими назвами були в кожному гетто, і сам Казімєж у давнину був краківським гетто — колись він являв собою острівець, що його відступив єврейській громаді король Казимир Великий, а нині то було близьке передмістя, розташоване у вигині Вісли.

Гер Шиндлер схилився до Штерна, і той, відчуваючи коньячний віддих, замислився: чи панові Шиндлеру справді відомо, що щось станеться на вулицях Юзефа й Ізака? Чи він просто так