Читати книгу - "Іван Мазепа"

гетман, и то, что в городех Малой Росии в Чернигове и в Переясловле ратных людей мало и чтоб указали великие государи ратных людей в те городы прибавить и послать свой царского величества указ к воеводам, а особно к переяславскому, чтоб во время подбегов неприятелских бусурманских придавали ратных людей в помоч полковником регименту ево, которые против тех подбегов на боях выходити будут.

И великие государи, их царское величество, указали в те городы, в Чернигов, и в Нежин для осторожности и бережения своих царского величества ратных людей прибавить. А в Переяславле их царского величества ратных людей здоволство обретаетца, да в Переяславле ж к думному дворянину и воеводе указали великие государи свой царского величества указ послать, чтоб он вовремя неприятелских побегов ратных их царского величества людей в помочь регименту его гетманского полковником давал и промысл над ними чинил обще.

14

Доносит он, гетман, покорне и просит их царского величества указу, есть ли будет пришлаго лета сил их царского величества военный промысл и на неприятеля поход, и рано ль или поздно и блисколь, или в далние мести быти имеет, о том бы изволили они, великие государи, ему, гетману, свой государской указ объявити.

И великие государи, их царское величество, указали ему, гетману, объявить, чтоб он, служа великим государем, их царскому величеству, по должности своей о неприятелских о всяких поведениях в которые места пристойно проведывал, посылал и, проведав, к великим государем о том писал. И буде по ведомости позовет время прибиратися ему с войском к воинскому походу, и тогда, по тому ево доношению, их царское величества указ прислан к нему будет.

Писано в царствующем велицем граде Москве, в Приказе Малыя Росии, лета от создания мира 7198, месяца сентября 20 дня.

Таковы статьи по листом закрепил дьяк Василей Бобинин, а справил Иван Бирин и отвез к гетману он же, Василей, сего ж числа.

На підтвердження виконання цих статей окрім підпису Мазепа склав особисту присягу на вірність цареві: «Я, раб Божий Іоанн, обіцяю перед цим святим Євангелієм Господу Богу всемогутньому, в Трійці Святій єдиному на тому, що бути мені у найсвітліших и державнійших великих государів и великих князів, Іоанна Олексійовича, Петра Олексійовича и великої государині благовірної царівни и великої княжни Софії Олексіївни, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержців і многих держав і земель східних и західних і північних отчичів і дідичів і спадкоємців і государів і обладателів, у їх царської величності і у їх государевих наслідників у вічному підданстві вірно і постійно і з польським королем і султаном турським, і ханом кримським не зрадити і ні про що з ними без їх великих государів і їх царської величності указу и повеління не змовлятися, і не писати, і ради з ними не мати, і постановлені і дані ними, Великими государями, їх царською пресвітлою величністю мені, Іоанну, і старшині, і всьому Війську Запорозькому, і народу малоросійському на нинішній раді в обозі, у війську на річці Коломаку, пункти в усьому держати кріпко і постійно. На тому все обіцяю виконувати і цілую сіє Святе Євангеліє і Святий животворящий хрест господній».

Плата за булаву була не грошима, а цим договором. Фактично автономія України стала майже номінальною. Гетьмана не можна було вільно обирати, на це був потрібен царський указ, селяни не могли переходити у козацький стан, а всіх втікачів, з яких найчастіше поповнювали свої ряди козаки Запорізької Січі, треба було видавати московській владі. Та найбільшою небезпекою власне для гетьмана став пункт, що забороняв зміщувати генеральну старшину, тобто Мазепа не міг обирати на важливі посади людей, яких вважав за потрібне. А якщо врахувати, що старшина була вороже налаштована до новообраного керманича, то ця заборона була фактично найбільшим ударом і найбільшою проблемою для свіжоспеченого гетьмана.

Фактично легалізовувалась практика доносів. Козакам та старшині майже наказувалось «писати царю», якщо гетьмани будуть чинити щось не по праву. Перші призначення старшини відбулись не стільки за бажанням, скільки за рекомендацією Голіцина. Так, завдяки князеві свої пости отримали В. Кочубей (генеральний писар), Ю. Лизогуб (генеральний бунчужний), М. Вуяхевич і С. Прокопович (генеральні судді). І так далі. Розуміючи, що без підтримки старшини йому не втриматись, практично одразу по завершенні процедури обрання він починає роздавати маєтності та різні подарунки генеральній старшині. З нею йому доведеться рахуватись практично протягом всього періоду гетьманування.

Гетьман обох берегів

Мрії здійснились. У неповних п’ятдесят років Мазепа став гетьманом. Правда, як видно зі статей, що їх він підписав, ця посада була явно непростою. Окрім того, старшина, для якої його обрання було несподіванкою, мала всі причини його ненавидіти і чекати на можливість скинути так само, як скинули Самойловича. А можливості для цього були, ще й юридично закріплені в Коломацьких статтях. Розумів своє хитке становище й Мазепа, тому пішов шляхом задобрення старшини і не тільки. Козакам теж перепала винагорода у вигляді чотирьох злотих на особу та різних потрібних речей: тканин тощо. Таким чином Мазепа намагався убезпечити себе від долі попередника, який подекуди відкрито ворогував з козацькою елітою. Таке ставлення новообраного гетьмана було своєрідним компромісом: задоволення станових потреб в обмін на лояльність.

Однак початок правління все одно виявився дуже складним. Частина полків виказали своє незадоволення новим керманичем, воно вилилось у збройні виступи, які були своєрідним відголоском хвилі терору проти прихильників попереднього гетьмана. Небезпека для життя була настільки високою, що новий гетьман був змушений просити у Голіцина кількатисячне військо, яке стояло в його столиці для охорони.

Нову проблему створив син Івана Самойловича — Григорій, котрий звернувся по допомогу до Криму та підняв низку заворушень у полках. Ситуація настільки вийшла з-під контролю, що Мазепа був змушений просити допомоги у воєводи Леонтія Неплюєва. Неплюєв з військом оточив бунтівників та примусив здатись. Григорій Самойлович підкорився і просив помилування, та марно, його було страчено «за измену». Це досить показовий випадок, оскільки страта відбулась без відома гетьмана, який був противником жорстких заходів. Також він часто щедро роздавав кошти на різні потреби. Основою казкових скарбів Мазепи стали гроші Самойловича. І новий гетьман це пам’ятав, тому, коли заміж виходили дочка та внучка його попередника, він дав за ними досить значний посаг. Великодушний вчинок стосовно родичів опального керманича.

Непросто складались відносини з Запорізькою Січчю. Спершу відносини були теплими. Січовики вислали знач­не посольство до гетьмана, вітаючи його на посаді як людину «розумну та кмітливу», просили вибачення за те, що йому довелось пережити на Січі, коли він був їхнім полоненим, та нагадували, щоб той не припустився помилок Самойловича. Мазепа з властивою йому щедрістю віддячив за такий прийом. Та скоро через дрібниці відносини почали псуватись. Зокрема, у 1688 р. запорожці просили військ для спільного походу на Крим, Мазепа дав згоду, та допомога так і не з’явилась. У відповідь запорожці прийшли зимувати кошами в міста, чим викликали незадоволення Батурина. Розпочалась низка звинувачень в офіційних листах. Та згодом тональність повідомлень пом’якшилась і запорожці почали просити фінансової підтримки для своєї діяльності.

На цьому непевність відносин