Читати книгу - "Скорочено Убити пересмішника"

Містер Джілмер почав давати Тому питання і ними доводити присяжним, що той, кого вже було осуджено за порушення громадського порядку, міг легко піти на те, щоб учинити насильство над Мейєлою Юел. Том відповідав, що приходив до Юелів просто допомагати, бо йому було шкода дівчини. На добрий десяток запитань містера Джілмера, який намагався примусити Тома визнати, що події розгорталися саме так, як розповіла Мейєла, Том незмінно відповідав: міс Мейєла помиляється.

Джем наказав сестрі вивести Діла, бо той почав плакати. Надворі Діл сказав Джін, що не міг слухати, як Джілмер ображає Тома, допікає йому. "Ну, Діл, зрештою, Том – негр", — намагалася заспокоїти друга дівчинка. "Начхати мені на те, що він негр. Це все одно несправедливо. Нечесно так поводитися з ними. Ніхто не має права так розмовляти з людиною", — казав Діл. Діти раптом побачили Дольфуса Реймонда – чоловіка, з якого сміялися усі жителі, бо він взяв собі за дружну чорношкіру жінку, і у них були діти-мулати. Жителі міста вважали, що він весь час напивається.

РОЗДІЛ XX

Містер Дольфус Реймонд мав погану славу, тому Джін насторожилась, коли чоловік покликав до себе Діла. Чоловік подав Ділові паперовий пакет, з якого стирчали дві соломинки. Усі вважали, що таким чином він пив алкоголь. Але Діл попробував, і там була просто кока-кола.

Містер Реймонд сказав нікому про кока-колу не казати, щоб не знеславити його. "То як же це, ви просто прикидаєтеся, що п'ян... Вибачте, сер", — спохватилась дівчинка. "Декому не подобається, як я живу. Я міг би послати їх до біса… але до біса я їх не посилаю…я хочу дати їм привід. Людям легше, коли у них є привід. Уявіть собі, приїжджаю я в місто, правда, це трапляється рідко, іду, похитуюсь, соломинка в роті, і смокчу з пакета. Що скажуть люди? Дольфус Реймонд знову насмоктався, нічого йому вже не допоможе, він уже не зможе з собою нічого вдіяти. От і живе не так, як усі", — пояснив чоловік. Тепер він подобався Джін. Дівчинка спитала, чому він довірив їм свою велику таємницю. "Бо ви діти, і можете зрозуміти мене, і ще тому, що я почув його... — Містер Реймонд кивнув на Діла. — Молодий, ще не може дивитися, коли комусь кепсько. Але підросте — і не братиме близько до серця, не плакатиме". "Люди одне одного живцем закопують у землю і самі цього не помічають…білі влаштували кольоровим справжнє пекло ще за життя, їм і на думку не спадає, що кольорові – теж люди", — говорив містер Реймонд.

Джін і Діл повернулися у суд. Аттікус виголосив уже половину своєї промови. Джем прошепотів сестрі і Ділу, що батько обов'язково виграє цю справу. Аттікус підійшов до присяжних і розмовляв з ними так, ніби зустрів на вулиці знайомих. Аттікус говорив, що нема жодного медичного доказу, що підтверджував би злочин, у якому звинувачується Том Робінсон. Підсудний не винен, але в залі сидить людина, справді винна. Про дівчину Аттікус сказав, що вона просто жертва жорстоких злигоднів і темноти. Але вона добре усвідомлювала мерзенність свого вчинку, проте бажання переважило закон, і вона, вперто добиваючись свого, перейшла межу дозволеного. Вона, біла, намагалася спокусити негра. Наважилася на вчинок, якому в нашому суспільстві немає виправдання: поцілувала чорного. І не якогось старого негра, а молодого, сильного чоловіка. Батько дівчини випадково побачив це. Що ж він зробив? Мейєлу Юел хтось по-звірячому побив, і є непрямі докази, що били її лівою рукою…

Аттікус говорив, що перед судом усі люди рівні: і білі, і чорні. "Я певен, панове, що ви безсторонньо розглянете заслухані сьогодні свідчення, приймете справедливе рішення і відпустите підсудного до його сім'ї. В ім'я бога закликаю вас: виконайте свій обов'язок", — просив Аттікус.

По середньому проходу йшла Келпурнія. Вона прямувала до Аттікуса.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ XXI

Келпурнія ніяково зупинилася біля бар'єра, чекаючи, коли її помітить суддя Тейлор. Кел спитала суддю, чи можна дати Аттікусу записку, яка зовсім не стосується суду. Суддя дозволив, і Аттікус прочитав записку від сестри про те, що зникли Джін і Джем. Він сказав усім, що зникли його діти, але йому показали, що діти сидять на галереї. Батько покликав дітей і сказав іти додому з Кел та повечеряти. Діти вмовили його дозволити прийти після вечері на вирок суду. Келпурнія повела усіх трьох дітей додому і всю дорогу сварила Джема, що повів молодшу сестру слухати такий жах. Дізнавшись від Келпурнії, де були діти, тітка Олександра мало не знепритомніла. За вечерею Келпурнія щедро пригощала Джема, Діла і Джін.

Преподобний Сайкс зберіг місця для дітей, коли вони повернулися. У залі суду майже нічого не змінилося, присяжні досі радилися. Джем був переконаний, що Тома виправдають. Була уже 8 година вечора. Аттікус, містер Джілмер, суддя Тейлор, який міцно спав, і Берт поводилися як звичайно. А усі дорослі сиділи, як у церкві. На галереї навкруги дітей з біблійським терпінням стояли і сиділи принишклі негри.

Коли годинник пробив одинадцяту, Джін вже не чула: незважаючи на її відчайдушні зусилля, сон здолав дівчинку. Вона схилила голову на руку преподобного Сайкса і задрімала. Діл, схиливши голову на плече Джема, міцно спав, Джем ждав спокійно.

Далі все було, як у сні: повернулися присяжні, вони рухалися повільно, наче плавці під водою, десь здалека долинав млявий голос судді Тейлора. Старшина передав містерові Тейту якийсь папірець, той подав його секретареві,