Читати книгу - "Скорочено Убити пересмішника"

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ XVIII

До місця для свідків попрямувала Мейела Вайолет Юел. Містер Джілмер попросив Мейєлу розповісти присяжним своїми словами, що сталося ввечері двадцять першого листопада минулого року. Вона розплакалася, затуливши рот руками, а потім сказала, що боїться Аттікуса. Заспокоївшись, Мейєла кинула на Аттікуса насторожений погляд і, звертаючись до містера Джілмера, почала говорити, що була тоді на ганку. Том проходив мимо, і вона його покликала: "Зайди, чорномазий, розрубай шафанер, дам п'ятак". Він зайшов у двір, а вона пішла в хату по гроші, обернулась, а він перед нею і прямо на неї. Дівчина сказала, що Том кинув її і заволодів нею.

Згодом Аттікус почав задавати питання дівчині. За допомогою запитань, Аттікус впевнено розкривав перед присяжними умови, в яких жили Юели. Ось про що дізналися присяжні: отримуваної допомоги не вистачає, щоб прогодувати сім'ю, до того ж не виключено, що господар просто пропиває гроші; воду Юели носять відрами з рівчака, що тече біля звалища, і того місця намагаються не засмічувати; що ж стосується особистої гігієни, то тут кожен дбає про себе: хочеш помитися – неси відро води; менші діти завжди застуджені, до того ж у всіх короста; приходила сюди кілька разів леді, все питала Мейєлу, чому не ходить до школи, і записувала відповідь.

Потім Аттікус запитав, чи дівчину б'є батько, коли п'яний. Було все зрозуміло, коли вона збрехала, що не б'є. Адвокат спитав, чи того вечора вона вперше запросили Тома зайти у двір. Мейєла здригнулася, почувши таке запитання. Дівчина сказала, що вперше. Тоді Аттікус спитав, чи бив її хлопець по обличчі. Дівчина не могла сказати, а потім сказала, що бив. Аттікус спитав, чи дійсно це був Том, і попросив Тома встати, щоб вона добре подивилася.

Том Робінсон знизав широкими плечима під тоненькою сорочкою. Він підвівся і стояв, тримаючись правою рукою за спинку стільця. Постать у нього була якось дивно вигнута, і не тому, що він нерівно стояв. Його ліва рука була на добрих дванадцять дюймів коротша, ніж права, і висіла мов нежива. Кисть руки була маленька, суха, навіть з галереї було видно, що вона в нього не діяла.

Преподобний Сайкс пояснив дітям, що під час збирання бавовни Томову руку прихопила машина, це було на плантації містера Дольфуса Реймонда, Том був ще хлопчиком і трохи не вмер.

"Це той самий чоловік, що вчинив над вами насильство?" — запитав Аттікус. "Це він". Наступне запитання Аттікуса складалося з одного слова: "Як?". Мейєла розлютилася. Аттікус запитав Мейєлу, чи Том підбив їй праве око кулаком правої руки. Мейєла нарешті збагнула, до чого йдеться. Аттікус питав, чому дівчина не тікала, бо вона ж сильніша, чому інші діти не чули, як вона кричали, може вона кричала тому, що її бив батько, а не Том. "Що побачив ваш батько у вікно – насильство або намагання не вчинити цього злочину? Чому ви не хочете сказати правди, дівчино? Хіба не Боб Юел вас побив?". Обличчя Мейєли виражало страх і гнів. Згодом вона сказала: "Цей чорномазий згвалтував мене, і коли ви, благородні джентльмени, попустите, щоб це йому так минулося, то й самі ви тоді підлі, смердючі боягузи…".

Суддя оголосив перерву. Джем повернувся до Діла і почав щось йому пояснювати. Під час перерви присутні, як правило, виходили з залу, але сьогодні всі лишалися на своїх місцях, навіть нероби, яким так і не вдалося присоромити молодших, щоб поступилися місцем.

РОЗДІЛ XIX

Том Робінсон підійшов до місця свідка, правою рукою підняв ліву і поклав на чорну обкладинку біблії. Але тільки-но він забрав праву руку, як немічна ліва безпорадно сповзла з книги і впала прямо на стіл секретаря. Том склав присягу і пішов до місця свідка. Аттікус почав швидко питати його, і всі дізналися, що Томові 25 років, він одружений, має трьох дітей; один раз притягався до суду – був засуджений на місяць ув'язнення за порушення громадського порядку: побився з одним чоловіком, який кинувся на нього з ножем.

Том розповів, що порубати шафанер дівчина попросила його ще минулого року, весною. Вона хотіла заплатити 5 центів, але Том не взяв. Він сказав, що дівчина кликала його щоразу, коли він проходив мимо. Вона завжди знаходила для нього якусь роботу: то дров нарубати, то води принести. А Том допомагав, бо їй було нелегко, містер Юел мало допомагав їй, та й малечі було багато. Коли він працював, діти вешталися навколо нього у дворі. А щодо двадцять першого листопада минулого року, то Том сказав, що того вечора, як звичайно, він повертався додому. У дворі Юелів було зовсім тихо, що було дуже дивно. Мейєла гукнула Тома і попросила зайти на хвилину допомогти їй. Вона сказала, що є робота в домі, бо старі двері зірвалися з завісів. Та в кімнаті з дверима було все добре. Том запитав, де ж усі діти. Тоді дівчина засміялася і сказала, що цілий рік збирала – і таки назбирала сім п'ятаків, і відправила дітей на морозиво до міста. Потім дівчина попросила Тома стати на стілець і дістати якийсь ящик. Том зняв ящик і хотів було злізти, коли вона обхопила його ноги, обняла. Чоловік сплигнув, і стілець перекинувся. Дівчина накинулася на Тома, почала цілувати і сказала, що ніколи ще не цілувалася з чоловіками, то хоч чорномазого поцілує. А що з нею зробить батько – їй байдуже. Том хотів вибігти, але вона стала спиною до дверей і заступила дорогу. Щоб вийти, треба було відштовхнути її, але, чорні не мали права торкатися, чи, тим більше, штовхати білих людей. Швидко прийшов містер Юел, зазирнув у вікно та як почне кричати на дочку: "Шльондра ти проклята, я тебе вб'ю!". Том відразу втік.

Раптом містер Лінк Діз, котрий сидів у залі, і у якого працював Том, закричав: "Цей хлопчина