Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Грізний Аїд, що в палатах своїх живе під землею,
Серцем твердий, і землі Потрясатель гулкоголосий,
І велемудрий Зевс, богів і людей усіх батько,
Вдарить він громом — і доокіл земля колихнеться.
Інших — Кронос-велет умить поковтав[69], лиш яке з них
/460/ З матері лона святого йому до колін зісковзнуло, —
Аби нікому із тих, хто зі славного роду Урана,
Не захотілось, бува, над богами владу здобути.
Знав-бо від Геї-Землі й зористого батька Урана,
Що рідний син, так роковано вже, його поконає,
Хоч і могутнім він був, — велінням великого Зевса.
І недарма клопотавсь: не змикаючи пильного ока,
Рідних дітей поглинав. Заболіла душа тоді в Реї:
Маючи Зевса зродить, людей і богів усіх батька,
Стала благати рідних своїх, насамперед Гею,
/470/ Матір свою, а також Урана, зористого батька,
Разом обдумать, як би то їй, щоб Кронос не відав,
Миле сповити дитя — Ерініям плату за батька
Склала й за діток, що поковтав їх Кронос лукавий.
Вчули вони те прохання дочки дорогої своєї,
Ще ж і розкрили, яку владареві суджено долю,
Кроносу, й Зевсові, сину його, могутньому духом.
Рею послала у Лікт[70], на землю Криту врожайну,
Як уже мала на світ привести дитя наймолодше —
Зевса великого — і прийняла його Гея розлога,
/480/ Щоб згодувати бога й зростити на Криті широкім.
Тож, несучи його, рушила в ніч вона чорну, стрімливу:
Спершу у Лікт, де й сховала його, узявши на руки,
В темній печері, неньки Землі священному лоні,
Там, де Козина гора, густолистим лісом укрита.
Камінь важенний взяла, сповила й подала Ураніду —
Першому, хто над богами всіма верховну мав владу.
Взявши той камінь до рук, він умить послав його в шлунок.
Гадки, бідака, не мав, що по каменю тім залишився
Син неподоланий і неушкоджений, що незабаром
/490/ Батька здолає силою рук, а здолавши, позбавить
Честі такої — безсмертним богам за владаря бути.
Хутко відтак росла міць і все тіло сяйливе нового
Владаря, а проминули літа — й одурений хитрим
Підступом, що навернувся на ум Землі велемудрій,
Виригнув Кронос, велет-лукавий, власне поріддя,
Здоланий силою й промислом хитрим рідного сина.
Виригнув спершу, що під кінець ковтнув він, — той камінь;
Зевс його помістив на землі широкодорожній
В Дельфах, де славнозвісна Пітó[71], в підніжжі Парнасу,
/500/ Щоб і надалі знаком він був і дивом для смертних.
Батькових рідних братів, Уранідів, із пут тяжеленних
Він увільнив — ними Кронос скував їх у шалі своєму —
І не лишили вони добродійства того без віддяки:
Грім і стрілу вогняну вручили йому, блискавицю, —
Досі в глибинах своїх широка Земля їх ховала, —
От він і править людьми і богами, весь час при тій зброї.
Океаніду вподобав Япет струнконогу, Клімену,
Й разом із нею на ложе ступив, і вона народила
Першого сина йому — могутнього духом Атланта,
/510/ Потім Менетія широкославного і Прометея[72] —
Скорий на вигадки він — і немудрого Епіметея,
Що для людей, які хлібом живуть, став одразу бідою.
Зевс йому жінку, першому, дав, із глини зліпивши[73],
Дівчину. Він і зухвальця Менетія, далекоглядний,
Кинув в Ереб[74], метнувши у нього громом палючим
За небувале нахабство його й розгнуздану звагу.
Небо широке тримає Атлант, і мусить тримати,
Ген, де межа землі, де співучі живуть Гесперіди,
На голові й на дужих руках, що не відають втоми, —
/520/ Долю таку Атлантові визначив Зевс велемудрий.
А Прометея-кмітливця зв’язав тяжкими, тугими
Путами, їх не зірвать, при високім стовпі, і на нього
Ширококрилого птаха пустив, орла, щоб живущу
Дзьобав печінку і жер; наростало вночі її стільки,
Скільки поглинув за день орел той ширококрилий.
Дужий Геракл його вбив, Алкмени син, у якої
Ноги стрункі, — увільнив од мук таких небувалих
Сина Япета й розвіяв печалі його, не без волі
Зевса з Олімпу, що над богами всіма владарює,
/530/ Щоб уродженець Фів, Геракл, ще більшу мав славу,
Ніж дотепер, на широкій землі, годувальниці щедрій.
Ось про що дбав, являючи славному синові шану.
Гнівавсь, але перестав, а гнівався він через те, що
Волю Кроніда було ізневажено, можного Владця,
Як між богами й людом земним зайшов у Меконі[75]
Спір: син Япета кмітливий бика великого тушу
Так розділив, щоби Зевсову думку перехитрити:
М’ясо й утробу масну, у шкуру згорнув і бичачим
Шлунком прикривши, в одну уклав купу; у другу — бичачі
/540/ Білі зібравши кістки, хитромудро уклав їх, а потім
Смальцем ще смачно все обмастив, аж брало за очі.
Тут і мовив йому і смертних отець, і безсмертних:
«Сину Япета, з усіх волóдарів найвидатніший,
Як же підступно, мій дорогий, той поділ зробив ти!»
Так дорікнув йому Зевс, що знає од віку всі мислі.
А Прометей хитромудрий у відповідь ось що промовив,
Криво всміхнувшись, бо не забув, на що він удатний:
«Зевсе преславний, батьку богів нескінченно живущих!
З двох тих частин бери ту, до якої лежить тобі серце», —
/550/ Мовив лукавець. А Зевс, що знає од віку всі мислі,
Відав той підступ і знав, тож лихе в своїм серці замислив
Проти людей і той задум одразу взявся сповнити.
Взяв він обіруч той жир, підняв, приглянувсь до нього —
Й гнівом пройнявсь, аж чорна жовч у серце шугнула,
Щойно під полиском
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла», після закриття браузера.