read-books.club » Сучасна проза » Ярославна 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярославна"

236
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ярославна" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 138 139 140 ... 142
Перейти на сторінку:
братові Давиду. І знов тинявся неприкаяним та підбурював і намовляв половців «пошарпати добряче» Русь – мстив їй чи що? Але князі йому вибачили численні зради – розуміючи, що він князь-невдаха, повірили його клятві більше не водитися з кочовиками і за рішенням Любецького з’їзду 1097 року він отримав Новгород-Сіверське князівство, де й князював до кінця життя. За розпалювання князівських міжусобиць його названо у «Слові о полку Ігоревім» Гориславичем. Багато горя завдав батьківщині цей невдаха-князь.(обратно) 9

«…А в дальнейшем Поле, как мы знаем, стало частью России…» Це з інтернетівської статті. Можна було б залишити це твердження – хоч воно й типове, коли в Росії все приписується… Росії (пам’ятаєте іронічне: «Россия – родина слонов»?), що Поле – себто Половеччина, – стала частиною Росії – це проста підтасовка, – і без коментарів, але… Факти – річ уперта. Тож дозвольте нагадати, що Половецька земля – це давньоруська назва території між Дунаєм і Волгою, разом з Кримом і басейном Дону та Сіверського Дінця (а це вже Україна, а ніяка не Росія), на якій в XI–XIII ст. кочували половці. Половецька земля межувала з Галицько-Волинським, Київським, Переяславським, Чернігівським та ін. давньоруськими князівствами. В арабських і перських джерелах ХІ – ХV ст. це – Дешт-і-Кипчак – Кипчацький степ. Він ділився – Уральські гори були лінією розмежування, – на східний і західний. Так ось територія Західного Кипчаку і відома в давньоруських джерелах під назвою Половеччина. Сьогодні це Україна – Донеччина, а не якась міфічна «часть России».

(обратно) 10

Володимир Мономах згадуватиме в своєму Повчанні: «Уклав я мирів з половецькими князями без одного двадцять, при батькові і без батька. І роздаровував багато худоби і своєї одежі. І відпустив із оков сто кращих князів половецьких, серед них братів Шаруканевих, братів Богу барсових і братів Осеневих…» Не цінували половці такої політики руських князів: укладали з ними мири – охоче і тут же їх – теж охоче – порушували.

(обратно) 11

Книгу цю писали триста літ. Дванадцять поколінь передавали з рук до рук вікопомне перо. Передавали, щоб закарбувати діяння давно минулих днів. Закарбувати словом у пам’яті тих, що жили. Тих, що живуть. І тих, що будуть жити.

Книга ця – велетенська історична епопея. Події в ній розпочинаються з пралегендарного «сотворіння світу» і закінчуються 6800 (1292) роком, розгортаючись на землі й на небі, на степових роздолах і на просторах морів, на всенародних торжищах і в княжих гридницях, в монастирях і тюрмах, в імператорських палацах і хижках трударів. Тут дві тисячі дійових осіб, відомих на ім’я і безліч безіменних. Тих, що орали землю, кували залізо, зводили міста, писати книги, проливали кров свою, боронячи вітчизну, і тих, що панували над ними, грабували, палили, осліплювали, вбивали, ненаситні на владу, землі, золото й рабів.

(обратно) 12

За свідченням літописця, Володимир, коли став княжити у Києві, був одержимий хтивістю, а тому був невситимим у блуді: мав зв’язки з багатьма заміжніми жінками і дівчатами. Загалом же він мав п’ять законних жінок і 800 наложниць. 300 з них тримав у Вишгороді, 300 в Білгороді і 200 в селі Берестовому. Літопис Нестора сповіщає, що Володимир розіслав своїх синів до різних міст великої Давньоруської держави: «І посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, Святополка в Турові, а Ярослава в Ростові. Коли ж помер старший, Вишеслав, у Новгороді, то посадив у ньому Ярослава, а Бориса в Ростові, а Гліба у Муромі, Святослава в Древлянській землі, Всеволода у Володимирі (на Волині), Мстислава у Тмутаракані».

Історик В.М. Татищев наводить у своєму літописному зводі із невідомого, до речі, джерела, циркуляр, розісланий всім місцевим князям, від князя Романа, коли він у 1202 році зайняв Київ. Роман пропонував, між іншим, змінити порядок наслідування київського великокняжого столу, «як у других добропорядних государствах чиниться»: місцевим князям не ділити своїх областей між дітьми, але віддавати престол старшому синові з усім володінням, меншим давати «для прокормления по городу или волости», але неодмінно «оным быть под властью старшего брата». Князі не прийняли цієї пропозиції.

(обратно) 13

Останнє російське удільне князівство – Углицьке – було ліквідоване у 1591 році. На Україні – вже після того, як вона потрапила під владу Великого князівства Литовського – в XV ст.

І трималися б вони ще бозна-стільки років, якби не видохлися. Якби не Михайло Горбачов, який своєю лібералізацією режиму – т. зв. перестройкою, – не допоміг демократам. Скориставшись послабленням, демократи зробили те, що свого часу не вдалося Гітлеру і його 320 – чи скільком там дивізіям – розвалили СРСР. За один лише рік. І червона імперія впала.

Сьогодні в Україні існує демократія – так звана українська, – яку дехто називає анархією. Але це наклеп на останню. За анархії в Україні – був порядок, принаймні за батька Махна.

Нині у нас, даруйте, демократія – гірша анархії. І Україна успішно повторює сумну долю Київської Русі. Невже все повторюється? Невже все повертається на круги своя?

(обратно) 14

Миро – запашне масло, яке використовується у християнських церковних обрядах.

(обратно) 15

Руські князі діяли з напучуванням Володимира Мономаха: «…якщо вам доведеться цілувати хреста перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете твердо стояти, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою».

(обратно) 16

Ольговичі – давньоруська князівська династія нащадків чернігівського та новгород-сіверського князя Олега Святославича (сканд. – Helgi – святий, священний, давньоруське Олег) – п. 1115 р. Ольговичі вели затяту боротьбу за великокнязівську владу проти Мономаховичів, часто використовували для цього половців, злих ворогів Русі. Великими князями були Всеволод ІІ Ольгович (п. 1146), його син Святослав Всеволодович (п. 1194) і онук Всеволод Святославич Чемний (п. 1212). Найвідомішим з Ольговичів випаде стати герою «Слова о полку Ігоревім» Ігорю Святославичу.

(обратно) 17

Згадаймо, в «Снігуроньці» драматурга Островського (як і в однойменній опері Римського-Корсакова) хор співає:

Свет и сила — Бог Ярило. Красное солнце наше! Нет тебя в мире краше! А Купава тим часом вигукує: Когда его встречаем, жизни сила, Огонь любви горит у нас в очах. Любовь и жизнь – дары Ярилы-Солнца… (обратно) 18

В українській мові є таке гарно-ніжне, майже магічне і поетичне слово люлі (люлі-люлі), що вживається як приспів у колискових піснях: люлі, дитинонько, люлі… Чи як хоча б у Павла Тичини: «А я у гай ходила по квітку ось яку! А там дерева люлі, І

1 ... 138 139 140 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярославна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярославна"