Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Розрізняють офіційне і неофіційне тлумачення за суб'єктами.

• Офіційне - це роз’яснення змісту (смислу, мети) правових норм, яке здійснюється вузьким специфічним колом уповноважених державних органів або посадових осіб в межах їх компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує роз’яснювальні норми. Юридична природа офіційного тлумачення норм права полягає у забезпеченні однаковості розуміння законів і однаковості їхнього застосування на всій території держави.

За сферою дії офіційне тлумачення може бути і нормативним, казуальним (правозастосовним).

- Нормативне тлумачення (загальне; формально обов’язкове для певної категорії справ, виражене в інтерпретаційних нормах- аргументах на користь переконуючого розуміння правової норми):

а) автентичне - полягає у роз’ясненні змісту (смислу, мети) норм права органом, котрий її установив, тобто тлумачення виходить від «автора» норм права. Суб’єктами такого тлумачення можуть бути всі нормотворчі органи;

б) делеговане (легальне) - полягає в роз’ясненні точного змісту (смислу, мети) норми права компетентним органом, котрий її (норму права) не встановлював, але уповноважений законом чи має доручення її тлумачити постійно або одноразово. Правом такого тлумачення в Україні володіє Конституційний Суд (рішення), Пленум Верховного Суду (постанови); Вищий господарський суд (роз’яснення/рекомендації) та ін. Усі роз’яснення судів є рекомендаційними для суб’єктів, що підпадають під їх юрисдикцію, але вони можуть набути обов’язкового характеру.

- Казуальне (індивідуальне) тлумачення (конкретне, обов’язкове тільки для конкретної справи (казусу), вирішенням якої зазвичай займаються суб’єкти правозастосовної діяльності):

а) судове - полягає в роз’ясненні змісту (смислу, мети) правових норм судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях щодо цих справ; є серцевиною правозастосовної практики. Таке судове тлумачення стає частиною акта застосування права і не виходить за його межі[63];

б) адміністративне - полягає в роз’ясненні змісту (смислу, мети) правових норм міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; на відміну від судового тлумачення (коли норми права безпосередньо застосовуються в конкретному процесі), роз’яснення змісту норм адміністрацією виходить за межі конкретної справи і поширюється на відповідні органи. Воно знаходить вираження в рішенні контрольних органів, зокрема інспекцій, та ін.

• Неофіційне - вид з’ясування та роз’яснення змісту (смислу, мети) правових норм, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак воно не має юридично обов’язкової сили. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов’язковим, не є легальним. Неофіційне тлумачення має силу суспільної думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуальне, вольове і моральне юридичне середовище, з якого правозастосувачі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про правову законність і справедливість вирішення юридичної справи. Неофіційно тлумачити може будь-який суб’єкт права. Отже, відмінності між неофіційним і офіційним тлумаченням проводяться по лінії їх обов’язковості і необов’язковості для право- застосовних органів.

Види неофіційного тлумачення за характером діяльності суб’єктів тлумачення: компетентно-юридичне, компетентно-неюридичне, повсякденне:

• Компетентно-юридичне: а) доктринальне (наукове) -

з’ясування і роз’яснення змісту (смислу, мети) норм права виходить від учених, науково-дослідних і навчальних юридичних установ, зовні виражається у науково-практичних коментарях до законодавства, експертних висновках, наукових публікаціях та висновках наукових конференцій, семінарів тощо; б) професійне (практичне) - з’ясування і роз’яснення змісту (смислу, мети) норм права здійснюється фахівцями з вищою юридичною освітою, практикуючими юристами (наприклад, прокурором і адвокатом у судовому процесі). І наукове, і практичне тлумачення впливають на діяльність - нормотворчу (правова експертиза законопроектів) і правозастосовну (використання аналогії права). Висновки компетентно-юридичного тлумачення (науково-практичних коментарів; наукових досліджень, викладених в монографіях, дисертаціях, матеріалах наукових конференцій тощо) нерідко становлять зміст офіційного тлумачення, але воно не має обов’язкової сили.

• Компетентно-неюридичне - з’ясування і роз’яснення змісту (смислу, мети) норм права здійснюються фахівцями неюридич- них галузей науки - біології, медицини, економіки, екології, фізики, політики та ін. Особливого значення компетентно-неправове тлумачення набуває при застосуванні спеціальних законів про трансплантацію органів, психіатричну допомогу, трубопровідний транспорт, атомні електростанції, режим інвестиційної діяльності тощо. Таке тлумачення сприяє більш усвідомленій реалізації норм права в тій галузі, де суб’єкт тлумачення є компетентним. Його рівень вищий за повсякденне тлумачення.

• Повсякденне - з’ясування і роз’яснення змісту (смислу, мети) норм права здійснюється будь-якими суб’єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості, юридичної освіченості. Воно виражає правові почуття, емоції, уявлення, що діють у сфері психіки особи у зв’язку з використанням прав, виконанням обов’язків, додержанням заборон, а також ставлення до права в цілому і конкретного нормативно-правового акта зокрема.

Акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) - правові акти-документи, прийняті уповноваженими органами, що містять роз’яснення змісту норм права або порядку їх застосування та мають обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, котрі роз’яснюються. Норма тлумачення - своєрідна «тінь» норми, яка тлумачиться; вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права:

1) розкриває зміст (смисл, мету) правових норм, виражених у приписах відповідного юридичного акта;

2) діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

3) є формально-обов’язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз’яснюються;

4) не виходить за межі норми, що роз’яснюється; становить уточнювальне судження про норму