Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Усі способи юридичного тлумачення використовуються в сукупності, у комплексі. Деякі вчені виділяють ще логічний і спеціально- юридичний способи тлумачення норм права.

6. Логічний - з’ясування змісту норми права (не виходячи за рамки тексту нормативно-правового акта) на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки: а) розкривається зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдале обрання законодавцем словесних форм, для чого використовується прийом перебудови тексту, введення в нього додаткових слів, необхідних для розуміння; б) аналізуються поняття, які відображають слова і вирази, судження і умовиводи, конкретні судження, їх зв’язки один з одним, а також зміст поняття з його обсягом та іншими поняттями, що допомагає перевірити результати граматичного тлумачення, зробити висновки з понять; в) використовуються логічні операції - аналіз і синтез, побудова силогізму (логічного умовиводу, що складається з двох посилань і висновку) і т.д., щоб з нормативних приписів сформулювати норму права, вивести норму з норм; г) використовуються ті ж логічні операції, що й у попередньому випадку, проте з іншою метою: у разі наявності прогалини в праві сконструювати норму права за аналогією через тлумачення (тобто розширити певні ознаки і факти).

7. Спеціально-юридичний - з’ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора. Його ознаки: а) досліджує техніко-юридичні засоби і прийоми вираження волі нормотворця з метою розкриття термінів, категорій, конструкцій та інших елементів його змісту; б) враховує роз’яснення вищих судових інстанцій, вищих посадових осіб правозастосовних органів з метою використання проведеного ними аналізу тих чи інших термінів і їх понять; в) застосовує наукові коментарі до законодавчих актів та ін.

Виділення логічного і спеціально-юридичного способів (прийомів) тлумачення не є обов’язковим, оскільки в усіх означених способах використовуються закони логіки (формальної і діалектичної), а тлумачення юриста не може бути інакшим, ніж спеціально-юридичним, бо становить внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора, без якої не відбудуться інші способи тлумачення. Тому логічний і спеціально-юридичний аналіз - це скоріше не прийоми тлумачення правових норм, а «засадничі» начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі входять до системи його інтелектуальної діяльності, є її основою.

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту - завершальний етап (результат) тлумачення значення і змісту норм права, що настає після застосування способів тлумачення (граматичного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального) і полягає у встановленні ступеня відповідності змісту (смислу, мети) правової норми її текстовому оформленню і вираженню, у з’ясуванні співвідношення буквального значення юридичного тексту («букви» закону) і дійсного змісту юридичних норм («духу» закону).

Розрізняють три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту:

Буквальне (адекватне) тлумачення - роз’яснення, за якого дійсний зміст (смисл, мета) норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто «дух» і «буква» закону збігаються. За адекватного тлумачення текст норми права не змінюється навіть у випадках залучення всіх способів тлумачення. Буквально тлумачаться норми права, як правило, з чітко вираженим змістом, а також і норми-дефініції. Наприклад, ст. 25 Сімейного кодексу України чітко визначає: «Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі».

Поширювальне тлумачення - роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) ширший за буквальний текст; «дух» закону ширший за його «букву». Наприклад, «судді незалежні та підкоряються тільки закону» - цей нормативний припис не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності; крім того він вказує на закон, маючи на увазі всю систему законодавчих актів України.

Обмежувальне тлумачення - роз’яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) вужчий за текстуальне вираження; «дух» закону вужчий за його «букву». Так, відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу «повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які потребують допомоги, непрацездатні», однак цей обов’язок не може поширюватися на дітей, хоч і повнолітніх, але непрацездатних.

Застосовувати обмежувальне (як і розширювальне) тлумачення слід тоді, коли разом з нормою, яка тлумачиться, в законі містяться норми, що здатні звузити (або розширити) її зміст. Наявність виняткової норми, тобто норми, що робить виняток із загальної норми, вимагає уточнення норми, яка тлумачиться, у бік її обмеження (або розширення).

Обмежувальне і розширювальне тлумачення вимагає обов’язкового застосування системного способу тлумачення, що дає змогу уточнити зміст норми, яка тлумачиться.

Не допускається поширювальне тлумачення: 1) за наявності вичерпного переліку, що міститься в правових приписах нормативно- правового акта; 2) за наявністю положень, які є винятком із загального правила. Не допускається обмежувальне тлумачення за наявності незавершених переліків.

Результатом тлумачення правових норм має бути визначеність («так», «ні»), а не двозначність («і так, і ні») у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, яка тлумачиться. Тлумачення, як правило, становить тільки конкретизуюче судження про норму права, але не новий нормативний припис.

Вирішальним у визначенні видів тлумачення правових норм є суб’єкт - особа або орган, що здійснює це тлумачення. Тлумачити норми права можуть усі суб’єкти права. Суб’єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Суб’єктами тлумачення є національні і міжнародні установи - Конституційний Суд України, Європейський Суд з прав людини, Комітет ООН з прав людини та ін.. Проте значення такого тлумачення, його юридична обов’язковість неоднакові. Залежно від суб’єктів тлумачення воно має різне юридичне значення і різні наслідки.