Читати книгу - "Звіробій"

відразу пошлють човен і сподіватися на успіх майже нема чого. Блукаючи берегом, юнак угледів серед кущів вируб. Гілля було складене невеличкою купою. Піднявши верхні галузки, він побачив під ними мертве тіло Пантери. Звіробій знав — воно лежатиме тут, аж поки дикуни знайдуть таке місце для могили, де покійного ніхто не оскальпує. Полонений з надією подивився на «замок», але він видавався мовчазним і безлюдним. Йому й так було невесело, а тут ще його пойняло почуття самотності.

— Хай здійсниться божа воля! — промимрив юнак, сумно простуючи від берега під лісові шати. — Хай вона здійсниться і на землі й на небі. Я сподівався — дні мої не будуть так швидко злічені… Але, зрештою, то дрібниці! Ще кілька зим, ще кілька літ, і все'дно було б по мені. Такий закон природи. Горе наше, горе! Молода та буйна людина про кінець і думки не має, аж поки смерть осміхнеться їй простісінько в обличчя і скаже, що настала остання година.

Промовляючи те, юнак ішов лісом, аж раптом здивовано побачив Гетті, котра, очевидячки, його чекала. Дівчина тримала під рукою біблію; її обличчя, звичайно повите легеньким смутком, тепер було сумне й пригнічене. Підступивши ближче, Звіробій до неї озвався.

— Бідолашна Гетті,— мовив він. — Я зовсім вас забув за своїми останніми клопотами. Ми зустрічаємось, аби пожалкувати за тим, що має статися. Що з Чинганчгуком і Уа?

— Навіщо ви вбили гурона, Звіробою? — докірливо запитала дівчина. — Хіба ви не знаєте заповіді «Не вбий!» Мені сказали, що ви забили чоловіка і брата тієї жінки.

— То правда, люба Гетті, щира правда. Не буду заперечувати того, що сталося. Але ж ви повинні пам'ятати, дівчино: війна узаконює багато вчинків, які вважаються незаконними в мирний час. Чоловіка я застрелив у відкритому герці; чи то, правду кажучи, відкритий був я, а він чигав на мене у порівняно безпечній схованці. Брат же сам накликав на себе біду, кинувши томагавк на беззбройного полоненого. Ви бачили те на власні очі, дівчино, правда, бачили?

— Так, бачила, Звіробою, і дуже за тим шкодувала. Я ж бо сподівалася, що ви не відплатите ударом за удар, а, навпаки, віддасте добро їм за зло.

— Ет, Гетті, так можуть чинити місіонери, але в лісі з тими правилами не проживеш безпечно. Пантера прагнув моєї крові й з дурного розуму кинув мені зброю тієї самісінької хвилини, коли вирішив її пролити. Стриматися за таких обставин — то була б річ неприродна, в такий спосіб я зганьбив би своїх вихователів і себе самого. Ні-ні, я хочу віддати належне кожній людині, і, сподіваюся, ви це засвідчите, коли вас розпитуватимуть про сьогоднішні події.

— А ви, Звіробою, одружитеся з Сумахою? Адже тепер у неї немає ані чоловіка, ані брата, і нікому її годувати.

— Невже ви, Гетті, маєте такі погляди на шлюб? Хіба молодий хлопець може одружитися з старою, християнин з поганкою? Це суперечить природі й здоровому глуздові, ви й самі це зрозумієте, коли поміркуєте хвильку.

— Мати моя завжди казала, — відмовила Гетті, одвертаючись з притаманною їй жіночою соромливістю, — людям слід одружуватися лише тоді, коли вони люблять одне одного дужче, аніж брати й сестри. Мабуть, ви саме це маєте на увазі. Сумаха стара, а ви молодий.

— Так, і вона червоношкіра, а я білий. Крім того, уявіть собі, Гетті: ви побралися з людиною однакового віку, стану й кольору шкіри, наприклад з Гаррі Непосидою, — Звіробій навів цей приклад тільки тому, що Гаррі був єдиний молодик, якого вони обоє знали, — і він загинув на стежці війни; то чи згодились би ви взяти собі за чоловіка його вбивцю?

— О ні, ні, ні! — відповіла, здригаючись, дівчина. — То було б негоже, та ще й безсердечно! Жодна християнка на те б не погодилася. Я ніколи не стану дружиною Непосиді, але коли б він був мій чоловік, я б ні за кого не вийшла після його смерті.

— Я був певен, що, зрозумівши всі обставини, ви дійдете цього висновку, Гетті. Одружитися з Сумахою я аж ніяк не можу. І хоч індіяни беруть шлюб, не вінчаючись у священика, сумління не дозволить мені тим скористатися і втекти від Сумахи, коли трапиться слушна нагода. Я радше прийму смерть, аніж одружуся з цією жінкою.

— Не кажіть так голосно, — урвала його Гетті.— Гадаю, чути це їй було б не до вподоби. Я певна, Непосида одружився б навіть зі мною, аби уникнути тортур, хоч я й недоумкувата. А я б умерла, аби дізналася, що він воліє загинути, аніж стати моїм чоловіком.

— Певна річ, дівчино. Адже ви не Сумаха. Ви мила дівчина. У вас добре серце, приємна усмішка і ласкаві очі. Непосида мав би пишатися, аби ви погодилися з ним побратись, і то не під загрозою смертельної небезпеки, а в ті дні, коли панує спокій і щастя. Однак послухайте моєї поради і ніколи не говоріть про це з Непосидою. Він вас не зрозуміє.

— Я не скажу йому про це нізащо в світі! — вигукнула дівчина, злякано озираючись і паленіючи, сама не знаючи чому. — Мати завжди казала: молодій жінці слід поводитися стримано й приховувати свої почуття, аж поки чоловік їй освідчиться. О, я ніколи не забуваю, що казала мені мати. Шкода, що Непосида такий гарний. Якби він не був такий гарний, то не так би подобався дівчатам і швидше б узявся за розум.

— Бідолашна дівчина! Я все чудово розумію і знаю — бог оборонить від лиха таке простодушне й щире створіння. Та годі про це говорити. Аби ви міркували розважливо, то нізащо б не виказали своєї таємниці. Скажіть мені, Гетті, що сталося з усіма гуронами і чому ви блукаєте тут, наче вони тримають вас теж як полонянку.

— Ні, я не полонянка, Звіробою, я вільна дівчина і ходжу де мені заманеться. Мене ніхто не осмілиться окривдити! Хай тільки спробують, бог на них розгнівається — про це є в біблії. Ні-ні, Гетті Гаттер нічого не боїться, вона в надійних руках. Гурони ж ондечки в лісі. Вони пильно стежать за нами обома; за це я ручуся, бо навіть жінки й діти стали на варту. Дехто подався ховати бідолашну дівчину, що її застрелено, прагнучи зробити це так, аби вороги й дикі звірі не знайшли тіла. Я сказала їм, що батько з матір'ю лежать у озері, але не призналася, де саме: ми-бо з Джудіт не бажаємо, щоб погани спочивали на нашому цвинтарі.

— Горе мені! Навіть подумати страшно: ось ти стоїш