Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Поттере, - професорка Макґонеґел обернулася до нього, цілком байдужа до парочки Керроу, - якщо Той-Кого-Не-Можна-Називати справді знає, що ти тут...

На цих її словах Гаррі пронизала несамовита, буквально відчутна на дотик, лють, через неї шрам спалахнув пекучим вогнем, і він на цілу секунду зазирнув у чашу, зілля в якій стало прозоре... і побачив, що на дні немає золотого медальйона...

- Поттере, що з тобою? - пролунав чийсь голос, і Гаррі отямився. Він хапався за Лунине плече, щоб утриматися на ногах.

- Часу все менше, Волдеморт наближається. Пані професорко, я дію за наказом Дамблдора, я мушу знайти те, що він доручив мені знайти! Тільки треба вивести з замку всіх учнів, поки я тут шукатиму... Волдеморт полює на мене, проте він, не вагаючись, убиватиме всіх, хто потрапить йому під руку, особливо зараз... - «Зараз, коли він знає, що я нищу його горокракси», - подумки закінчив речення Гаррі.

- Ти дієш за наказом Дамблдора? - вражено перепитала професорка й випросталася на повен зріст.

- Ми захистимо школу від Того-Кого-Не-Можна-Називати, поки ти шукатимеш цю... цю річ.

- Хіба це можливо?

- Думаю, що так, - незворушно відповіла професорка Макґонеґел, - ми, викладачі, досить добре володіємо чарами. Я переконана, що ми його затримаємо на якийсь час, якщо докладемо всіх зусиль. Звісно, треба буде щось зробити з професором Снейпом...

- Дозвольте мені...

- ...а якщо Гоґвортс незабаром опиниться в стані облоги і з Темним Лордом біля воріт, то доречно було б забрати звідси якомога більше невинних душ. Якщо врахувати, що за мережею флу ведеться постійне стеження, а явлення в межах школи неможливе...

- Є один вихід, - швидко сказав Гаррі й розповів про тунель, що веде в «Кабанячу голову».

- Поттере, йдеться про сотні учнів...

- Я знаю, пані професорко, але якщо Волдеморт і смертежери зосередяться на школі, їх не цікавитиме, хто там роз’являється з «Кабанячої голови».

- Щось у цьому є, - погодилася вона. Націлила чарівну паличку на парочку Керроу - і на їхні зв’язані тіла впали сріблясті сіті, обвили їх і підняли. Брат і сестра повисли під синьо-золотою стелею, наче дві великі й огидні морські потвори. - Ходімо. Треба попередити вихователів інших гуртожитків. І краще накинь плаща.

Вона покрокувала до дверей і підняла чарівну паличку. З палички вистрибнули три срібні кішки з характерними цяточками навколо очей. Патронуси елегантно бігли попереду, освітлюючи ґвинтові сходи срібним сяйвом, а професорка Макґонеґел, Гаррі й Луна поспішали за ними.

У коридорах, де вони пробігали, патронуси один по одному їх покидали. Поли картатого халата професорки Макґонеґел шелестіли по підлозі. Гаррі й Луна під плащем намагалися не відставати.

Вони вже спустилися на два поверхи вниз, коли до тупотіння їхніх ніг приєдналися ще чиїсь м’які кроки. Гаррі, попри біль у шрамі, почув їх перший. Він почав намацувати в капшучку на шиї Карту Мародера, та не встиг її витягти, як Макґонеґел теж зрозуміла, що вони не самі. Вона зупинилася, підняла чарівну паличку, приготувавшись до двобою, і спитала:

- Хто тут?

- Це я, - відповів тихий голос.

З-за обладунків вийшов Северус Снейп.

Побачивши його, Гаррі закипів ненавистю. Він уже забув окремі деталі Снейпової зовнішності, бо їх витіснила з пам’яті величина його злочинів. Забув, як його масне чорне волосся обрамляло худе лице, забув холодний мертвотний погляд його очей. Снейп був не в піжамі, а в звичній чорній мантії, і теж наготував до бою чарівну паличку.

- Де Керроу? - спокійно запитав він.

- Мабуть, Северусе, там, де ти звелів їм бути, - відповіла професорка Макґонеґел.

Снейп підступив ближче і кинув погляд повз професорку Макґонеґел, ніби знав, що тут є й Гаррі. Гаррі теж тримав чарівну паличку напоготові.

- У мене було враження, - сказав Снейп, - що Алекта затримала якогось непроханого гостя.

- Справді? - перепитала професорка Макґонеґел. - І чому ж у тебе виникло таке враження?

Снейп ледь помітно смикнув лівою рукою, де на його шкірі була витаврувала Чорна мітка.

- Ой, ну аякже, - глузливо сказала професорка Макґонеґел. - У вас, смертежерів, є свої індивідуальні засоби зв’язку, я геть забула.

Снейп удав, що не чує. Його очі уважно оглядали простір навколо неї, він підступав дедалі ближче з таким виглядом, наче сам не розумів, що робить.

- Я й не знав, Мінерво, що сьогодні твоя черга патрулювати в коридорах.

- Тобі щось не подобається?

- Просто мені цікаво, що саме змусило тебе зірватися з ліжка такої пізньої пори?

- Мені здалося, що я почула якийсь галас, - пояснила професорка Макґонеґел.

- Справді? Та ж ніби все спокійно. Снейп зазирнув їй у очі.

- А ти не бачила Гаррі Поттера, Мінерво? Бо якщо бачила, то я наполягаю...

Професорка Макґонеґел так спритно махнула рукою, що Гаррі аж здивувався. Її чарівна паличка розсікла повітря, й на частку секунди Гаррі подумав, що Снейп повалиться непритомний на землю, але той так швидко вичаклував закляття «щит», що Макґонеґел ледь не втратила рівноваги. Вона махнула чарівною паличкою на смолоскип - і він вискочив зі скоби. Гаррі, що вже хотів було заклясти Снейпа, змушений був відтягти Луну далі від полум’я, що перетворилося на вогняне кільце, заповнило собою коридор і метнулося на Снейпа, мов аркан...

Але тут замість вогню з’явилася велика чорна змія, яку професорка Макґонеґел висадила в повітря й перетворила на дим. Цей дим одразу загус і з нього виник цілий рій летючих кинджалів. Снейп ледве їх уник, затулившись обладунками, і з лунким брязкотом кинджали встромилися один по одному в ці металеві груди...

- Мінерво! - почувся писклявий голосочок, а коли Гаррі озирнувся, не забуваючи захищати Луну від заклять, що шугали тут і там, то побачив професорів Флитвіка й Спраут, що бігли до них по коридору в нічних сорочках, а трохи ззаду дріботів засапаний огрядний професор Слизоріг.

- Не вийде! - запищав Флитвік, піднімаючи чарівну паличку. - Ти більше не скоїш жодного вбивства у Гоґвортсі!

Флитвікове закляття влучило в обладунки, за якими ховався Снейп. Вони забряжчали й ожили. Снейп вивільнився з-під обладунків, що ледь його не розчавили, й чарами кинув їх на нападників. Щоб їх не зачепило, Гаррі й Луна впали, обладунки врізалися в стіну й посипалися шматками понівеченого металу. Коли Гаррі підняв голову, Снейп уже щодуху тікав, а Макґонеґел, Флитвік і Спраут гналися за ним. Снейп заскочив у