Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

Побачивши ченця, що прогулювався із зв’язаними руками, Неле запитала:

— А хто це? Я десь бачила його, і здається, що впізнаю.

— Я візьму за нього сто флоринів викупу, — відповів Ламме.

22

Того дня на кораблях веселилися. Незважаючи на холодний грудневий вітер, на дощ і сніг, всі морські гези зібралися на палубах кораблів. Срібні півмісяці тьмяно поблискували на їхніх зеландських капелюхах.

І Уленшпігель співав:

Лейден вже вільний,

Утік з Нідерландів герцог кривавий.

Сильніше дзвеніте, дзвони,

Лунайте, гучні передзвони,

Дзвеніте, пляшки і чарки!

Так пес від побоїв тікає;

Хвоста підібгавши,

Він оком кривавим

На дрюк оглядається,

І паща роздерта

Тремтить від безсилля.

Утік кровожерний герцог.

Дзвеніте, пляшки і чарки!

Хай живе гез!

Він сам би себе загриз,

Та зуби вибито дрюком,

Похнюпив він морду свою

І згадує вбивства й поживу.

Утік кровожерний герцог,

Гриміть, барабани слави!

Гриміть, барабани війни!

Хай живе гез!

Він чорта благає: «Я свою душу собачу

Віддам за єдину годину всесилля!»

«Душа твоя, — каже чорт, —

Не варт оселедця».

Зубів уже не повернеш,

А без зубів не вкусиш.

Утік кровожерний герцог.

Хай живе гез!

Всі вуличні пси, кульгаві, сліпі та паршиві,

Що живуть та здихають на звалищах,

Задирають один за одним лапи

На того, хто вбивав задля вбивства…

Хай живе гез!

Він не любив ні жінок, ні дітей,

Ні сонця, ні радості, ані господаря;

Любив тільки Смерть — наречену свою.

А та йому замість віна

Поперебивала лапи.

Вона-бо нікого не любить.

Гриміть, барабани радості!

Хай живе гез!

І вуличні пси, кривобокі.

Кульгаві, сліпі, коростяві,

Ще раз задирають лапи

Негречно і сороміцьки.

За ними й хорти з гончаками

З Угорщини і з Брабанту,

З Намюра і з Люксембургу!

Хай живе гез!

Весь в піні, він сумно

До пана біжить здихати.

А той стусоне ногою

За те, що мало кусав.

У пеклі він сватав Смерть,

І та йому: «Милий мій герцогу».

А він їй: «Моя інквізиціє»,

Хай живе гез!

Сильніше дзвеніте, дзвони!

Лунайте, гучні передзвони!

Дзвеніте, пляшки і чарки!

Хай живе гез!

Книга п’ята

1

Чернець, якого взяв у полон Ламме, побачивши, що його не збираються вбивати, а тільки хочуть узяти викуп, почав гнути кирпу.

— Чи бач, — казав він, походжаючи по палубі і люто трясучи головою, — чи бач, у яку безодню гидоти і паскудної погані потрапив я, ступивши ногою в це дерев’яне корито. Якби не я тут, якого Господь помазав…

— Собачим салом? — перебивали його гези.

— Ви самі собаки! — огризався чернець і просторікував далі: — Еге ж! Собаки паршиві, шолудиві, задрипані, бездомні, худі, які збочили із ситої стежки матері нашої — святої римсько-католицької церкви, щоб ступити на безплідну путь вашої задрипанки — реформатської церкви. Авжеж! Якби мене не було зараз у цьому поганому кориті, то Господь Бог давно ввергнув би його в найглибшу морську безодню з вами всіма, з вашою проклятущою зброєю, з диявольськими гарматами, з вашим капітаном-співуном, з вашим блюзнірським півмісяцем, еге ж! У найглибші незвідані безодні царства сатани, де вас не палили б, ні! Ви мерзли б там, тремтіли б, дубіли від холоду навік-віків. Еге ж! Так цар небесний згасив би вогонь злочестивої вашої ненависті до нашої славної матері — святої римсько-католицької церкви, до святих угодників, до єпископів і до благословенних указів короля, таких м’яких і мудрих. Еге ж, а я дивився б з райських високостей на вас, синіх, як буряки, білих, як ріпа, від страшного холоду. ’Т sy! ’Т sy! ’Т sy! Хай стане так, хай стане так, хай стане так!

Матроси, солдата і юнги сміялися й стріляли в нього сухим горохом з трубочок. А він затуляв обличчя руками.

2

Коли кривавий герцог покинув країну, на його місце прийшли не такі жорстокі правителі — Медіна-Селі і Рекесенс[239]. А після них ім’ям короля правили Генеральні штати[240].

Тим часом трохи щасливіші жителі Зеландії та Голландії, яким море і дамби правили за природні фортеці і давали захист, споруджували Богові вільних людей вільні храми, але папським катам ніхто не забороняв тут же, під боком у них, виспівувати свої гімни, а принц Оранський не хотів засновувати династію королівських намісників.

Вся Бельгія була спустошена валлонами, не задоволеними Гентським замиренням[241], яке, гадали, покладе край усякій ворожнечі. Оці валлони, прозвані paternosterknecht’ами[242], з великими чорними чотками на шиї (дві тисячі яких було згодом знайдено в Спієдні і в Геннегау) сотнями й тисячами крали биків та коней, вибираючи на полях найкращих, викрадали жінок і дівчат, не платили за постій, палили живцем у клунях селян, що намагалися збройно захистити плоди своєї важкої праці.

У народі казали:

— Чого доброго, ще прийде дон Хуан[243] зі своїми іспанцями, а його високість — з французами, та не з гугенотами, а з папістами, а Мовчазний, бажаючи мирно правити в Голландії, Зеландії, Гельдерні, Утрехті, Оверейсселі, таємною умовою відступив Бельгію, і там стане королем герцог Анжуйський[244].

Проте дехто не втрачав надії.

— Генеральні штати, — казали вони, — мають у своєму розпорядженні двадцять тисяч добре озброєних вояків, силу гармат і добру кінноту, вони можуть подолати кого хоч.

Але деякі з обізнаніших казали:

— Генеральні штати мають двадцять тисяч солдатів на папері, не насправді, їм бракує кінноти, paternosterknecht'и крадуть у них коней всього за льє від їхнього табору. У них зовсім нема артилерії, останні сто гармат з порохом і ядрами вони послали Себастіанові Португальському[245]. Невідомо, де поділося два мільйони екю, які ми сплатили за чотири рази у вигляді податків та контрибуцій. Жителі Гента і Брюсселя озброюються. Гент за реформу і Брюссель разом з Гентом. У Брюсселі чоловіки будують укріплення, а жінки грають на бубнах, щоб їх розважити. І Гент Відважний посилає Брюсселю Веселому порох і гармати, яких йому бракує, щоб захищатися від «незадоволених»[246] та іспанців. І кожен — чи то в місті, чи на селі, in't plat landt, розуміє, що не можна довіряти ні вельможним панам, ні комусь іншому. І ми, городяни та селяни, дуже засмучені, бо, віддаючи гроші свої і проливаючи свою кров, ми бачимо, що нітрохи не стало краще в рідному краю. І бельгійці тепер у страху і тривозі, що нема в них надійних вождів, які повели б їх у