Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

— Ви зараз про таке чуєте. Ви не знаєте, що робити?

— А хто я такий, щоб знати?

— А ви знаєте, що ваша робота — стежити за рухом поїздів?

— Моя робота полягає у дотриманні інструкцій. Якщо я вишлю бригаду, коли цього робити не варто, сам лише Господь знає, що може статися! Що скаже Рада стандартизації та всі їхні постанови? Хто я такий, щоби брати на себе відповідальність?

— А що станеться, якщо ви залишите поїзд на колії?

— Це не моя провина. Це мене не стосується. Вони не зможуть обвинуватити мене. Я нічого не можу з цим зробити.

— Ви можете.

— Але мені ніхто не наказав.

— Я вам наказую!

— Звідки мені знати, можете ви мені наказувати чи ні? Ми не зобов’язані укомплектовувати рухомий склад «Таґґарт Трансконтиненталь». У вас мають бути власні бригади. Ось що нам казали.

— Але це надзвичайна ситуація!

— Ніхто нічого не казав мені про надзвичайні ситуації.

Даґні знадобилося кілька секунд, щоб себе опанувати. Вона бачила, як Келлоґ спостерігає за нею, весело і трохи гірко всміхаючись.

— Послухайте, — сказала вона у слухавку, — ви знаєте, що «Комета» мала прибути до Бредшоу три години тому?

— Так, звісно. Але ніхто цим не переймається. У наш час жоден поїзд не ходить за розкладом.

— То ви хочете, щоб ми назавжди заблокували вашу колію?

— У нас нічого не заплановано за розкладом до четвертого номера, пасажирського потяга в північному напрямку з Лорела, о восьмій тридцять ранку. Ви можете почекати до того часу. Тоді працюватиме денний диспетчер. Зможете поговорити з ним.

— Кінчений ідіот! Це «Комета»!

— А мені що до того? Це не «Таґґарт Трансконтиненталь». Ви забагато хочете як на свої гроші. А нам від того нічого, крім головного болю та понаднормової роботи без додаткової оплати для простих робітників, — його голос зірвався на нахабне скиглення. — Ви не маєте права так зі мною розмовляти. Минули ті часи, коли ви могли так розмовляти з людьми.

Вона ніколи не вірила, що є люди, на яких подіє певний прийом, яким вона ніколи не користувалася. Таких людей не брали на роботу в «Таґґарт Трансконтиненталь» і їй ніколи досі не випадало мати з ними справу.

— Ви знаєте, хто я? — запитала вона холодним, владним і погрозливим тоном.

Це спрацювало.

— Я… Я здогадуюся, хто, — відповів він.

— Тоді дозвольте мені сказати: коли ви негайно не пришлете бригаду, ви втратите роботу через годину після мого приїзду в Бредшоу, а я рано чи пізно туди дістануся. Зробіть так, щоб це було рано.

— Так, мем, — відповів він.

— Викличне повну бригаду для пасажирського поїзда і накажіть їм довезти нас до Лорела, де ми маємо власну бригаду.

— Так, мем, — повторив він. — А ви скажете начальству, що це ви наказали мені так вчинити?

— Скажу.

– І ви відповідаєте за це рішення?

— Я.

Настала пауза, потім він безпорадно запитав:

— А як же я вишлю людей? У більшості з них немає телефону.

— У вас є кур’єр?

— Так, але він з’явиться тут лише вранці.

— А є бодай хтось поблизу вас?

— Прибиральник у депо.

— Пошліть його.

— Так, мем. Повисіть на лінії.

Даґні притулилася до стінки будки й чекала. Келлоґ усміхався.

– І з такими людьми ви пропонуєте мені керувати залізницею? Трансконтинентальною залізницею? — запитав він.

Вона знизала плечима.

Даґні не могла відвести очей від маяка. Він здавався таким близьким. І начебто так легко було дістатися до нього. Вона відчувала, наче в ній затято пульсує якась невизнана думка, пронизуючи своїми ударами мозок: людина, здатна використовувати невичерпне джерело енергії, людина, що працює над двигуном, який зробить непотрібними решту двигунів… Вона могла би спілкуватися з нею, з її розумом через кілька годин… Лише через кілька годин… А що, як немає потреби так поспішати? Але вона цього хотіла. Це все, чого вона хотіла… Її робота? Яка була її робота? Прагнути найповнішого, найточнішого використання її розуму? Чи провести решту свого життя у роздумах про людину, яка нездатна працювати нічним диспетчером? Чому вона вирішила залишитися на роботі?

Чи зробила вона це для того, щоб залишитися там, звідки вона починала — нічним диспетчером на станції Рокдейл? Ні, нижче цього. Вона була кращою за того диспетчера, навіть у Рокдейлі. Можливо, такий і мав бути підсумок: опинитись у кінці шляху нижче, ніж на його початку?.. Не було причин поспішати? Вона була причиною… Їм потрібні поїзди, але не потрібен двигун? Їй потрібен двигун… Її обов’язок? Перед ким?

Диспетчер пішов надовго; коли повернувся, голос його лунав похмуро:

— Ну, прибиральник сказав, що він може покликати людей, але це не має сенсу, тому що як я пошлю їх до вас? У нас немає локомотива.

— Немає локомотива?

— Ні. На одному до Лорела поїхав начальник, а інший ремонтують у депо вже кілька тижнів, і стрілка сьогодні вранці зламалась, її ремонтуватимуть до завтрашнього вечора.

— А як щодо локомотива аварійної бригади, яку ви обіцяли вислати до нас?

— Ох, він на півночі. У них учора сталася аварія. Він іще не повернувся.

— А паротяг у вас є?

— У нас його ніколи не було. І в околиці ніде немає.

— А дрезина?

— Так. Дрезина є.

— То пришліть їх із дрезиною.

— Ох… Так, мем.

— Перекажіть своїм людям зупинитися тут, біля телефону номер вісімдесят три, щоб забрати мене і містера Келлоґа, — вона дивилася на маяк.

— Так, мем.

— Зателефонуйте до начальника поїзної бригади в Лорелі, повідомте про запізнення «Комети» і поясніть йому, що сталося, — вона поклала руку до кишені й раптово стиснула пальці, намацавши пачку сигарет.

— Скажіть, — запитала вона, — а що то за маяк десь за кілометр звідси?

— Від того місця, де ви зараз? Ох, це, очевидно, запасний аеродром компанії «Флеґшіп Ейрлайнз».

— Ясно… Ну, здається, все. Забезпечте вчасний виїзд вашої бригади. Скажіть, щоб вони забрали містера Келлоґа біля телефону номер вісімдесят три.

— Так, мем.

Вона поклала слухавку. Келлоґ усміхався.

— Аеродром, так? — запитав він.

— Так, — вона й далі дивилася на маяк, стискаючи пачку сигарет у кишені.

— То вони підберуть містера Келлоґа?

Даґні повернулася до нього, усвідомивши, яке рішення — всупереч її волі — прийняв її розум.

— Ні, — сказала вона, — ні, я не покину вас тут. Просто в мене дуже важлива справа на Заході, куди мушу поспішати. Тому подумала, що непогано було б знайти літак, але зробити я це не можу, та