Читати книгу - "Таємничий острів"

Тут дерев росло менше. Траву замінив камінь. Серед стрімчаків стрибали дикі кози і муфлони. Отут починалася порожня частина острова. Уже можна було помітити, що з численних долин, котрі розгалужувалися біля підніжжя гори Франкліна, тільки три багаті на ліс і пасовища, як, наприклад, долина, обрана для кораля і Водоспадної річки, що межувала на заході з долиною Водоспадної річки, а на сході з долиною Червоного струмка. Обидва ці струмки починалися десь у горах, а нижче, увібравши в себе кілька приток, вони перетворювалися на річки, які зрошували південну частину острова. Ріку Віддяки живили головним чином щедрі джерела, що губилися в густій хащі лісу Жакамара; незліченні струмки підґрунтових вод, що виливалися такими ж джерелами, зрошували півострів Звивистий.

Одна з вищезгаданих долин, де вистачало питної води, цілком підходила для притулку якого-небудь пустельника, — він міг знайти тут все необхідне для життя. Колоністи ретельно досліджували всі три долини, але ніде не знайшли присутності людини.

Де ж таємничий незнайомець влаштував собі помешкання? Можливо, на північному схилі, у диких ущелинах, серед скель, які обвалилися, у порожніх тіснинах, між застиглими потоками лави?

Біля підошви гори Франкліна з північного боку пролягали тільки дві широкі і неглибокі долини; вони були зовсім позбавлені зелені, засіяні валунами, поцятковані довгими смугами морен[58] і потоками застиглої лави, між якими здіймалися пагорбами вулканічні гірські породи і лежали розсипом дрібні уламки обсидіану і лабрадоритів. Ця частина острова потребувала довгих і важких досліджень. У схили гори врізалася тут безліч печер, звичайно надто незручних для житла, але зовсім схованих від очей і майже неприступних. Колоністи оглянули навіть темні тунелі, що виникли ще в епоху утворення острова. При світлі смоляних смолоскипів дослідники пройшли по всіх цих похмурих галереях, обшукали кожний грот, досліджували кожну западину. Всюди тиша і морок. Здавалося, ніколи ще по цих давніх підземних ходах не ступала нога людини, ніколи вона не пересунула тут жодного каменю. Усе залишалося таким же, як у ті нескінченні далекі часи, коли підземний вогонь викинув із дна морського ці брили і над водами океану піднявся острів.

Але хоча ці глибинні ходи здавалися зовсім пустельними й у них панував безпросвітний морок, Сайресу Сміту довелося переконатися, що вони не були царством абсолютної тиші.

Проходячи однією з цих похмурих печер, що врізалися в товщу гори на кількасот футів, він на свій подив почув рокіт, що долинав, примножувався здалеку, віддавався луною під кам’яними склепіннями підземної галереї.

Гедеон Спілет, який ішов разом з ним, теж почув цей віддалений гул, який вказував, що в надрах вулкана ожив погаслий вогонь. Обоє прислухалися, — глухі перекати повторилися кілька разів; очевидно, у глибинах землі відбувався якийсь геологічний процес.

— Виходить, вулкан ще не зовсім згас? — сказав журналіст.

— Можливо, що з того часу як ми обстежували кратер, — відповів Сайрес Сміт, — у нижніх шарах гори почалися якісь процеси. У будь-якому вулкані, що вважається погаслим, може знову розгорітися вогонь.

— Але якщо вогнедишна гора Франкліна оживає і готується нове виверження, то хіба острову Лінкольна не загрожує небезпека? — запитав Гедеон Спілет.

— Не думаю, — відповів інженер. — Адже кратер вулкана відіграє роль запобіжного клапана; надлишок пари і лави, як і колись, вирветься через цей звичний канал.

— Якщо тільки лава не прокладе собі новий вихід у напрямку родючої частини острова…

— То чому ж це буде так, дорогий Спілете? — запитав Сайрес Сміт. — Чому лава ухилиться від того шляху, що їй проклала сама природа?

— Ну, вулкани дуже примхливі, — відповів журналіст.

— Зважте, — заперечив інженер, — що нахил усієї гори Франкліна сприяє стоку виверженої лави до тих самих долин, що ми зараз обстежуємо. Для того, щоб вона потекла в інший бік, повинне відбутися переміщення центру ваги, що можливе тільки в результаті землетрусу.

— Але ж в таких випадках, наскільки я знаю, завжди варто побоюватися землетрусу, — зауважив Гедеон Спілет.

— Завжди! — підтвердив інженер. — Особливо коли підземні сили починають пробуджуватися після довгого відпочинку, а кратер вогнедишної гори закупорений. Справді, дорогий Спілете, виверження вулкана може стати для нас великим нещастям, і краще б він ніколи не пробуджувався, а спав собі мирним сном. Але тут уже ми неспроможні, чи не правда? Однак, що б не сталося, я думаю, що нашим плантаціям на плато Круговиду не загрожує серйозної небезпеки. Між плато і горою лежить досить глибока западина, і якщо коли-небудь лава потече в напрямку до озера, вона поллється з цієї западини убік дюн і до затоки Акули.

— Але ж ми ще не бачили над вершиною гори ні найменшого димку, що передвіщає близькість виверження, — зауважив Гедеон Спілет.

— так, не бачили, — сказав Сайрес Сміт. — Над кратером немає жодної хмарини пари, я тільки вчора уважно спостерігав за верхівкою гори. Але можливо, що протягом століть кратер знизу міцно забили кам’яні брили, вулканічний попіл, застигла лава, і, отже, запобіжний клапан, про який я говорив зараз, занадто щільно закупорений. Однак при першому ж серйозному поштовху все це злетить у повітря, і будьте упевнені, дорогий Спілете, що ні острів, який можна порівняти з паровим казаном, ні вулкан — його топка — не вибухнуть від тиску газів. І все-таки, повторюю, нехай краще не буде виверження.

— А між тим ми з вами не помиляємося: дуже добре чутний глухий рокіт. У надрах вулкана щось відбувається!..

— так, так, — відповів інженер, насторожено прислухаючись.

— Помилитися неможливо… Отут, безсумнівно, відбувається якийсь процес, але його значення й остаточний результат поки що не можна передбачати.

Вийшовши з печери, Сайрес Сміт і Гедеон Спілет розшукали своїх товаришів і розповіли їм про свої спостереження.

— Он воно як! — вигукнув Пенкроф. — Вулкан знову здумав повернутися до своїх витівок. Нехай тільки спробує. Знайдеться і на нього управа!.,

— Хто ж з ним упорається? — запитав Наб.

— Наш заступник, Набе, наш добрий геній. Він заткне кратер, якщо вулкан спробує роззявити свою горлянку!

Як бачать читачі, віру Пенкрофа в новоявлене божество, яке править островом, не вдавалося похитнути, та й, треба сказати, таємнича сила, що виявлялася дотепер у багатьох і багатьох випадках, здавалася всемогутньою. Але цей чарівник вислизав від найретельніших пошуків, і, незважаючи на всі старання колоністів, на їхню ретельність і, головне, на їхню завзятість у дослідженні острова, схований притулок досі не могли виявити.

З 19 по 25 лютого коло розшуків розширилося і захопило всю північну частину острова; обшукали найзатишніші куточки. Справа доходила до того, що колоністи вистукували схили стрімчаків, як вистукує стіни поліція, роблячи обшук