Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

Вейла здивувалася, коли Даегар, після розмови з Ілмою в лісі, негайно поскакав назад у Лянсіду. Вона звернула увагу на задумливо-похмурий вираз його обличчя і, відкликавши доньку вбік, запитала:

– Ви знову посварилися?

– Ні, мамо, – лагідно відповіла Ілма.

– Домовилися про весілля?

– Я не можу вибрати день.  Нехай Даегар сам подбає про це, але тягнути ми вже не будемо.

– Дуже мудра думка! Скоро повернеться батько, він зранку поїхав у далеке поселення, там щось сталося з посівами. Побудь із гостями, а я поки що віддам розпорядження служницям.

– Ні, мамо, краще я піду до своєї кімнати. 

– Що з тобою?

– Не знаю, але мені чомусь сумно і неспокійно, – відповіла Ілма і пішла.

Вейла чи не вперше бачила доньку в такому стані. Вже краще б вона кричала і скаржилася, як завжди. У неї навіть хода змінилася – широким коридором вона йшла, немов по краю прірви. 

Але Вейлі потрібно було опікуватися гостями, і вона повернулася в їдальню, де вже накривали стіл.

Аніса прибирала в кімнаті. Ілма сіла на заправлене, без єдиної зморшки, ліжко і байдуже втупилася в стіну.

– Усе гаразд? – несміливо запитала Аніса, змахуючи пил з витонченого столика, на якому стояли скриньки з коштовностями.

Якби тільки могла Ілма розповісти їй усе! Несподівано дівчині дуже захотілося, щоб її зрозуміли, пожаліли, поспівчували, але Ілма тут же приборкала свої почуття: не можна довіряти свою таємницю служниці, навіть найвідданішій.

Їй доведеться справлятися з наслідками самій.  

Даегар прийняв і не засудив її вчинок, але навряд чи він захоче знову говорити про це і розбиратися у всіх тонкощах глибинних бажань.  

А Ілма з жахом розуміла, що їй хочеться провести ще одну ніч з Оевінгом, знову відчути той неймовірний політ, той захват... А, може, вона помиляється і це  справжнє  кохання?

– Ні, Анісо, нічого... – вона задумливо пробігла пальцями по різьблених завитках узголів'я і запитала:

– Ти бачила Кадмаса?

– Бачила з вікна...

Аніса раптом кинула змахувати пил і, підбігши до ліжка, впала перед Ілмою на коліна, несамовито обійняла її ноги, пригорнулася до них обличчям, а потім знову підняла голову.

– Прошу тебе, благаю! – зашепотіла, дивлячись із таким відчаєм, що в Ілми защеміло серце, – Благаю! Допоможи мені повернути коханого... Може, є якийсь спосіб... Я на все готова, на все!

Ілма насилу стримувала сльози.  Страждання дівчини так сильно перегукувалися з її власними стражданнями, що їй теж хотілося закричати, завити від болю.

– Якщо ти просиш мене про  якесь приворотне зілля, то я не зможу тобі допомогти... Є традиції... Кадмас дав слово і мусить його дотримати, до того ж, хоч він іще й молодий, жодне приворотне зілля не пересилить його власну магію, так мені здається...

– Я розумію, розумію…– квапливо зашепотіла Аніса, – Усі кажуть про те, що традиції не можна порушувати, та все одно порушують... Я знаю, що він одружується, знаю, що ніяк не можу на це вплинути!

– Так чого ж ти хочеш? 

– Щоб він знову почав відчувати до мене пристрасть. Нехай він буде одружений, але нехай продовжує мене любити! – вигукнула Аніса і залилася сльозами.

Вони текли по її палаючих щоках нескінченними потоками, а вона схлипувала і безпорадно розмазувала їх по обличчю.

Ілма погладила дівчину по волоссю. Вона знала, що заспокоювати її зараз марно, а потрібно дати їй виплакати своє горе, свій біль...

Якби вона могла заридати так само, як Аніса – довго, гірко, невтішно... Але вона не може!

– Добре, – промовила Ілма, почувши, що судомні схлипи дівчини починають затихати, – трохи пізніше ми разом подумаємо, що можна для тебе зробити...

І Ілмі тут же спало на думку, що Анісі потрібно дати не приворотне, а відворотне зілля. Звісно, ще ліпше – змусити її за допомогою чар знайти нове кохання або, хоча б, штовхнути в обійми іншого чоловіка. А там  вже пристрасть виконає своє призначення. Тепер то Ілма точно знала: пристрасть і кохання розділяє настільки тонка грань, що дуже просто сплутати одне з іншим.

– Вибач, – прошепотіла Аніса, піднімаючись, – я зараз вмиюся і продовжу прибирання.

Їй раптом стало соромно за свій сплеск відчаю.

– Ні, люба, йди до себе і відпочинь трохи... Я й сама хочу побути на самоті.

– Як накажеш... – і дівчина беззвучно, немов тінь, вислизнула з кімнати.

Ілма лягла на ліжко і міцно притиснула до себе подушку. Їй не хотілося ні про що думати, але думки ніяк не залишали її в спокої. Вона згадувала і Даегара, і   Оевінга, і мимоволі порівнювала їх один з одним.

Ніколи не думала Ілма, що коли-небудь її серце почне кидатися між двох чоловіків. 

Але чи саме серце? Серце її безроздільно належить Даегару. Ту ніжність, яку вона до нього відчуває, не можна порівняти ні з чим. А Оевінг? Коли вона думає про нього, то все всередині починає тремтіти в очікуванні тієї насолоди, яку він їй дав! Що ж це таке!