Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чому ти посміхаєшся? — Крайдан помітив, як розпливлася у Сніжани на обличчі усмішка.
— Думкам. От думаю, куди ти мене везеш?
— На озеро Ллієнель. Воно у самій глушині.
Ну ось щодо глушини Сніжана правильно здогадалася. Хвилювання знову легким холодком пройшло по тілу.
З кожною хвилиною древній ліс обступав все щільніше і щільніше. І звуки ставали дедалі таємничішими. Десь ухала низьким голосом пташка. У кронах шумів-шелестів вітер.
— Воно варте того, щоб лізти в саму глушину? — Сніжана кинула на Крайдана провокативний погляд.
— Скоро дізнаємося, — незворушно відповів він.
Ліс розступився несподівано. Ще хвилину тому здавалося, що довкола лише глухі зарості, як раптом стежка вивела на берег лісового озера.
Очі відкрилися широко не в силах охопити небесний синій простір. Про-о-о-остір… Простір такий, що хочеться вдихнути його на повні груди, а потім уже не дихати — надовго затамувавши подих. Простір і тиша, яку боїшся сполохати. Настільки тихо навколо, що вухо вловлює легкий передзвін променів сонця, що торкаються синьої гладі.
І раптом здається, що це озеро — єдине, що залишилося у всьому Всесвіті. Але більше нічого і не треба. Потрібен тільки цей чоловік, що поряд із тобою.
— Гарно, правда ж? — почула вона його хрипкий від довгого мовчання голос.
— Так. Воно того варте, — видихнула Сніжана.
Крайдан зістрибнув із сідла і підійшов до неї, щоб зняти з коня. Не просто підтримав. Зробив це повільно. Болісно повільно. Її одурманила близькість його міцного тіла. Усі останні дні він не дозволяв нічого більшого, ніж легкі торкання руками. І зараз почуття обпалили п'янкою новизною.
— Знаєш, навіщо я тебе привіз сюди? — його гаряче дихання торкнулося маківки.
— Навіщо? — серце тремтячою грудкою причаїлося, завмерло.
— Дізнався про один північний лаамарійський звичай. Коли чоловік хоче зізнатися коханій у своїх почуттях, він везе її на озеро.
«…зізнатися коханій…» — як дихати після цих слів?
— …особливе озеро з крижаною водою. Таких у Лангоборі лише п'ять. І одне з них Ллієнель.
— У цьому озері крижана вода?
— Так. Навіть у найспекотніший літній день. Чоловік має зайти з коханою у воду — це і є освідчення. Якщо він справді кохає, вода не здасться їй холодною. А якщо кохання взаємне, то і йому.
Він торкнувся губами куточка її губ:
— Ти усміхаєшся? Чому?
Її пробило струмом від цього чуттєвого дотику.
— Дуже по-лаамарійськи, — видихнула йому в губи.
Лише північники могли придумати такий звичай.
— Боїшся змерзнути?
Вона відчула, як його пальці почали розстібати гачки на блузці.
— Згодна ризикнути, — знову усміхнулася вона.
Він притулив її до стовбура дерева. І правильно зробив — коліна підкошувалися. Його щока терлася об її щоку, а руки стягували з плечей тканину блузи. Зі своєю сорочкою він розлучився одним різким ривком. Його рухи ставали дедалі більш рвучкими і нетерплячими. Але коли їхні тіла втратили останні елементи одягу, він завмер. Відступив на крок… Яке це гостре задоволення відчути на собі палаючий погляд коханого чоловіка. Вона цілу вічність дивилася йому в очі, відчуваючи боязкість вивчити його поглядом, подібно до того, як це робив він. Дивна скромність для лікаря.
І все ж таки вона зважилася. Який він був нестерпно красивий, освітлений призахідним сонцем. Дихання перехопило від його могутності, мужності, сили. Від рельєфу м'язів, що так і вабив доторкнутися…
Він узяв її за руку і повів до води. Сніжана помітила, що на поверхні де-не-де плавали тонкі прозорі шматочки льоду. Вода справді крижана. Але Сніжана не відчула холоду. Коли вода торкнулася шкіри, вона відчувала лише дражливе поколювання. Вони повільно йшли, поринаючи все глибше, а потім він раптово притиснув її до себе. Яким гарячим виявилося його тіло, якими тугими напруженими були на дотик його м'язи. Сніжану накрила хвиля насолоди. Чистої дикої нестерпної…
— Я кохаю тебе, — прошепотів він гарячково, терзаючи губи чуттєвим поцілунком, хоча міг би нічого й не казати. Сніжанине лаамарійське жіноче чуття і так не залишало сумнівів — цей чоловік створений для неї…
_________________________
Озеро Ллієнель
_____________________________________________
Мої хороші,
а ось і цікава новина, яку я анонсувала.
Сьогодні почалася публікація моєї нової історії "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності". Все, як ми любимо: інтриги, таємниці, сильні почуття, ненависть та кохання, зрада та щира дружба, непереборна пристрасть та здійснення заповітних бажань.
Істрія публікуватиметься безкоштовно. Запрошую!:)
Коли король благословив свого Радника на шлюб з Елайзою, він розраховував побачити юну наївну наречену. Але коли він зустрів Елайзу, то задумався: чи це не та сама жінка із стародавнього пророцтва?
Але виявилося, що Елайза – це не Елайза зовсім, а Поліна. Якоїсь миті вона опинилася в тілі юної нареченої і тепер втягнута у великі неприємності. Вона стоїть на порозі шлюбу з одним із найвпливовіших людей королівства, але вона дізналася про нього дещо жахливе...
Поліні вже не 18, а 30 років, і вона не та наївна дівчина, якою її бачать інші. Вона готова розпочати гру і довести, що вона далеко не беззахисна овечка. На шляху у неї стоїть шлюб, політичні інтриги та неймовірні події, і вона не має наміру зупинятися. Готуйтеся до битви, яка змінить її долю та майбутнє королівства...
P. S. Нову історію, як і цю, ілюструватиме наш неперевершений ШІ.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор», після закриття браузера.