Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

А зараз? Е ні, тепер це не для нього. Тільки серце кольнуло за незворотним відчуттям, озвалося паморочливим ароматом тих лілей…

Хлопці на березі сміялися. Мало кому вдавалося отримати перемогу над висотою. Але це обов’язково станеться, бо у кожного шість верхніх зубів уже підрізані. Так роблять молодим рибалкам, бо тамта робота лише для відчайдушних сміливців. Тільки освяченим цим ритуалом дозволяють виводити човни на глибоку воду.

Дивно, але океан — основного годувальника та працедавця тут не люблять, відколи оселилися суматряни на цій землі. Ще й досі існує давнє вірування про злих духів, які живуть в океанських глибинах. Тому й підрізають зуби молодим рибалкам, щоб не було схожості з іклами хижаків — злих духів.

… До Тасуклаїнга лишився день ходу. Цю новину разом з бочівком прісної води та кошиком фруктів приніс Маас. Крім того, для малого Стефка передали пакунок памперсів і вже нічого, крім них, Марту та Манусу не цікавило.

Все ж від Майкла не заховалося, що Маас ще хоче щось сказати, але не в присутності жінок. І тільки коли Марта й Мануса після ситного сніданку, приготованого вмілою арабкою, зникли за циновкою закапелка, де спав Стефко, Хенрик видобув з кишені складену вчетверо газету.

— Хтось убив крісом Джо Ероута у Тусуклаїнгу. Погляньте на фото, руків’я знаряддя вбивства має знак лева такий самий, як і на браслеті Марти.

Що найбільше вразило Бойда, він навіть жахнувся, коли купив вечірню газету і побачив не знімок Джо Ероута, вочевидь, сканований з паспорта голландця, — пика жодних емоцій не викликала, а от вміщена поруч фотографія знаряддя вбивства тягнула на багато.

Гаплик, та й годі. Бо хоч Алістер і перехилив одразу тільки одну, ну нехай дві чарчини, але вишкірена пащека на крісі таки була як дві краплини схожа на ту, що стоїть у його сховищі під № 1.

А текст! Ті пройди-репортери таке рознюхали, що Господи ж ти мій! Одне страшніше другого. Спочатку синкові карк скрутили, а за ним — батечка тю-тю. Із усього того Алістер зробив один-єдиний висновок і переварив його з подвійною порцією дрінка.

Той, хто наближається до лева, sorry, дістає по самі яйця. І гірше аж ніяк не може бути по простій як світ причині (але тебе вона вже не бембає), бо ти — труп.

Хто ж наступний у черзі до сейфа? Хто? Бойд навіть озирнувся довкола, але нікого, крім його власної персони в кімнаті не було.

— Sorry, — невідомо перед ким клацнув закаблуками Алістер. — Я не стою у черзі на той світ, я взагалі не з тої черги. Дц того ж, у мене — пільги. Які? Отак усе на халяву і розкажи.

Бойд веселішав. Його могли теж запросто пришити, так як це зробили з голландцем, але він живий, значить, левова пащека до нього милостива. До того ж, скільки ще часу лишилося до бом-бом-бом, двохтисячного рочку?

Крім того, його розпрекрасна Рідхусанга теж непоганої, і навіть сказав би Бойд, справедливої думки. Хоча газетку про вбивство голландського бізнесмена купила і прочитала, але видушила з себе лише одне речення. Зате як воно додало настрою Алістеру!

— І що ж ваш народ про це думає? — кивнув на газету' Алістер, знайшовши її в спальні дружини і кілька разів трусонувши нею перед жінкою:

— Отак з кожним буде, хто зазіхне на мій сейф.

— Маєш рацію, — занадто спокійно відповіла Ріде. — Відкриє тільки той, хто прийде з левом у руці.

— Ти-но спробуй кому дзеленькнути про мій сейф, — знову войовниче нагадав.

Алістер аж вигинався, виструнчувався перед нею з кулаками, в долоні яких до крові врізалися леза нігтів.

Рідхусанга тільки брови докупи звела. Більше про це вона з Бойдом не говорила. Мовчала. Вкотре вмовляла себе не говорити тих слів, що з гіркотою підступали до горла, старалася подавити бажання. Розмовляти про таке з людиною, котра живе спокусою забрати те, що по праву належить її християнському народу, не по-Божому.

У таких випадках Рідхусанга завжди відверталася і притуляла до вуст маленький золотий хрестик, який ніколи не знімала. Наодинці, у своїй кімнаті, чаша терпіння переповнювала вінця і слова складалися у молитву:

— Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого… Скріпи мою волю й допоможи виконати нашу постанову…

Хоча Бойда, між іншим, цілком слушно цікавило ось що: а що буде з тими, що мають прийти, як казав Ероут, за тиждень-два, а, може, й завтра?

Якщо їх не покарає кріс з левовою пащекою, то це обов’язково зробить він. А поки що він не йолоп, щоб патякати комусь про схожість левових морд. Бом-бом-бом. Отакі собі два близнюки, бом-бом-бом…

Один, наразі, — його, а другий — чий?

Тепер їх шлях лежав через Малаккську протоку у провінцію, де адміністративним центром Медан. Колись вони мали квитки на літак з Танджунау до цього міста, бо звідтам всього двадцять п’ять кілометрів відділяло від узбережжя і, ясна річ, від Тусуклаїнга.

Зараз лишилась одна-однісінька ніч ходу.

Йшли водами північної частини Суматри. Скелясті береги, які подекуди змінювалися на мангрові зарості, ховали за собою лісові масиви з нечисленними осередками землеробства — клаптями рисових та кукурудзяних полів.

— Тут найбільші