Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

його і навіть мугикаючи собі якийсь затяганий шлягер Алістер подався до банку. Але щоб зібратися з думками і остаточно вибудувати поведінку стосовно непрошеного гостя вирішив зробити гак і пройтиея через квартал сучасних будинків, серед яких особливо фантастично виглядала нова споруда готелю.

На модернові віяння Бойд завжди реагував озлоблено і тому болісно. Нове дмухало усім, тільки не йому і не до нього. Взяти, приміром, навіть другий поверх його банку з отими китайцями, — злидні в порівнянні з райським куточком, яким став новий готель з штучним водоспадом, джакузі, президентськими люксами. Тут царював дороговартісний спокій.

Однак зараз, наближаючись до готелю, Бойд побачив кілька поліцейських машин з включеними мигалками, які безцеремонно пронизували настоєне на комфорті повітря фіолетовими плямами, схожими на добрячий фінгал під оком пройди, і тому надавали мало не апокаліпсичного стану кожному, хто опинявся поруч. Навіть не вірилося, що якесь лихо могло проникнути у тисячодоларові номери і дозволити собі з кимось так недоречно пожартувати. Але жовті стрічки з вибитими написами «не ходити» таки говорили про одне — в готелі щось сталося серйозне.

Ну, що там? Побачене біля модернового готелю таки нарешті війнуло на Бойда благодатно. От і маєш, дошикувалися, — напинав груди од відчуття внутрішнього комфорту безпечності та абсолютної відмежованості від чужих проблем.

Бойд зупинився поодаль, знаючи, що надмірна цікавість ніколи до добра не призводить, тим більше, коли поруч щось винюхують копи. Зараз вони вешталися біля центрального входу і по радіотелефону перемовлялися між собою, загороджуючи вхід від цікавого натовпу.

За якусь хвилину скляне полотнище дверей розсунулося і двоє копів покотили до поліцейської машини ноші.

Нечутно і обережно, — відзначив Бойд.

Іще він зауважив, що білим простирадлом прикрито чоловіче тіло, бо добре було видно округлі носки легких черевиків з дорогої плетеної пасочками брунатної шкіри, і що покійник (бо тільки у таких випадках тіло накривають з головою) — здоровань. Смерть знайшла в готелі приїжджого. Це ясно, як божий день.

І раптом Бойда прострелила здогадка — такі брунатні мешти з шкіряного плетива він уже бачив у святая-святих свого банку, коли зіткнувся з… Ероутом!

Здогадку до того ж підтвердив малий задрипанець, якому Бойд тицьнув монетку і той миттю розвідав, що й до чого.

— Убили якогось голландця! Кріс у спині стирчав, а на держаку — левова паща, во!

Бойд гикнув голосно і перелякано. Перед очима відразу постала левова пащека скарбонки. Виходить, якась сила не дозволила ділитися скарбом сейфа № 1, не сприйняла комуністичної філософії «кожному порівну» і тільки тому з Ероутом вчинила щось на зразок дій індонезійського президента стосовно комуністів. Але чорний гумор тут не проходив, Бойд не міг обдурити самого себе.

І Алістер кинувся геть від готелю.

Бойд мало не біг до свого банку, насторожено блукаючи по обличчях перехожих.

Чи не слідкує хто за ним? Чи не пронюхала якась нечиста сила про його бажання самому заволодіти скарбом тоба?

9

Сонце вже встигло здобути чергову перемогу і тепер (а так буває тільки зранку) заповнило все своїм світлом, цнотливо розмалювало свіжими яскравими кольорами і плоский берег бухти, і покриті червоною черепицею дахи портового містечка північної Суматри. Фатухелу знав, куди направити дхоу.

Щойно у передвранішньому просторі на обрії бовваніли чорні обриси скель Суматри, як за три четверті години усе змінилося — суденце входило у невеличкий порт плоскобережної бухти.

— Невже Суматра? — схвильовано перепитав Маас.

Лікар не спав, стояв біля Фатухелу, мовчки слідкуючи за його маневрами.

— Вона, — з явними нотками гордості протягнув Фатухелу. — Рахуйте, майже три тисячі морських миль пройшли.

За чверть години дхоу опустило якір.

— Я до лікарні сходжу, до своїх, — заметушився Маас. — Нам, знаєте, і запаси поповнити треба, і довідатися, що там і як… — І першим зійшов на берег.

Поки молоді люди спали таким сном, що гарматами стріляй, Мануса й собі крутнулася, висмикнула звідкись кошик і, попросивши Фатухелу припильнувати сплячих, подалася на закупи.

— Що ти собі дозволяєш, жінко! — невдоволено проскрипів Фатухелу, бо збирався нарешті відіспатися, і саме затягнувся останньою цигаркою.

— Можна подумати, що ти вибереш щось путяще з їжі, — відрубала Мануса. — Я швидко крутнуся, бачиш, базар онде просто на березі.

Фатухелу тільки засопів. А Мануса ще й пальцем пригрозила:

— Дивись мені, як тільки малий прокинеться, відразу буди Марту. Зрозумів? І нікого стороннього щоб я не бачила на дхоу.

Фатухелу відмахнувся, хоча, хай йому грець, сподобалася посмішка Мануси та її керівництво, особливо, коли жінка таким маленьким пальчиком похитує до нього. Глипнув на свої руки, — куди там брунатним порепаним та просяклим цигарковим димом рукам рівнятися з жіночими. От якби їх зрівняти — долоню в долоню…

Не йшов спати, сперся на борт і роздивлявся доокруж. Щось тепле і забуте ворухнулося в душі. Що ж це було?

Ліхтарник блукав поглядом у пошуках відповіді по людях, що квапилися у своїх справах.

Невеличка бухта все ж вирувала життям, не блимала піщаними плямами запустіння, як на Ентанго.

Стріла баштового крана дзеленькнула неподалік. Фатухелу крекнув — для нього така мила ця музика. Потягнув поглядом туди, де ненажерливі чайки обліпили білого й лискучого мішка. Розвантажували якесь судно, мішки один за одним заповнювали кузов вантажівки, що стояла неподалік.

Погляд вхопив далі по березі двометровий кам’яний бар’єр, через який намірялися перестрибнути молоді хлопці, штовхаючи один одного, і важко зітхнув.

Колись мало знаходилося йому рівних у майстерності стрибуна. Не раз і не два на очах здивованих ентангівців він перестрибував такий бар’єр — символ чоловічої зрілості. Йому