Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

погано з ним поводитиметься, гадаючи, що цим догодить мені... Ця думка мучить мене. Чи не могли б ви піти нібито від себе й передати тюремникові оцей конвертик з кількома луїдорами? Ви скажете, що господь бог не дозволяє погано поводитись з ув'язненими... І основне, щоб він нікому не казав про ці гроші.

Саме цій обставині, про яку ми щойно розповіли, Жюльєн завдячував гуманним ставленням до нього з боку вер’єрського тюремника. Це був той самий ревний служака пан Нуару, колись так наляканий прибуттям пана Аппера.

У в'язницю з'явився суддя.

- Я вчинив убивство з заздалегідь обдуманим наміром,- я купив і наказав зарядити пістолети в такого то продавця зброї. Стаття тисяча триста сорок друга карного кодексу говорить ясно: я заслуговую смерті, і я чекаю її.

Суддя, здивований такою відповіддю, хотів поставити ще кілька запитань, щоб обвинувачений заплутався у відповідях.

- Невже ви не бачите,- сказав йому Жюльєн, посміхаючись,- що я обвинувачую себе так, що вам не треба й бажати більшого? Не турбуйтесь, пане, ваша здобич не втече від вас. Ви матимете приємність засудити мене. Звільніть мене від вашої присутності.

«Мені залишається виконати ще один досить нудний обов'язок,- подумав Жюльєн,- треба написати мадемуазель де Ла-Моль».

«Я помстився за себе,- писав він їй.- На нещастя, моє ім'я з'явиться в газетах, я не зможу покинути цей світ інкогніто. Я прошу Вас пробачити мені за це. Через два місяці я помру. Помста моя була жахлива, так само як і біль розлуки з Вами. З цієї хвилини я забороняю сам собі писати й вимовляти Ваше ім'я. Ніколи не говоріть про мене, навіть з моїм сином: мовчання - єдиний спосіб вшанувати мою пам'ять. Для більшості людей я буду звичайним убивцею... Дозвольте мені сказати Вам правду перед смертю: Ви забудете мене. Ця страшна катастрофа, про яку я раджу вам ніколи в світі не казати й слова, вичерпає на багато років весь той романтизм і надмірне захоплення ризикувати, які я бачив у Вашій вдачі. Ви були створені, щоб жити серед героїв середньовіччя; виявіть твердість вдачі, гідну їх. Хай те, що мусить відбутись, відбудеться таємно, так, щоб Ви не були скомпрометовані. Сховайтесь під вигаданим ім'ям і не довіряйтесь нікому. Якщо Вам буде конче потрібна допомога друга, заповідаю Вам абата Пірара.

Не говоріть про це ні з ким іншим, особливо з людьми вашого кола, з панами де Люзом, де Кейлюсом.

Через рік після моєї смерті одружіться з паном де Круазнуа. Я Вас прошу про це, наказую Вам, як Ваш чоловік. Не пишіть мені, я не відповідатиму. Хоч, здається, я й не такий злий, як Яго, скажу так, як він: From this time forth I never will speak word.156

Я більше не вимовлю й не напишу жодного слова. До Вас мої останні слова і остання любов. Ж. С.»

Відіславши цей лист, Жюльєн трохи отямився і вперше відчув себе глибоко нещасним.

Всі честолюбні надії, одну по одній, доводилось йому виривати з свого серця, скоряючись великій істині: я помру, це неминуче. Смерть сама по собі не здавалась йому жахливою. Все його життя, по суті, було тільки довгим готуванням до нещасть, і він ніколи не забував про те горе, яке вважають найстрашнішим.

«Ну, що ж,- міркував Жюльєн,- якби через два місяці я мав битись на дуелі з людиною, що бездоганно володіє зброєю, невже я був би таким малодушним, щоб думати про це безнастанно і з жахом у душі?»

Так він допитував себе цілу годину.

Коли він став ясно бачити в своїй душі, а істина постала перед ним так само чітко, як стовп, котрий підтримував склепіння його в'язниці, він почав думати про каяття.

«А в чому, власне, мені каятись? Мене жорстоко образили, я вбив. Я заслуговую смерті, оце і все. Я вмираю, звівши рахунки з людством. Я не залишаю після себе жодного невиконаного обов'язку, я нічого нікому не винен, у моїй смерті нема нічого ганебного, крім знаряддя, яким я буду вбитий. Цього, правда, більш ніж досить, щоб зганьбити мене в очах вер'єрських буржуа, але, з погляду здорового глузду, чи є щось більш варте зневаги? Я можу звеличити себе в їхніх очах, розкидаючи золоті монети в юрбу, коли йтиму на страту. Тоді пам'ять про мене, зв'язана з думкою про золото, буде для них осяяна його блиском».

Покінчивши з цими міркуваннями, які через хвилину здалися йому незаперечними, він сказав собі: «Мені немає чого більше робити на землі»,- і міцно заснув.

О дев'ятій годині вечора його збудив тюремник, він приніс йому вечерю.

- Що кажуть у Вер'єрі?

- Пане Жюльєн, присяга, принесена мною перед розп’яттям в королівському суді в той день, як я вступив на цю посаду, забороняє мені говорити.

Він мовчав, але не йшов з камери, Жюльєна розважало видовище такого очевидного лицемірства. «Хай якнайдовше почекає тих п'ять франків, за які він хоче продати мені своє сумління»,- подумав Жюльєн.

Побачивши, що вечеря закінчується, а його навіть не пробують підкупити, тюремник не витримав і сказав облудним і вкрадливим тоном:

- Моя приязнь до вас, пане, примушує мене говорити, хоч кажуть, що це проти інтересів правосуддя, бо ви можете скористатися з цього для свого захисту... Пан Жюльєн, як людина добра, буде радий почути, що пані де Реналь одужує.

- Як! Вона не вмерла? - скрикнув Жюльєн, у нестямі схоплюючись з місця.

- Як? Ви нічого не знали? - сказав тюремник з тупим здивуванням, що враз змінилось виразом радісної жадібності.- Пан Жюльєн мусить, по справедливості, дати щось хірургові, бо той за законом мусив би мовчати. А я, щоб догодити вам, пішов до нього, і він мені все розповів.

- То, значить, рана не смертельна? - зробивши крок до нього, нетерпляче запитав Жюльєн.- Ти присягаєш мені головою?

Тюремник, велетень шести футів на зріст, злякався й відступив до дверей. Жюльєн зрозумів, що так він нічого не доб'ється. Він сів і кинув золотий панові Нуару.

В міру того, як з оповідання тюремника Жюльєн переконувався, що рана пані де Реналь не смертельна, він відчув, що сльози ось-ось поллються з його очей.

- Вийдіть,- сказав він різко.

Тюремник пішов. Як тільки двері зачинились, Жюльєн скрикнув:

- Боже! Вона жива! - і впав на коліна, вмиваючись гарячими слізьми. В цю неповторну хвилину він був віруючим. Яке йому діло до попівського лицемірства! Хіба воно могло применшити для нього