Читати книгу - "Первісна. У вирі пророцтв"

Невдовзі прийшла сестра Мірґен вер Евлін, яка прискіпливо оглянула дівчат і зробила кілька зауважень з приводу вбрання та зачісок. За час подорожі по Авон Гір вона прихилилася душею до Марвен і Ґрайне, тому вирішила затриматись у Тахріні на всю зиму, щоб допомогти їм призвичаїтися до королівського двору й довести до лоґічного завершення процес їхнього перетворення на шляхетних панночок. Бренан був дуже вдячний їй за таку турботу.

Служниці заходилися виправляти вказані відьмою недоліки, а Бренан попрощався з кузинами до обідньої пори, коли мало відбутися весілля, й разом з Мірґен залишив кімнату.

— Переживаєш за Марвен? — запитала вона вже в передпокої. — Не бійся, все буде гаразд. Вона стримана й розважлива дівчинка, поводитиметься гідно. А коли хтось і помітить її переляк, не біда. Усі ж знають, звідки вона, і розуміють, як їй непереливки. А взагалі, Марвен напрочуд швидко до всього пристосовується. Не так швидко, як Ґрайне, та все одно — дивлячись на неї теперішню, важко повірити, що лише два місяці тому вона покинула Лахлін.

— Так, сестро, — погодився Бренан. — Я чекав набагато гіршого. Ви з Моркадес перевершили всі мої сподівання.

— У цьому лише половина нашої заслуги, брате. Про другу половину подбали поборники. Своїм звірячим ставленням до твоїх рідних вони показали дівчатам справжню сутність їхньої Святої Віри. Та й той молодий офіцер, Фергас аб Ґвиртир, доклав чимало зусиль, щоб розплющити їм очі. Гадаю, на них справили враження не самі його слова, а насамперед та обставина, що він виконував королівський наказ, тобто діяв, як повноважний представник верховної світської влади… До речі, Мейнвен мені повідомила, що вчора катерлахський посол у Кередіґоні зустрівся з новим лахлінським послом і передав йому листа до короля Імара.

Бренан кивнув. Мейнвен вер Авон, молода відьма, що заміняла сестру Моркадес у Дінас Ірвані, написала йому про це ще напередодні ввечері. Він уже давно поривався бодай якось подякувати Імарові аб Ґалвину за порятунок Марвен і Ґрайне, але досі не наважувався на такий крок, боявся дати противникам короля підстави звинуватити його, до всього іншого, ще й у зв’язках з відьмами. Проте новий Бренанів статус дозволив знайти просте й вишукане рішення цієї проблеми. На його прохання, король Ріґвар написав Імарові цілком офіційного листа, в якому повідомляв про своє сходження на катерлахський трон і одночасне обрання лордом-наступником престолу Бренана, який, дослівно, „вельми завдячує Вашій Величності тим, що отримав змогу відсвяткувати цю визначну подію разом зі своїми двоюрідними сестрами, дівицями Марвен і Ґрайне вер Киннах.“

— Король Імар мужній чоловік, — похмуро мовив Бренан. — Але в нього нічого не вийде. Я знаю лахлінців, вони з’їдять його з усіма потрухами…

Вийшовши з покоїв дівчат, він рушив коридором, рясно прикрашеним різнобарвними стрічками, маґічними вогниками, гілками омели та живими квітами з королівських оранжерей. Сьогодні був Сонцеворот — найкоротший і останній день року. День, коли, за язичницькими уявленнями, сонце вмирало і відроджувалося знову. Звичайно, це була нісенітниця, справжньою причиною зміни довжини дня був просто нахил земної осі, проте традиція святкувати Сонцеворот виявилася живучішою за стародавні вірування. У Рінанхарі в цей день було заведено влаштовувати весілля, святкуючи водночас і настання нового року, і народження нової сім’ї.

Бренанові такий звичай видавався дуже милим і зворушливим, однак на саму думку про чиєсь весілля його поймав глибокий смуток, а серце болісно й тужно щеміло. Перед очима поставала Ґвен — найчарівніша дівчина в світі, його єдине в житті кохання. Більше він нікого так не любитиме, просто не зможе полюбити. Певна річ, коли-небудь одружиться, матиме дітей — але то не будуть Ґвенині діти, народжені від палкої пристрасті та глибокої ніжності…

Проминувши три коридори, Бренан нарешті вийшов за межі тієї частини Королівського Крила, яка віднедавна мала назву Апартаменти лорда-наступника. Їх було вкомплектовано численним штатом прислуги, проте поки що тут мешкало лише четверо осіб — сам Бренан, його кузини та Ліам. Останній погодився обійняти посаду лорда-розпорядника покоїв і тепер, у тісній співпраці з Брігід та рештою відьом, проводив набір придворних, які після новорічних свят мали оселитися в Апартаментах. Охочих виявилося несподівано багато — на кожне місце претендувало понад два десятки шляхетних юнаків, чиї родини завзято плели між собою інтриґи в намаганні пропхати своїх нащадків до оточення лорда-наступника.

Бренан не дуже розумів, навіщо йому придворні, та ще й у такій кількості. Одначе мусив скоритися правилам королівського двору і лише наполіг на тому, щоб при відборі враховували такі риси претендентів, як освіченість і непитущість, бо не хотів спілкуватися з невігласами та п’яницями, хай хоч тричі шляхетними. Сам він досі не завів собі друзів (за винятком, зрозуміло, Ліама), тому обмежився запрошенням кількох юнаків, до яких почував щиру симпатію, зокрема, шістнадцятирічного Гамішіна аб Бедвира, що був прапороносцем під час поїздки до Ейгайна.

Слідом за Бренаном невідступно йшло троє ґвардійців з його особистої варти. Із цим йому також доводилося миритись, добре хоч охоронці були відмінно вишколені, не створювали жодних незручностей і переважно залишалися непомітними. А часом від них була й користь, оскільки Бренан ще кепсько орієнтувався в Королівському Крилі, а тим більше — в усьому Рінанхарі. У таких випадках він просто казав, куди треба йти, і один ґвардієць рушав попереду, показуючи дорогу.

Проте зараз у цьому потреби не було. Минувши дві ґалереї, Бренан дістався до Відьомської Вежі, залишив свій супровід у товаристві мінеганських ґвардійців, а сам піднявся на третій поверх і постукав у Шайнині двері. У відповідь спрацювали чари і просто на дверях з’явився напис: „Коли щось треба, я в Брігід.“

У Брігідиному помешканні він застав не лише сестру, а й Фінвара аб Дайхі — свого колишнього суперника, теперішнього непевного союзника і, ймовірно, майбутнього свата. При Бренановій появі у вітальні, гладкий лорд вибрався із широкого крісла й церемонно вклонився.

— Моє шанування, лорде-наступнику.

— Доброго ранку, лорде Фінваре, — відповів Бренан, нітрохи не здивувавшись його присутності. — Ви ще й досі не домовилися?

Фінвар аб Дайхі був уповноваженим від Ради Лордів у питаннях