Читати книгу - "Заборонені чари"

жерців, воїни не напускали туману, а відверто розповіли, що бог у них один і звати його Отець Небесний. Цей бог такий могутній, що не терпить інших богів, крім свого сина Спасителя… який, за твердженням Чужих-воїнів, є той самий Отець Небесний! Останнє справило на острівний люд неабияке враження: бог, що зміг породити самого себе, направду могутній бог! Знову порадившись і посперечавшись зі своїми жерцями, острівний люд звернувся до Чужих-воїнів з проханням дозволити їм поклонятися Отцю Небесному. Воїни не заперечували й дуже скоро привели двох нових жерців, що не були такими потайними, як старі, й погодилися навчити всіх охочих своїм обрядам. Щоправда, натомість вони вимагали зректися всіх інших богів острова, що викликало невдоволення місцевого жрецтва. Проте нові жерці були невблаганні, вони приймали до вірних Отця Небесного лише тих, хто визнавав його Богом Єдиним. Врешті-решт острівний люд вирішив не суперечити новим жерцям, але потайки продовжував шанувати й старих богів, аби не сердити їх і не накликати на себе біду…

Крім воїнів, на острові оселилися й інші Чужі, серед яких були чоловіки та жінки різного віку, а також діти. Вони розмовляли тією ж мовою, що й старі жерці, і трималися осторонь острівного люду, спілкуючись здебільшого поміж собою та з воїнами. За якийсь час стало зрозуміло, що ці Чужі, хоч і одного роду-племені з воїнами, проте до переселення на острів мешкали в зовсім інших краях.

А зі своєї землі Чужі-воїни згодом привели з півсотні людей, що начебто й були їхніми краянами, але не належали до їхнього роду. Острів’яни прозвали цих людей Простими і невдовзі визнали їх за своїх, бо вони також були землеробами, скотарями та ремісниками. Так само, як і Чужі, Прості шанували Отця Небесного, однак не тішилися його особливою прихильністю. Через те вони заздрили Чужим, боялися їх і пошепки говорили про якесь відьомство. Зрештою острівний люд з’ясував, що під цим словом вони розуміють саме ту надзвичайну силу Чужих, якою їх нагородив Отець Небесний. Тим більше було незрозуміло, чому всі Прості так бояться відьомства…

Попервах острів’яни взагалі не розуміли, навіщо Чужим знадобилося приводити сюди Простих. Та невдовзі виявилося, що Прості чимало знають і вміють. За наказом Чужих, вони стали навчати острівний люд багатьох корисних речей — як будувати великі човни й міцні хати, як видобувати руду, витоплювати й кувати залізо, як ткати тонке полотно, як краще обробляти землю й розводити худобу тощо.

Хоча, звісно, Простим було далеко до Чужих, які з допомогою своїх дивовижних залізних тварин швидко побудували собі село, яке називалося Містом. А два місяці тому вони спорудили посеред Міста здоровенну хату й назвали її Палацом. Потім привели ще зо три десятки Простих, які займалися оздобленням Палацу зовні та всередині. Ці Прості не залишилися на острові, їх повернули додому, а натомість привели інших, уже не будівничих, а слуг — вони мали доглядати за Палацом і прислуговувати майбутнім правителям острова.

Острівний люд досить спокійно поставився до звістки про правителів, хоча раніше дуже пишався тим, що ніколи не мав над собою царів і слухався лише своїх старшин. Утім, час від часу то один, то інший цар з Великої Північної Землі надсилав кораблі з лихими моряками, щоб підкорити острів, проте справа завжди закінчувалася розбоєм та грабунком. Забравши здобич, лихі моряки сідали на кораблі й відпливали на північ, щоб доповісти своєму цареві про захоплення далекого острова. Можливо, відразу кілька царів на Великій Північній Землі вважали острів своєю власністю, але самим острів’янам було від цього ні холодно, ні гаряче.

Коли ж Чужі оголосили, що острову потрібні цар та цариця, люди заперечувати не наважилися. А старшини всіх сіл обговорили це питання на загальних зборах і вирішили пристати на пропозицію Чужих. Незадоволеним — здебільшого з-поміж молодих мисливців та рибалок — вони нагадали, що відколи з’явилися Чужі, на острів більше не нападали лихі моряки з Великої Північної Землі, не грабували, не вбивали, не забирали людей у рабство.

Та в більшості своїй острівний люд не потребував ніяких нагадувань. Людям було однаково — з правителями чи без них, лише б жилося краще. А за Чужих жити стало і краще, і цікавіше. Люди не хотіли сваритися з ними і не хотіли, щоб вони пішли десь-інде, тому погодилися мати над собою царя та царицю.

І саме сьогодні на острів прибув найголовніший з Чужих — його звали Імператором. Він привів з собою сестру та її чоловіка, що відтепер правитимуть островом, а згодом — і Великою Північною Землею. Про це якось обмовився Міх — той, що зробив живота Темериковій сестрі. І Темерик не сумнівався, що так усе й буде. У своїх мріях він уже уявляв, як тремтітимуть зі страху лихі моряки та їхні царі на саму лише згадку про його рідний острів. Серце юного козопаса сповнювалося гордістю за батьківщину…

Темерик знову зітхнув. Йому так кортіло бути зараз у Місті, розважатися на святі Чужих, подивитися на Імператора, на його сестру та зятя… А втім, двох останніх він ще встигне побачити, вони будуть тут царем та царицею, а отже, ніде не подінуться з острова. Зате Імператор ще й як подінеться! Ці Чужі з’являються і зникають, коли їм заманеться, подорожують по всьому світові, будь-які відстані для них за іграшку. Темерик дуже заздрив їм, проте, на відміну від Простих, не тримав зла на них за те, що вони тішаться особливою прихильністю богів… цебто, Бога Єдиного, Отця Небесного. І взагалі, віднедавна Темерику перестало подобатися слово „Чужі“. За Міховими словами, дитина, що народиться в Анди, буде однією з них. А хіба можна називати рідного небожа Чужим?..

Допіру Темерик поділився своїми думками з Міхом. Той усміхнувся і сказав йому:

— То називай нас Конорами.

Дивне слово. Але гарне.

Виноски
1

Анґлійська мнемонічна фраза для запам’ятовування послідовності кольорів спектру. Одним з її українських відповідників є: „Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер’єр“.

(обратно) 2