Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Призначення співробітників органів державної безпеки до складу НС оформлялось відповідними наказами НКЮ УСРР, які видавалися за попереднім клопотанням ДПУ. Подання ДПУ спочатку надходили на розгляд Центральної атестаційної комісії НКЮ. Після того, як за постановою останньої кандидатура, запропонована у поданні, вважалася прийнятною, документ передавали на розгляд наради відповідальних співробітників НКЮ УСРР (згодом — Оргнаради НКЮ) і лише після цього — до наказу по НКЮ УСРР.
Співробітники НС із числа працівників органів державної безпеки вважалися запасними (додатковими) членами відповідних судових установ, однак водночас вони продовжували виконувати свої прямі обов’язки в системі ДПУ, отримуючи в повному обсязі грошове і матеріально-технічне забезпечення за кошторисом ДПУ, тобто суміщали роботу в адміністративних і судових органах.
Принципи формування спеціальних колегій, які були створені після ліквідації 1934 р. ОДПУ і ДПУ союзних республік та створення НКВС СРСР, теж мали недемократичний характер. Однак, порівняно з процедурою кадрового забезпечення НС, влада зробила певну поступку. Зокрема, співробітники органів державної безпеки у разі призначення до спеціальних колегій переводилися до особливого резерву НКВС і на час роботи в органах юстиції формально сумісниками не вважались, хоча при цьому остаточно і не виключалися зі складу органів НКВС. Такий підхід до формування спеціальних колегій, звісно, краще приховував їхній так званий чекістський склад, ніж це було в період існування НС.
Переведення співробітників органів державної безпеки в особливий резерв НКВС УСРР гарантувало їм право повернення після завершення роботи судді на попереднє місце служби в органах державної безпеки. Такі співробітники отримували грошове та інші види забезпечення в межах бюджетних асигнувань органів юстиції. Але зазначена новела не змінювала принципового моменту — працівники адміністративних органів продовжували залучатися до здійснення судочинства.
Так само, як і до спеціальних колегій, співробітники органів НКВС призначались до складу інших категорій спеціальних судів — військових трибуналів і залізничних лінійних та водних транспортних судів. На підставі наказу НКВС УСРР № 343 від 7 жовтня 1934 р. Про відрядження працівників до спеціальних колегій судів і трибуналів, наприклад, були призначені: членами ВТ Українського військового округу — Ф. П. Пойманський (старший інспектор відділу кадрів НКВС УСРР) і Я. М. Румський (оперуповноважений Економічного відділу НКВС УСРР); членом Військового трибуналу Білоруського військового округу — М. М. Жуковський (оперуповноважений Особливого відділу Житомирського міськвідділу НКВС); членом ВТ Прикордонної охорони і військ НКВС — Л. В. Бичковський (начальник Хорольського райвідділу Харківського облуправління НКВС); членами лінійних судів Донецької та Катеринославської залізниць — І. Т. Римшевич (старший інспектор при особливоуповноваженому НКВС УСРР) і Г. В. Кашковський (начальник 1-го відділу Дорожнотранспортного відділу Катеринославської залізниці), відповідно[913].
Показовим фактом, який свідчив про залучення судів, як загальних, так і спеціальних, до здійснення державного терору, було те, що вони поряд із позасудовими органами забезпечували реалізацію норм репресивного законодавства. Зокрема, суди відповідно до спільної інструкції Верховного Суду та ОДПУ СРСР від 22 вересня 1932 р. розглядали справи про порушення норм постанови ЦВК і РНКСРСР від 7 серпня 1932 р.[914] Згаданий загальносоюзний акт мав явно антиправовий і антигуманний характер, оскільки суперечив низці загальних принципів права, зокрема про співмірність вчинку та покарання, недопустимість зворотної дії закону в часі, якщо останній встановлює або посилює юридичну відповідальність, тощо, однак, незважаючи на це, суди виносили обвинувальні вироки по цій категорії справ.
Оскарження цих справ представники прокурорського нагляду обмежували, як правило, тільки питаннями зниження покарання, не беручи до уваги посилання засуджених на порушення щодо них інших норм процесуального законодавства[915].
Таким чином, у період НЕПу внаслідок судової реформи 1922 р. функціонування судової системи УСРР набуло чіткої правової регламентації в рамках республіканського, а згодом — і загальносоюзного, законодавства. Була створена єдина система судових установ, яка надовго стала базою радянської судової системи. Всі ці зміни мали прогресивне значення. Судові органи набули авторитету в системі органів радянської влади. Разом із тим, суд як окрема гілка влади не виокремлювався, не забезпечувалась його незалежність. Він залишався під неослабним контролем партійних структур. Допускались інші відступи від демократичних принципів організації і функціонування судів, зокрема діяльність різних видів спеціальних судів.
Новий етап у розвитку судової системи Радянської України починається зі згортанням НЕПу та переходом до так званого курсу на загострення класової боротьби. Суд у цей період значно змінює принципи діяльності, відбувається поступова централізація суду в загальносоюзному масштабі. Розвиток розгалуженої мережі спеціальних судів, які були наділені надзвичайними повноваженнями, об’єктивно створював умови для масового порушення права особи на неупереджене та справедливе правосуддя, обмежував права підсудних на оскарження вироків.
Суди у зазначений період з політичних міркувань на підставі норм репресивного законодавства, зокрема недемократичних і антигуманних норм кримінального та кримінально-процесуального кодексів, виносили значну кількість вироків про смертну кару або таких, які передбачали максимальні строки позбавлення волі. Тим самим вони забезпечували неправове по суті та масове за масштабами порушення прав особи на життя, свободу та особисту недоторканність.
Суд у цей час перетворився з органу правосуддя на каральний орган, основним завданням якого були боротьба з «ворогами народу», залякування громадян для забезпечення беззастережного виконання ними здійснюваних державою заходів у політичній, правовій, соціальній, економічній та духовній сферах життєдіяльності суспільства.
10.3. Судоустрій і судочинство в умовах воєнного стану (1941–1946 рр.)Вже на першому етапі Другої світової війни від серпня 1939 р. до червня 1941 р.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку», після закриття браузера.