Читати книгу - "Вічний календар"

Д., на відміну від Едіка, у якого були дружина, дочки, зяті та внуки, не зв’язав поки що свого життя жодними родинними джутами. Він відмовчувався, коли Едік цікавився, яку ж нью-йоркську бабу він там мотлошить?

До Статен Айленда Д. мешкав з Алехандрою Сільвою на Мангеттені, в районі Томпкінс-парку. Усе, що він знав про Алехандриних предків — що вони з острова в Карибському морі. Кульбабиним насінням до Нью-Йорка перелетів її прадід. У ній перемішалася різноманітна кров, яка вибілила обличчя, але залишила темне волосся. Народилася Алехандра вже в Нью-Йорку, в Алфабет-сіті. Родичі, яких вона пам’ятала, жили й помирали саме в Алфабет-сіті. У родинних переказах пливли ескадрою імена іспанських конкістадорів, голландських торговців і чорношкірих рабів, її далеких і невідомих предків. Кого тільки в її родині не було! Матір Алехандри, яка ниділа у старечому домі, часто розповідала, коли Алехандра з Д. її відвідували, про родичів, пов’язаних із криміналом. Д. начувся від неї, що у п’ятдесятих роках чоловіча гілка Алехандриної родини продавала наркоту, а жіноча — займалася проституцією. Алехандра не продовжила родинних ремесел. Вона закінчила коледж. Увійшла до ради директорів «Nuyoricn Poets Café», викладала письменницьку майстерність детількизапросять і сиділа на грантах від міста, штату та федерального уряду.

Квартира, у якій Д. жив із Алехандрою, містилася в чотириповерховому будинку, обплетеному металевими пожежними драбинами. Дві крихітні кімнатки з вузьким пеналом кухоньки. З ними жила ще руда чихуахуа, яку по черзі виводили на прогулянки. У Д. було два улюблених місця поза Нью-Йорком — Бейтінґ Голлов і Монток. За будь-якої погоди він міг сісти у «Додж» і податися убік Лонґ Айленду. Звичайно, приємніше було відвідувати Монток улітку, проминаючи фермерські сади і плантації, але навіть узимку він їхав туди без будь-якої мети — просто подивитися. Якогось літа вони поїхали повалятися під липневим сонцем на теплому піску. Замовили кімнату в готелі поруч із залізничною станцією Монток. Алехандра любила пляж Дитч Плейн. До готелю три милі. Відпочинок, який вони запланували, розпочався зі сварки. Алехандра забула свій лап-топ. Вона хотіла щось пописати. Д. довелося розвертатися з 495 дороги, уже проїхавши пристойну відстань. Її забудькуватість, до якої не можна було звикнути, і спричинила сварку. До готелю доїхали перед заходом сонця. На кінцевій станції першого ж дня їм не вдалося знайти місце на пляжі для усамітнення. На їхнє нещастя, любителі віндсерфінґу приїхали ловити хвилі й вітер. Алехандру це дратувало. Довелося перебратися подалі, туди, де берег був устелений вимитою солоними водами рінню. Високий пагорб, що нависав над пляжем, нагадував урвище. Тут, по пояс у воді, стояли тихі рибалки. Як виявилося потім, ця частина пляжу була приватною. Перебувати тут могли тільки власники дерев’яних будиночків, тому Д. з Алехандрою повернулися на пляж до галасливих власників пластикових дощок. Повечерявши в готельному ресторані, вони ще трохи посиділи на балкончику, милуючись заходом сонця. Тоді зайшли до кімнати. Двері на балкон залишили відхиленими. Тепло, настояне на диких травах, миттєво заполонило кімнату. Зробилося парко. Д. увімкнув кондиціонер. У телевізорі передавали новини. Д. поклацав пультом і вимкнув звук якраз тоді, коли кілька дикторів жваво обговорювали ринок цінних паперів нью-йоркської біржі. Алехандра була в туалеті, потім увімкнула душ. Шуміло, як під час зливи. За кілька хвилин вийшла з душу й лягла в ліжко. І хоч вони обоє намастилися кремом проти сонячних опіків, все ж ніс і щоки Алехандри почервоніли. Лежачи, вона намащувала на лице крем. Д. торкнувся її руки. У Алехандри була шовкова шкіра. У словах, які Д. шепотів їй, пересипався пісок. Шурхотів по склу клепсидри. Вона напружувала слух, щоби почути ті слова. Удавав із себе пса, стягуючи з Алєхандри зубами біле накрохмалене накриття. Стягував поволі, оголюючи її груди й живіт. Виціловував пупець. Торкався язиком чорного куща лобкового волосся. Вдихав аромат Алехандриного тіла, з якого сочилися запахи всіх квіток Пуерто-Ріко. Тілом Алехандри пробігали сироти. Вона любила прикусити нижню губу, коли пестощі Д. доводили її до потрібного стану. Алехандрі подобалося, коли Д. закидав її ноги собі на плечі й зі всією силою втискав у ліжко, але просила, щоби входив ніжно. У неї було ще молоде тіло, хоча перейшла сороківку. Тієї ночі в них вийшло два рази. На ранок прокинулися від океанічної прохолоди. Двері балкончика цілу ніч були відхилені. Погода з ночі перемінилася. Хмари затягнули небо. Після сніданку з готелю дехто почав виїжджати. Д. з Алехандрою вирішили залишитися. Доїхали до пляжу, запаркували авто. Пляж спорожнів. Сизі й чорні хмари низько провисали над горизонтом. Вода в океані потемніла. Краєм берега в дощовиках ходили ті, хто, як і Д. з Алехадрою, лишився. Д. приніс два розкладні крісла. Просиділи до вечора. Їли чіпси з сиром, запивали мінералкою. Часами якась хмарка вціджувала їм дощу. Покрапає тонким дощиком кілька хвилин — і зникне за високим берегом урвища. Д. з Алехандрою для такої погоди одягнули джинси й тонкі болонієві куртки, які піддував вітер. Сиділи мовчки. За пів дня перекинулися лише кількома словами. Д. дивився в заворожливу глибину простору. На Алехандриних джинсових колінах лежав лап-топ. Вона вистукувала по клавіатурі, поки в компі не сіла батарея, а тоді відкинулася на крісло. Він знав, що кілька місяців Алехандра пише книжку, яку ніяк не закінчить. Від того, що в неї не виходить закінчити текст, Алехандра бісилася. Д. придумав цей Монток для неї, але погода зіпсувалася. Сателітний прогноз показував три дні затяжних дощів. Надвечір почало пробирати холодком. На прогнилому пірсі сиділи мартини. Одинокі моторні катери з’являлися на обрії і зникали. Вітрильна яхта прямувала вздовж горизонту убік Конектікуту, а може, Масачусетсу.

«Їх захопить ніч», — сказав тоді вголос Д.

«Кого?» — тремтячи від холоду, запитала Алехандра.

«Подивись, он ту яхту».

«А-а-а», — сказала Алехандра й устала з крісла.

«Тобі зимно?» — запитав Д.

«Пора повертатися».

Вони склали крісла. Починався нічний приплив. Д. у надії спіймати білий трикутник вітрила яхти ще видивлявся за горизонт, коли Алехандра покликала його зі стежки, що вела до парківки. Стежка зникала у високих, людського зросту, кущах. Поверталися, захоплені суцільною темрявою — так швидко їх наздогнали сутінки.

У готелі розпили пляшку вина і знову кохалися до ранку. Цього разу, не вмикаючи кондиціонер, за щільно причиненими балконними дверима. Зранку зарядив дощ. Прокинулися пізно. Потім Алехандра довго милася й сушила волосся. Сніданок у готелі проґавили. Д. запропонував податися до найближчого «МакДональдса». GPS показав, що потрібно повертатися до Саутгемптона. Приблизно година. Алехандра не заперечувала. Тим паче дорога широка й рівна, хоч яйце коти. Три смуги в один бік і три назустріч. За годину вони доїхали до «МакДональдса». Коли Алехандра дожовувала свій десерт, їй спало на думку відвідати будинок Джексона Поллока.

«Мен, — сказала