Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Важко сказати, чим би закінчилась зустріч ворогуючих сторін, коли б не партєйна машина… Гальма, видно, ослабли і вона сама тихенько рушила із місця. І коли Гебельс і Сусанін оглянулись, полуторка уже весело бігла із нашого присілка Небесі у долину. А за нею, йойкаючи і лаючись, помчали і непрохані гості.
В тім часі, коли Фіскарошка виясняла стосунки із потерпілим батьком і моїм шкільним начальником, я сидів на самвершку старезної груші. Мало сказати «сидів» — руками й ногами прикипів, ні — розчинився у дереві і не дихав. Я настільки замаскувався і став органічною часткою груші, що навіть надчутливі ворони не помічали мене: підлітаючи до гнізд, вони щедро кропили мою голову своїм послідом. І ось коли почув, що Маня не продала мене за істинне діяння, а просто пожалілася за дрібне збиткування, я почав потихеньку дихати, відходити і тепліти… Отже, я і не «вредитель женщин», і не «лапав за секретні женські місця», і навіть не «цюлювався»!.. Ох і фрічка ж ота Маня?!! Нє, не така уже, виходить, вона і шкодлива, та Манька.
І тут зненацька мені у грудях щось посміхнулось до тої шаленої Мані, затепліло і стало невимовно хороше! Я раптом відчув у собі якесь дивне щастя! Ні, це було навіть не щастя, а відчуття, ніби у грудях, під самим серцем, негадано звило собі гніздечко маленьке пухнасте звірятко… І заворушилось оте дивовижне звірятко — все таке тепленьке, миле, світлооке, голубе — голубе і пухнасте звірятко…
«Ото правду дідо Соломон кажуть: найбільше, що може жінка зробити у цьому житті — розбудити у чоловікові звіра!» — подумав і щиро усміхнувся я, злізаючи, весь обгаджений воронами, із груші на землю…
* * *…Осінь з кожним днем сивіла, горбатіла, мерзла… Поміж щоденними набурмосеними дощами все частіше пролітали, біло посміхаючись, невеличкі зграї заблукалих снігів. Все йшло до зими…
Однак гарячі пристрасті навколо мадярської революції не вщухали. З одного боку, їх весь час підігрівали партійна пропаганда, газети, журнали, державне радіо, а з іншого — вічне і невичерпне джерело народної інформації — чутки на кшталт: «На мою веру, єдна добра жона казала…» А далі — хлинула злива найсвіжішої секретної інформації: за останніми зведеннями «єдних добрих людей» крізь границю біля Чопа нібито прорвались групи озброєних мадярських диверсантів. Просуваючись углиб території Закарпаття, терористи на своєму шляху знищують усе живе: вирізають цілі сім’ї, не минаючи навіть немовлят. Із джерел інших «єдних дуже довірених людей» угорські партизани підривають на закарпатських дорогах автобуси із людьми, пасажирські потяги і отруюють колодязі. А найпотаємніші «порядні челядники» твердили: все то тринка-парастас, фоштерська лупина і лайно на паличці… Насправді, якщо хто й проникає крізь мадярську границю до нас — то вельми нужденні люди, які збирають милостиню для голодних дітей і вмираючих од ран повстанців. І що це дійсно так, ми дуже скоро переконались на власні очі.
Якось після обіду до нас завітав пан Фийса. Це одразу насторожило: сусід, зазвичай, до нас заходив ніби випадково, але завжди вчасно: на сніданок, обід і вечерю. А тут явився пополудні, коли баба давно вже миски помила. Та й вигляд пан Фийса мав такий врочисто-піднесений, ніби щойно з-під вінця…
— Таке вам, Марько, скажу, що вмрете од радості! — мовив пан Фийса.
— А ви не всю радость одразу, то встигну її пережувати і не вмру, — щиро порадила Фіскарошка.
— Хочу вам уповісти: якшто Богонько забере мене ближчим часом до себе, то мусите мені похоронити за свої гроші.
— Направду радость — як дощ на сухе сіно, — фиркнула Фіскарошка. — Лем не розумію: із якої нагоди ви, пане Фийсо, похоронну новту почали?
— Пам’ятаєте, я уже пару разів підказував: маю деякі заначки, авби мали за що мене по-людськи на тот світ спровадити.
— Но і што далі?!
— Но а тепер, Марько, уже немаю нічого: без сорочки, без гати — буде душа літати, — стенув невинно плечима пан Фийса.
— А што сталося?
Пан Фийса озирнувся, потім вийшов у сіни і переконався, — чи не підслуховує хто під дверима, відтак оглянув кожне вікно і нарешті, гамуючи до шепоту голос, одкрив велику таємницю:
— Я, Марько, усі свої збереження пожертвував на мадярську революцію!
Баба як тримала баняк із кип’ятком, той од переляку так і вискочив із її рук, обдавши парою всю хату.
— Пане Фийсо, вам што — у мозгах воші завелися? — отетеріла Фіскарошка. — Які пожертви?! На яку революцію?!
Пан Фийса взяв бабу ніжно за плечі, посадив на стілець і продовжив.
— Нині раненько зайшли до мене дві мадярські революціонерки. У дуже великій тайні розказали, што послані до мене аж із самого Будапешта. Подпольний центр антибольшевицького сопротивленія попросив лично од мене деякої помочі для нужд пострадавших. Ви, Марько, лем уявіть: у самому Будапешті ще пам’ятають мене як істинного патріота! — підняв догори вказівного пальця новоспечений благодійник.
— Пане Фийсо, перестаньте молоти лободу! — перервала сердито баба. — Говоріть толком!
— Я і кажу: вийняв усі свої збереження — гроші, дуже дорогий обручальний перстень, деякі золоті мамчині прикраси, жінчині сережки із діамантами — все віддав революціонеркам на благо нашої перемоги!..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.