Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ой, як перепудився! — скривила торомби Маня. — Не бійся, не злото-срібло прошу… а якоїсь там чоколяди… ну хоть півкіло… І цюлюй собі на здоровлічко!
— Ого-го-го!.. Та за півкіло чоколяди я на цариці женюся, а не твої слюняві торомби облизувати! — вигукнув самовпевнено я.
— А вот і не женишся!
— Чому?
— А тому, що коли не принесеш мені чоколяди, то я розкажу нянькові і мамці, що ти мене не лем цюлював, а й лапав за секретні женські місця! — оголосила вирок Маня.
О, небесики святі і гріхи земні! Про що мала відьма деренькотить?! Я ніколи не виховувався у пуританській родині і змалку начувався чимало масних і солоних примовок про жіночі шури-мури… Але ще й про якісь «секретні женські місця…» Це вже було навіть понад мою бурхливу уяву. В очах у мене геть потьм’яніло, а в голові стало гаряче, наче у молодого бичка, коли з розгону влупить лобом у залізні ворота колгозної ферми. То ж тільки подумати: лапав за «секретні женські місця». Але ж де ті секретні об’єкти находяться? Не встиг я отямитись від цього страшного повідомлення, як Маня ошелешила вдруге:
— Ти довго не мудруй, якщо не купиш чоколяду — я ще і в школі усім розкажу, що ти є вообще страшний вредитель женщин!
Ну ти диви! У неї всі колеса на возі повідлітали! Треба ж до такого додуматися: «страшний вредитель женщин»! Це ж гірше за «враг народу»! Розстріл на місці — без суду і слідства! О, тут мені вже стало не до мудрячок і женитьби на цариці! Тепер я вже ладен був і жабу цілувати і шоколадом обсипати, аби лиш змити із себе тяжкі гріхи за лапання по «бабських секретах» і «женщиновредительство». Якимось термоядерним потом обдало мене й пекуче пронизало кожну клітину. Господіньку солодкий, що зі мною буде?! І тут раптом у мені прокинулись противні бунтарські гени нашого роду і рішуче запротестували: пошли ти, дурний Митре, цю малу блудницю у гузицю і свищи на все!
Що я одразу і зробив! Відповідно не забарилась і Манина відповідь.
…Наступного дня — а була це неділя — дідо Соломон і наш вірний сусіда пан учитель Фийса сиділи на призьбі і, про щось філософствуючи, весь час очікувально-благальними поглядами позиркували на бабу Фіскарошку: чи не роздобриться ця благородна істота хоча б на чвертку сливовиці. Я ж сидів під хлівом і примірював відремонтоване колесо до возика. Коли раптом глянув — із долини, тягнучи за собою отару кучерявої пилюки, мчала полуторка Маниного батька — нашого партєйного секретаря.
— Гебельс їде до нас! — вихопилось у мене зі страху.
На моїх це подіяло, наче засторога про татарську навалу.
Пан Фийса притьмом зірвався із місця і одразу, як сполошений заєць з-під куща, метнув собою за хлів, а далі молодим лошаком полетів через сад і розчинився у гущавині під Ловачкою. Дід Соломон несподівано згадав, що йому над рано снилось щось вельми пророче, але хтось помішав і тепер прудко побіг у хату додивлюватись біля рідної печі останню серію свого сну. Я закрутився, немов повітруля, на місці і, не придумавши нічого мудрішого, навіжено вилетів на хлів, з нього стрибнув на грушу, видряпався на сам вершок і принишк у густому межигіллі посеред воронячих гнізд. Одна баба Фіскарошка не втратила бойового духу. Зустрічала ворожу навалу біля воріт, тримаючи під руками на всяк випадок вила. Першим із машини вилетів Гебельс, за ним директор школи на прізвисько Сусанін.
— Де сатана рогата?! — запитав Гебельс.
— У пеклі, — спокійно відповіла баба. — Всяка нечисть ізиді в пекло…
— Товариш секретар питають про вашого онука, Митра, — поправив директор.
— А, Митро? — розвела руками баба. — Та глядайте… неділя… десь гуляє… а може і до церкви пішов…
— О, Єзус, того ще лем у церкві не було, — аж простогнав директор.
— Ви не тягніть коноплі, а кажіть — што сталося? — по-діловому глянула на гостей Фіскарошка.
— Ваш збийвіч збиткувався над моєю дівкою! — аж підскочив Гебельс.
— Як збиткувався?
— Ви не знаєте як: штурхав, тягав за волосся, обзивався… — повідомив секретар.
— То вже витерпіти не можна, що той шкодливий гунцут чинить, — підтакнув директор.
— І сесе все? — запитала баба.
— А ще треба більше? — поцікавився Гебельс.
— Та ні… просто, як на нього, то я думала, що найменше когось зарізав, — полегшено зітхнула Фіскарошка.
— Я вас, Марьо, предупреждаю: якшто той збісняк попаде мені до рук — розірву’го, як жабу! — пригрозив Гебельс.
— І передайте од мене: із нинішнього дня виключаємо його із школи! — різко додав директор.
— Ага… сесе я вже десь чула… такоє колись гіби було… — почухала потилицю Фіскарошка.
Вона, бідачка, вже й не могла пригадати, котрий раз мене із ганьбою виганяли зі школи. Коли б у той
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя», після закриття браузера.