Читати книгу - "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Народ, що жив на тих теренах, був нечисленним, відколи там пройшла Чума, а більшість із тих, хто вцілів після мору, повбивали дикуни-східняни. Відтак Кіріон, віддячуючись за допомогу, віддав Каленардон, що лежав поміж Андуїном та Ісеном, Еорлу і його народу; і вони послали гінців на північ, аби ті привезли їхніх жінок, дітей і майно, й осіли на тій землі, й дали їй нову назву — Марка Вершників, — а себе почали називати еорлінґами; проте в Ґондорі землю їхню називали Роганом, а народ її — рогіримами (себто володарями коней). Так Еорл став першим Королем Марки, й він обрав собі за житло зелений пагорб перед узніжжям Білих Гір, які утворювали південну межу його землі. Відтоді рогірими жили там як вільні люди зі своїми власними королями та законами, підтримуючи, проте, постійний союз із Ґондором.
Про багатьох володарів і воїнів, про багатьох прекрасних і відважних жінок згадують пісні Рогану, і тих пісень досі не забули на Півночі. Фрумґар — ось як, повідають, звали одного з ватажків, котрий очолював народ еотеодів. Про сина його, Фрама, розповідають, що то він убив Скату — великого дракона з Еред-Мітріну, й відтоді тамтешня земля на тривалий час звільнилася від довгочервів. Так Фрам здобув величезне багатство, проте посварився з Гномами, котрі також собі претендували на скарб Скати. Фрам не відступив їм жодної монетки, пославши натомість зуб Скати, вправлений у намисто, зі словами: «Ці коштовності не пасують для ваших скарбниць, бо таке важко здобути». Дехто стверджує, що за цю образу ґноми вбили Фрама. Між еотеодами та Гномами було мало любові.
Леодом звали Еорлового батька. Він приручав диких коней, адже їх тоді було в цій землі багато. Якось Леод упіймав білого жеребця, і той швидко виріс на дужого, красивого та гордого коня. Жодна людина не могла його приручити. Коли Леод ризикнув сісти на нього верхи, кінь поніс його і нарешті скинув, і Леод ударився головою об камінь і так знайшов свою смерть. Тоді йому виповнилося було тільки сорок і два роки, а син його був лишень шістнадцятилітнім юнаком.
Еорл заприсягся помститися за батька. Він довго вистежував того коня і нарешті побачив його, й Еорлові супутники сподівалися, що він спробує підійти на відстань пострілу з лука і вбити тварину. Та коли вони наблизилися до коня, Еорл підвівся і викрикнув гучним голосом:
— Ходи-но сюди, Чоловіковбивце, й отримай нове ім’я!
На подив товаришів, кінь поглянув на Еорла, і підійшов, і став перед ним, і Еорл мовив:
— Феларофом я нарікаю тебе. Ти любив свободу, і за це я тебе не звинувачую. Але ти заборгував мені велику виру, тож позбудешся свободи та служитимеш мені, доки твого життя.
Після цього Еорл сів на коня верхи, і Фелароф підкорився: Еорл поїхав на ньому додому без стремен і вудила — так він і їздив на тому коні відтоді й довіку. Кінь розумів усе, що говорили люди, хоч і не дозволяв нікому, крім Еорла, їздити на собі. Саме на Феларофі поїхав Еорл на луку Келебранту, бо той кінь і його нащадки були довгожителями: жили стільки само, скільки живуть люди. Цих тварин називали меарасами, вони носили на собі тільки Короля Марки та його синів, і так було аж до часів Тіньогрива. Люди казали про них, що Бема (ельдари називали його Ороме) привів цю породу з-за моря, зі Заходу.
Серед королів, котрі правили Маркою між Еорлом і Теоденом, найвідомішим є Гельм Молоторукий. То був похмурий воїн неймовірної сили. І жив у той самий час чоловік на ім’я Фрека, який заявив, ніби є нащадком Короля Фреавайна, хоча, як розповідають люди, в ньому текло багато смурноземської крові, ще й волосся він мав темне. І став той чоловік багатим та впливовим, бо воло дів розлогими землями обабіч Адорну[35]. Поблизу джерела цієї ріки він спорудив собі укріплення і мало зважав на короля. Гельм не довіряв Фреці, проте кликав його до себе на наради; і той приходив — тоді, коли це приносило йому втіху.
І от на одну із нарад Фрека приїхав у гурті багатьох своїх людей і попросив руки Гельмової доньки для свого сина Вульфа. Та Гельм сказав:
— Ти, бачу, став великим, відколи востаннє бував тут, але, гадаю, здебільшого тому, що розтовстів.
І присутніх розсмішили його слова, бо Фрека таки був широким у попереку.
Тоді Фрека розлютився, і зневажив короля, і сказав насамкінець:
— Старі королі, котрі відмовляються від міцної патериці, можуть упасти навколішки.
А Гельм відповів на це:
— Ходімо! Шлюб твого сина — це дрібниця. Гельм і Фрека поговорять про нього згодом. Тим часом король і його радники мають вирішити нагальні справи.
Коли нарада завершилася, Гельм підвівся і поклав свою дужу руку Фреці на плече зі словами:
— Король не допустить гризні у своєму домі, та й надворі людина почувається вільніше, — і примусив Фреку вийти поперед нього з Едораса в поле.
А людям Фреки, котрі надійшли, він сказав:
— Ідіть собі! Нам не потрібні слухачі. Ми балакатимемо тільки про особисте. Поговоріть собі тим часом із моїми людьми!
І ті роззирнулись і побачили, що люди короля та його друзі значно численніші за них, і відступили.
— Слухай, смурноземцю, — мовив тоді король, — ти матимеш до діла тільки з Гельмом, до того ж — беззбройним. Але ти вже сказав забагато, тож настала моя черга говорити. Фреко, твоя дурість зрівнялася за величиною з твоїм животом. Кажеш мені про патерицю? Однак якщо Гельмові не до вподоби кручена патериця, якою у нього поціляють, то він ламає її. Отак!
І король завдав Фреці такого удару кулаком, що той без тями упав на спину й невдовзі помер.
Відтак Гельм оголосив Фрекового сина та його найближчих родичів королівськими ворогами, й вони утекли, бо Гельм одразу вирядив до західних кордонів багатьох вершників.
Через чотири роки (2758) Роган спіткало велике лихо, а з Ґондору годі було чекати допомоги, бо і його атакували три корсарські флотилії, тож на всіх узбережжях тривала війна. У той самий час на Роган знову напали зі Сходу, і смурноземці, скориставшись нагодою, переправилися через Ісен і спустилися з боку Ісенґарда. Незабаром стало зрозуміло, що їх очолює Вульф. І військова міць їхня була надзвичайно велика,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.