Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

Низькі темні хмари над задушливим Тіапулатом усе ніяк не проливалися грозою. Десь оддалік блимало і гриміло, а на столицю колишньої Республіки не падало жодної краплин. Спітнілий Дет Дут, насунувши на очі картуз, став у веселу і жваву чергу до пункту видачі товарних наборів гуманітарної допомоги з Ланоду. Змарніле обличчя колишнього дуумвіра обросло довгою, але рідкою сиво-рудуватою бородою. Потертий плащ, у який він мусив вбратися, теліпався немов на городньому опудалі, розтоптані брудні черевики зісковзували з ніг при кожному кроці, надто лівий.

Дут ніяк не міг збагнути, чому так радіють ці люди у черзі. Стоять за дармовими королівськими харчами і милом, так само, як і він, зморені та голодні, а усе одно веселяться, немов колись на травневі свята Вільних Трударів. Щоправда, з гучномовця на стовпі тепер замість одноманітних маршів та пісень про звитяжних дуумвірів лунали якісь легковажні пісеньки ланодської та гирлонської естради.

Дет Дут вкотре подумки перебирав послідовність подій, які, зрештою, привели його до цієї черги. З часу зникнення Сата Сата з лікарняної палати справи у Республіці стрімко пішли шкереберть. Той Сат Сат зі своїми прибічниками отаборився у міській управі столиці, а Дут перебрався з резиденції дуумвірів до надійніше захищеної споруди контррозвідки. Вони зчепилися між собою у пропагандистському двобої, звинувачуючи один одного в усіх відомих людству гріхах. Дет контролював центральне радіо Республіки, проте Сат захопив редакції та друкарні газет. Армійське командування запевняло Дета у своїй відданості, проте дало зрозуміти, що «не вбачає законної можливості застосувати війська всередині країни». Поліцейське начальство, що майже усе стало на бік Сата Сата, також резонно наголошувало на цілковитій неможливості силового протистояння з армією. Армійські та поліцейські підрозділи на відстані маневрували один довкола одного, але прямого контакту уникали. Дет Дут швидко збагнув, що між армійськими і поліцейськими командирами існує угода про ненапад.

Влада зайшла у ступор. Чиновники, на яких сипалися протилежні накази від обох дуумвірів водночас, потроху вивітрилися з помпезних будівель державних та муніципальних установ, боячись остаточно стати на будь-чию сторону. Переважна більшість мешканців країни нишком сиділи по домівках, зайнявши одвічну обивательську позицію — «аби не було війни». Вакуум влади швидко спричинив дефіцит харчів та інших товарів першої необхідності. Це потягло за собою розгул бандитизму та мародерства. Республіка стрімко почала валитися у хаос.

Першим не витримав Сат Сат. За чутками, відчуваючи неминучу втрату підтримки своїх останніх прибічників, він потай від них утік зі столиці десь на узбережжя. Тим часом по всій країні швидко зникали залишки продовольчих запасів, виникали перебої у енергопостачанні, зупинився міжміський транспорт. Тут через «завісу» поширилася неймовірна звістка, що Нод Кунстад, їх співвітчизник і онук шанованого бойового генерала, посів трон Ланоду. Довідавшись про це, чимало громадян, надто студентів та інтелігентів, спочатку потай, а тоді й уголос заговорили про потребу повернутися до життя у єдиній країні, порвати, до Ратха, ту «залізну завісу» із скаженими дуумвірами заразом. До цих розмов дослухалися дедалі більше людей. Вперше за багато років у частини суспільства з'явилася зрозуміла мета — єднання з цивілізацією.

Незабаром прямо у центрі Тіапулата студенти встановили кілька наметів, оголосивши про проведення цілодобового мітингу за відновлення єдності Королівства. Деморалізовані поліцаї цьому не опиралися. Дет Дут, який на той час вже перебрався з будівлі контррозвідки до однієї зі столичних військових частин, не наважився на розгін табору силами армії — побоювався, що солдати повернуть зброю проти нього. Табір розростався. Там оголосили про утворення тимчасової мерії Тіапулата, яка першою ж своєю постановою оголосила про відновлення державної єдності з Королівством. Її приклад наслідували в інших містах, а тоді й у багатьох селах. Виглядало так, що короля поставили перед фактом повернення під його скіпетр, тобто під його відповідальність території з паралізованим господарством, злиднями та безвладдям.

Дет Дут досі так і не спромігся дати собі відповідь на питання, чи було повернення королівської влади інспіроване спецслужбами Ланоду, а чи й справді сталося внаслідок «поруху народних мас».

Раптом музика над головами черги стихла. З гучномовця пролунали позивні випуску новин. Екс-дуумвіра аж дрижаки пробрали від недавніх спогадів. Тиждень тому з такого ж гучномовця на плацу військової частини, що була вірною Дету Дуту у протистоянні з Сатом Сатом, йому вже довелося почути, як музичну трансляцію було перервано для того, щоб в ефірі прозвучало перше звернення до співвітчизників нового короля Ланоду Нода III. Молодий суверен почав промову з того, що він — онук знаменитого генерала Нода Кунстатда, тому почувається особливо відповідальним перед своїми співвітчизниками та щасливим водночас, бо має змогу прийти їм на допомогу у скрутний час. Колишній курсант Академії Сили заявив, що усі держави (останньою — Імперія) визнали суверенітет корони Ланоду над територією Республіки.

Король доручив своєму уряду почати здійснення усіх видів необхідної гуманітарної допомоги мешканцям відновленого герцогства Тіапулатського. Армію, поліцію та спецслужби колишніх дуумврів він закликає до співпраці, яку слід почати з видачі правосуддю обох колишніх дуумвірів. Дет Дут не дослухав тієї промови, бо мусів тікати, побачивши, як дослухаються до слів короля молодші офіцери та солдати. Він ледь устиг зникнути з військової частини через запасний КПП. Його супроводжував лише той самий високий худорлявий контррозвідник, що замінив Буртака. Однак за воротами КПП він різко прискорив ходу і просто зник за рогом першого ж будинку. Ще донедавна всемогутній диктатор лишився сам.

Пізніше Дет Дут почув з розмови двох чоловіків, які порпалися у смітнику неподалік нього, що після колишнього курсанта по радіо тоді виступив ще й колишній підполковник Буртак. Він закликав офіцерів, солдатів та поліцейських підтримати нову владу. Обіцяв амністію за нетяжкі злочини, навівши як доказ власний приклад. Покаявся, що здійснював стосовно курсанта Нода Кунстадта певні оперативні дії, але наразі цілком вибачений королем і докладає свої знання і досвід у відповідній установі Королівства. Саме тоді, на смітнику Дет Дут збагнув, яким чином було організовано трансляцію королівського звернення. Буртак знав, де розташований резервний центр республіканського радіомовлення, з якого можна було перервати програму центрального радіо, замінивши її у ефірі потрібною передачею. Підкупити або якось інакшим чином примусити працівників цього радіоцентру вийти в ефір не становило для підполковника великої проблеми. Навіть Сат Сат не знав про місце розташування цього центру.

Дет Дут глибоко сховав голову у піднятий комір плаща. Усім єством він відчував, що привертає увагу людей у черзі до своєї незвичної постаті, але нічого не міг вдіяти — нестерпно хотів їсти.

Тим часом з гучномовця лунав молодий