Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Щось не схоже на те, пане отамане, — зауважив Нод.

— Річ у тому, — терпляче пояснював далі Михайло, — що сірина, навчившись пересуватись у часі, швидше за усе, планувала використати Марка у момент стрибка її власної еволюції, який був спричинений отрутою, налитою в озеро за наказом дуумвірів.

— Мова про усім відому демонстрацію бактеріологічної зброї, — здогадався Нод. — Республіка, анексувавши гирлонський порт Туапулат майже сто років тому, залякала тією отрутою країни Заходу, аби вони силою зброї не вступилися за Князівство.

— Відтоді між цивілізованим світом і Республікою опустилася «залізна завіса», ось. — пояснив Рамир Ількові і Лахудрику, які вже заплуталися в обставинах політичної історії Деоли. — Мешканці окупованого порту, яких силоміць зробили громадянами Республіки, повсякчас намагалися втекти на Захід, допоки дуумвіри не депортували їх далі від кордону.

— Повернімося до наших клопотів, — перервав цю розповідь Михайло. — Отрута якимось чином різко прискорила еволюцію сірої матерії. Вона стала мислячою та дійшла висновку, що їй знадобиться людина. Однак вийшло так, що коли я дістав сірину мечем, то збив налаштування параметрів тунелю у часопросторі, яким вона пересувалася. Тому Марка викинуло не у тому місці і часі, який планувався сіриною. Він опинився у високогірній місцині Республіки півстоліття потому. До озера, де розвивалася сірина, вона не дотягла хлопця кілометра з півтора.

— А що заважає сірій матерії повторити усе те саме знову з якоюсь іншою людиною? — поцікавився Рамир.

— Припускаю, що Мишко вже подбав про те, щоб раз і назавжди нейтралізувати ту небезпечно розумну, але падлючу сіру гниль, ось! — Лахудрик виразно поглянув на меч.

— Але ж Ваша природа, пане отамане, не дозволяє взаємодіяти з нейтральною сіриною! — здивовано занепокоїлася Загра. — Яким способом Ви змогли її нейтралізувати?

— Я, проте, здатний взаємодіяти із часом, — нагадав Михайло. — Діставшись до моменту, коли в озеро налили отруту, я врівноважив ті кілька кварків Зла, які дали змогу сірині різко прискорити свій еволюційний процес, такою ж кількістю кварків Добра. Сірина лишилася ідеально нейтральною, нездатною до еволюції. Вона вже не становить загрози Чумацькому шляху в усіх часах. І так пані професорко, ваші припущення виявились дуже точними, саме ця сірина в гірському озері, якій до перетворення на потужне джерело Зла лишалося півкроку, і спричиняла кварковий дисбаланс. Більше її нема. Незабаром відновиться і природний кварковий баланс. Тепер анклав Білого замку можна повернути на планету Земля. На Деолі він більше непотрібний.

— Ви полишите Деолу назавжди? — запитав Нод.

— Ваша Величносте, — поглянув йому в очі Михайло, — для вічності не існує поняття «завжди». — Повороти Шляху непередбачувані та заплутані. Хтозна, куди він приведе нас вже наступної миті. Хочу Вас попросити ще про одну річ. Повернувшись до палацу, будь ласка, вимкніть генератор сакральності престолу, бо він тепер перетворився лише на зайвий чинник збурень у потойбічні Деоли.

— Але ж генератор нам вельми прислужився! Можливо, він ще буде корисний! — засумнівався Нод.

— Такий потужний магічний артефакт спроможний дати змогу усіляким нематеріальним сутностям, не таким чемним, як оце я, — встряв Лахудрик, — без усякого запрошення швендяти містичним сподом планети. Ось. Його справді слід вимкнути.

— Окрім того, — продовжив думку отаман, — тепер, коли нам вдалося у зародку знищити причину зростання концентрації кварків Зла на Деолі, на ній відновиться нормальний плин речей і стан подій.

— Навпаки, — автоматично виправила Загра одну з вищих сутностей Всесвіту. — Слід говорити: стан речей і плин подій.

— Ваша рація, пані професорко, — Михайло посмішкою дав зрозуміти, що обмовився навмисне, аби трохи розрідити серйозність цієї розмови. — Тож, коли планета повернеться до звичного стану, активний генератор являтиме собою найбільш небезпечний для неї об'єкт.

— А може, генератор якось усе ж таки пов'язаний і з виникненням агресивної сірини? — вперше подав голос віце-канцлер закордонних справ, який весь час перебування у анклаві просидів мовчки, намагаючись збагнути те, що відбувалося навколо.

— Не виключено, — підтримав його домовик. — Хоча достеменно це з'ясувати вже неможливо. Ось.

— Якщо ми вимкнемо генератор, — знову занепокоївся Самус, — то більше ніколи не побачимо Горанга?

— Ви що, хочете, щоб я зовсім зник? — не так злякався, як образився привид на отамана.

— Навпаки, — заспокоїв його Михайло. — Коли Ваша величність вийшли зі свого портрету у потаємний хід за стіною галереї, то здобули цілковиту свободу пересування у потойбічні планети. Тепер зникнення Вам не загрожує.

— Уявіть, якби портрет раптом згорів у пожежі, — зловісно мовив магістр езотерики.

— То і я б розвіявся з димом, — зробив правильний висновок привид.

— А так?.. — підключився до гри Нод.

— А так ми й далі будемо терпіти його нудні зауваження, — підбив підсумок Самус.

— Чудово! — звеселився заспокоєний Горанг.

— Усе одно шкода вимикати, — вперто зауважила Загра. — Стільки наукових гіпотез залишаться неперевіреними!

— На Деолу насуваються часи карколомного розвитку техніки, тож вченим буде чимало роботи й без генератора, — розрадив її Михайло.

— Між нами кажучи, — хитро примружився Ілько, — може статися так, що технічний прогрес допоможе знайти нове, геть несподіване застосування для генератора.

— Зарано про це говорити, — Михайло підвівся з-за столу.

— Вирішено: ми вимкнемо генератор, — запевнив отамана Нод.

— Ой! Та ви ж нічого не їли! — Лахудрик запізніло вказав на «натюрморт» на столі, якого майже ніхто не торкнувся.

— Якось воно не до того було, — мовив досі похмурий добропорядний віце-канцлер внутрішніх справ.

— Знаєте, що? — Михайло взяв у руки пляшку «Сивого Тасаву» та подивився крізь неї на світло у вікні. — Перед тим, як я перенесу звідси на Землю Білий замок, запрошую вас ще раз навідати нас тут. Рамир тим часом приведе до Замку своїх супутників, які чекають на нього у Прайських горах. Згода?

— Ще б пак! — зрадів Нод. — Буде дуже добре, якщо князівна повернеться до Гирлону саме з Ланоду.

— Тоді до зустрічі, — Михайло відчинив браму до королівського палацу. Потискаючи руку Нодові, він примружився та таємничо зауважив: — Сподіваюся, Вашій величності буде до снаги впоратися з клопотами, які