Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Щодо мене, то серце моє розривалося від лементу розпачу, що вилетів у розпалі цієї битви з вуст того бідолахи. Нещасний француз, забувши сприйнятий діалект, знову згадав мову рідної землі і своєї матері для останнього, марного заклику! Отже, з-поміж товаришів капітана Немо, відданих йому душею і тілом, так само, як він, що втекли від спілкування з людьми, знаходився мій співвітчизник! Чи лише він один представляв Францію в цьому таємничому співтоваристві, яке складалося, очевидно, з людей різних націй?

От одна з нерозв’язних проблем, що увесь час виникали у моїй голові!

Капітан Немо повернувся до себе. Якийсь час я більше не бачив його. Але який смуток, розпач, нерішучість він мав би відчувати наодинці із самим собою, якщо судити з поводження судна, де капітан Немо був душею, адже його щиросердий стан позначався і на кораблі. «Наутілус» то йшов уперед, то повертався, він перестав триматися визначеного напрямку, плавав з волі хвиль, наче труп. Гвинт був очищений, але майже не діяв. Капітан Немо вів судно інтуїтивно. Він був не в змозі розстатися з місцем останнього бою, з морем, що поглинуло його друга!

Так минуло десять днів. Нарешті, 1 травня «Наутілус» рішуче взяв колишній курс на північ, пройшовши повз Лукайські острови біля Багамської протоки. Ми пливли за течією найбільшої морської ріки зі своїми власними берегами, рибами і температурою. Я маю на увазі Гольфстрім.

Це справжня ріка, але тече вона серед Атлантичного океану. Вода в ній теж солона і. навіть солоніша навколишнього моря. Середня глибина її три тисячі футів, а середня ширина — шістдесят миль. У деяких місцях швидкість плину досягає чотирьох кілометрів за годину. Незмінність обсягу її води значніша, ніж у всіх рік земної кулі.

Справжнє джерело Гольфстріму, дослідженого командиром Морі, або, якщо хочете, його висхідна точка, знаходиться в Гасконській затоці. Там його води, спочатку ще слабко нагріті і світлі, починають набувати особливого свого характеру. Звідти ця течія йде на південь, уздовж берегів екваторіальної Африки, де сонячні промені жаркої зони прогрівають його води, потім перетинає Атлантичний океан, досягає мису Сент-Рок на бразильському березі, тут розгалужується, і частина його направляється до Аитільських островів, де знову прогрівається. І от тут, начебто призначений самою природою установити рівновагу температур, Гольфстрім, змішавши тропічні води з північними, починає виконувати роль зрівнювана температур: розпечена сонцем Мексиканської затоки, течія Гольфстрім піднімається на північ до північноамериканських берегів Ньюфаундленду. Тут під дією холодного плину з протоки Девіса вона відхиляється до сходу, знову тече крізь океан уздовж одного з великих кіл земної кулі по локсодромічній лінії й коло сорок третього меридіана розділяється на два рукави, причому один, під дією північно-західного пасату, повертається до Гасконської затоки і до Азорських островів, інший же, обігрівши береги Ірландії і Норвегії, доходить до Шпіцбергена, де його температура, упавши до чотирьох градусів, усе-таки достатня, щоб утворити море, вільне від льодів.

По цій океанічній річці і плив «Наутілус». При виході з протоки Багама, шириною чотирнадцять льє і глибиною триста п’ятдесят метрів, Гольфстрім тече зі швидкістю вісім кілометрів за годину. Швидкість течії усе зменшується в міру просування на північ, і було б бажано, щоб і надалі зберігалася така рівномірність, бо, якщо швидкість і напрямок Гольфстріму коли-небудь зміняться, як це вже припускали, клімат європейських країн може зазнати таких потрясінь, наслідків яких навіть не можна передбачити.

Близько полудня я знаходився на палубі і розповідав Конселю про особливості Гольфстріму. Скінчивши пояснення, я запропонував йому опустити руки у воду. Консель виконав моє прохання і був украй здивований, не відчувши ні тепла, ні холоду.

— Це тому, — пояснив я, — що температура Гольфстріму при його виході з Мексиканської затоки мало відрізняється від температури нашої крові. Гольфстрім — це величезний калорифер, що дає можливість західноєвропейським берегам хизуватися вічнозеленою рослинністю. Якщо вірити обчисленням Морі, то повне використання тепла Гольфстріму дало б кількість калорій, цілком достатню, щоб перетворити маси чавуну в розплавлену ріку, завбільшки з Міссурі або Амазонку, і увесь час підтримувати її плинність.

Швидкість плину Гольфстріму досягала в цей час двох метрів двадцяти п’яти сантиметрів за секунду. Плин цей настільки відрізняється від навколишнього моря, що його ущільнені води виступають над поверхнею океану, і в такий спосіб води теплі і води холодні мають різний рівень. Води Гольфстріму, багаті на солі, яскраво-синього кольору і ясно виділяються серед зелених хвиль океану. Лінія їхнього вододілу проходить настільки чітко, що, коли «Наутілус» на широті Кароліиських островів урізався своїм бивнем у води Гольфстріму, його гвинт у цю хвилину ще розсікав води океану.

Сила плину захоплює із собою цілий світ живих істот. Звичні і для Середземного моря аргонавти плавають тут цілими зграями. Серед хрящових найбільш виразні тут скати з дуже розвинутим хвостом, що становить третину всієї довжини ската і за своєю формою становить великий ромб завдовжки в двадцять п’ять футів, потім дрібні акули величиною з метр, з великою головою, з коротким округлим рилом і з гострими зубами в кілька рядів, а їхнє тіло покрите ніби лускою.

Серед костистих риб відзначу властивих тільки цим водам губанів-перепілок; потім йдуть синагриди з райдужною оболонкою, що виблискує вогнем; горбилі-сцієни, що володіють здатністю видавати писк, вони завдовжки з метр, із широкою пащею, усадженою дрібними зубами; центроноти-негри, яких я вже згадував; блакитні корифени з золотавим і сріблястим полиском; перроке, справжні веселки, своєю барвою здатні посперечатися з найкрасивішими тропічними птахами; морські собачки з трикутною головою; камбали-ромби, синюваті злускаті риби; батрахоїди з жовтою поздовжньою і поперечною смугою у вигляді букви Т; навкруги кишіли маленькі бички, всіяні коричневими цятками; потім ішли диптеродони з жовтим хвостом і сріблистою головою; представники лососевих — стрункі мугиломори з ніжним блиском, яких Ласепед присвятив своїй милій