Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Я підійшов до капітана.

— Цікава колекція спрутів, — сказав я розв’язним тоном аматора, що дивиться крізь кришталеве скло акваріума.

— Так, пане натуралісте, — відповів він, — і зараз ми будемо битися з ними врукопаш.

Я розгублено подивився на капітана. Я думав, що я його не зрозумів.

— Врукопаш? — уточнив я.

— Так. Гвинт зупинився. Думаю, що рогові щелепи одного з кальмарів зав’язли в його лопатях. Ця обставина заважає нам іти далі.

— Що ж ви збираєтеся робити?

— Піднятися на поверхню і перебити всю цю мерзоту.

— Це важко.

— Вірно. Електричні кулі неспроможні проти м’якої маси їхнього тіла, де вони не знаходять достатнього опору, щоб розірватися. Але ми їх атакуємо сокирами.

— І гарпуном, капітане, — додав канадець, — якщо ви не відмовляєтеся від моєї допомоги.

— Згодний, містере Ленд.

— Ми теж вам допоможемо, — сказав я, і разом з капітаном ми пройшли до центральних сходів.

Там уже стояли чоловік дванадцять з абордажними сокирами в руках, готові для нападу. Канадець схопив гарпун, а ми з Конселем — сокири. До цього часу «Наутілус» уже виплив на поверхню. Один з моряків почав відгвинчувати гайки. Ледь вони відгвинтилися, кришка люка розчахнулася з надзвичайною силою, очевидно, притягнута присосками якого-небудь спрута. Тут же ж довге щупальце ковзнуло, як змія, в отвір трапа, а ще двадцять звивалися зверху. Капітан Немо одним ударом сокири відітнув страшне щупальце, і воно упало донизу, звиваючись на сходинках.

Поки ми протискувалися на палубу, два інших щупальця майнули в повітрі, обплели моряка, що стояв перед капітаном Немо, і підняли його в повітря з нездоланною силою.

Капітан скрикнув і кинувся назовні. Ми кинулися за ним.

Яке видовище! Схоплений щупальцями і прилиплий до їхніх присосків, бідолаха бовтався в повітрі з примхи величезного хобота. Він задихався і хрипів, волаючи: «Допоможіть! Допоможіть!» Ці слова, вимовлені французькою мовою, мене приголомшили. На борту був мій співвітчизник, а може, і не один! Цей лемент, що надривав душу, я буду чути все моє життя! Бідолаха гинув. Хто міг би його вирвати з цих могутніх обіймів? Але капітан Немо накинувся на спрута і відрубав йому інше щупальце. Його помічник люто бився з іншими чудовиськами, що виповзали збоку «Наутілуса». Екіпаж люто боровся з ними, пустивши в хід сокири. Канадець, Консель і я всаджували нашу зброю в м’ясисту масу спрутів. Сильний запах мускусу наповнив повітря. Усе було страхітливе!

Якусь хвилину мені здавалося, що бідолаха, оповитий хоботом, буде звільнений від могутньої дії присосків. З восьми щупалець було відрубано вже сім. Одне, що залишилося, ще звивалось у повітрі, потрясаючи своєю жертвою, як пір’їнкою. Але в ту мить, коли капітан Немо і його помічник накинулися на спрута, він викинув струмінь чорнуватої рідини з особливого мішка коло анального отвору. Ми відразу усі посліпли. Коли ж чорна хмара розсіялася, то кальмар зник разом із моїм бідолашним співвітчизником!

З якою люттю накинулися ми на потвор! Усі знесамовитіли! Десять чи дванадцять спрутів захопили палубу і боковини «Наутілуса». Ми виявилися серед обрубків змій, що звивалися в потоках крові і чорної рідини. Здавалося, ці липкі щупальця знову народжувалися, подібно до голів гідри. Нед Ленд мітив своїм гарпуном у сіро-зелені очі чудовиськ і кожним ударом виколював по оку. Але сталося так, що мій хоробрий товариш не встиг вивернутися, і щупальця однієї потвори збили його з ніг.

Не знаю, як у мене не розірвалося серце від хвилювання! Страшний дзьоб уже розчахнувся над канадцем. Я кинувся на допомогу. Але капітан Немо випередив мене. Його сокира сховалася у величезній пащі спрута; чудом врятований канадець підхопився на ноги і увігнав весь свій гарпун до трикамерного серця спрута.

— Я був зобов’язаний відплатити! — сказав канадцю капітан Немо.

Замість відповіді Нед Ленд тільки поклонився.

Бій тривав чверть години. Переможені чудовиська, убиті і покалічені, нарешті, полишили бойовище і сховалися під водою.

Капітан Немо, залитий кров’ю, стояв нерухомо коло прожектора, дивлячись на море, що поглинуло його товариша, і великі сльози текли в нього з очей.

Ніхто з нас не міг забути жахливу подію 20 квітня. Я описав її, переживаючи знов сильне хвилювання. Свою розповідь я перечитав сам, а потім прочитав її Конселю і канадцю. Вони зауважили, що в передачі фактів розповідь точна, але недостатньо вражаюча. Для опису такої картини треба мати перо знаменитого нашого поета, автора «Трудівників моря»: Я говорив, що капітан Немо плакав, дивлячись на море. Горе його було безмежне. З часу нашого перебування на «Наутілусі» гинув уже другий його товариш.