Читати книгу - "Червоне і чорне"

Двоє чи троє друзів пана де «Ла-Моля були тієї самої думки, що ж абат Пірар. Велику перешкоду для інших вирішень вони вбачали у рішучій вдачі Матильди. Але й після всіх цих прекрасних міркувань, маркіз углибині душі не міг змиритися з тим, що доводиться зректися надії на табурет для своєї дочки.

Його пам'ять і уява були сповнені всіляких хитрощів і викрутів, що були у вжитку за часів його молодості. Поступитись перед необхідністю, злякатися закону — здавалося йому абсурдним і не гідним людини його стану. Він дорого платив тепер за свої чарівні мрії про майбутнє улюбленої дочки, якими втішався на протязі десяти років.

«І хто б міг передбачити це? — казав він собі. — Дівчина з такою гордовитою вдачею, з такою високою душею, дівчина, яка більше мене пишалася своїм ім'ям! Вона, чиєї руки, ще коли вона була дитиною, в мене наперед просили найзнатніші люди Франції. Доводиться зректися всякої розсудливості. Цей вік усе перемішав. Ми простуємо до повного хаосу».

XXXIV, РОЗУМНА ЛЮДИНА

Їдучи на коні, префект міркував подумки: «Чому б мені не стати міністром, головою ради, герцогом? Ось як я повів би війну… а ось яким способом я закував би в кайдани всіляких прихильників нововведень.»

«Глобус»

Ніякі розумні міркування неспроможні знищити могутню владу десятирічних мрій. Маркіз погоджувався, що гніватися нерозумно, але не знаходив у собі сили пробачити. «Якби цей Жюльєн міг умерти від якого-небудь нещасного випадку», — думав він часом. Його засмучена уява знаходила деяке полегшення в абсурдних мріях, що паралізували вплив мудрих міркувань абата Пірара. Минув місяць, а переговори не зрушили з місця.

В цій сімейній справі, так само як і в політичних, у маркіза з'являлись блискучі плани, що захоплювали його днів на два три. В таких випадках він ухвалював певний план поведінки не тому, щоб той був обгрунтований на вагомих доказах, а, навпаки, самі докази подобались йому через те, що підтримували його улюблений план. Протягом трьох днів він з усім запалом і натхненням поета працював над тим, щоб повернути справу так, як йому хотілося, але минав іще день — і він уже не думав про це.

Спочатку Жюльєн був збентежений зволіканням з боку маркіза, але через кілька тижнів він почав здогадуватись, що пан де Ла-Моль просто не знає, на що зважитись.

Пані де Ла-Моль і всі в домі думали, що Жульєн виїхав у провінцію в справах управління маєтками, а він переховувався в домі абата Пірара і майже щодня бачився з Матильдою. Вона щоранку проводила годину з батьком, але траплялось і так, що вони цілими тижнями не розмовляли про справу, що поглинала всі їхні думки.

— Я не хочу знати, де цей чоловік, — сказав їй одного разу маркіз, — пошліть йому цього листа.

Матильда прочитала:

«Лангедокські землі дають 20600 франків прибутку. Я даю 10 000 франків моїй дочці і 10 000 франків панові Жюльєну Сорелю. Певна річ, я даю їм і землі, Накажіть нотареві скласти два окремі дарчі листи і принести їх мені завтра; після цього всі стосунки між нами будуть порвані. Ах, пане, чи міг я чекати від Вас всього цього?

Маркіз де Ла-Моль.»

— Щиро дякую, батьку, — весело сказала Матильда: — Ми оселимось в Егільйонському замку, між Мармандом і Ажаном. Кажуть, що це дуже мальовнича місцевість, справжня Італія.

Цей подарунок дуже здивував Жюльєна. Він уже не був такою холодною і суворою людиною, якою ми його знали. Усі його думки заздалегідь роїлися навколо долі свого сина. Несподіване багатство, досить значне для такої бідної людини, зробило його честолюбним. Разом з дружиною він мав тепер 36 000 ліврів ренти. Щодо Матильди, то всі її почуття зосередились на боготворінні свого чоловіка — так вона тепер завжди гордо називала Жюльєна. Єдина її честолюбна мрія полягала в тому, «щоб домогтись визнання свого шлюбу. Вона невпинно вихваляла сама себе за свою розсудливість, яка виявилась у тому, що вона зв'язала свою долю з долею такої видатної людини. Особисті достоїнства стали тепер її козирем.

Тривала розлука, заклопотаність, брак часу на розмови про любов, все це поглибило добрі наслідки мудрої політики, до якої раніше вдавався Жюльєн.

Матильда нарешті почала обурюватись, що їй доводиться так мало бачитись з людиною, яку вона по-справжньому кохала.

В хвилину свого обурення вона написала батькові, як Отелло.

«Мій вибір ясно доводить, що я дала перевагу Жюльєнові перед усіма втіхами, якими могла користатись у вищому світі дочка маркіза де Ла-Моля. Всі ці втіхи порожнього гонору й дрібного самолюбства для мене не існують. Ось уже півтора місяця, як я живу в розлуці з своїм чоловіком. Цього, я гадаю, досить, щоб довести мою повагу до Вас. На тому тижні, до четверга, я покину батьківський дім. Ваші благодіяння збагатили нас. Моєї таємниці не знає ніхто, крім шановного абата Пірара. Я піду до нього. Він повінчає н с, і через годину після церемонії ми вирушимо до Лангедока; в Париж ми з'явимось тільки за Вашим наказом, Але мені крає серце думка про те, що все це стане темою для пікантних анекдотів про мене і про Вас. Дотепи яких-небудь дурнів примусять, можливо, нашого любого Норбера шукати сварки з Жюльєном. А в такому разі, я знаю, я втратила б над ним усяку владу. В його душі оживе повсталий плебей. Благаю Вас на колінах, батьку, приїздіть на моє вінчання в церкві пана Пірара наступного четверга. Дошкульність лукавих пліток буде цим пом'якшена, і небезпека не загрожуватиме життю Вашого єдиного сина, так само як і мого чоловіка… і таке інше, і таке інше».

Цей лист надзвичайно збентежив маркіза. Треба було нарешті на щось зважитись. Всі його правила, всі звичні дружні зв'язки втратили тепер для нього всяке значення.

В цих надзвичайних умовах в ньому знов заговорили видатні риси його вдачі, викувані подіями його молодості. Поневіряння в еміграції зробили з нього людину з палкою уявою. Після того, як він два роки користався величезним багатством і шанобою при дворі, тисяча сімсот дев'яностий рік кинув його в найжахливіші злигодні еміграції. Ця сувора школа змінила душу двадцятидвохрічного юнака. По суті, утвердившись тепер, немовби завойовник, серед своїх величезних багатств, він не почував себе залежним від них. Але та сама уява, що врятувала його душу від згубної отрути золота, сповнила його шаленим бажанням домогтися для своєї дочки високого титула.