Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

узяв їх я? Я поїхав ліфтом угору, а не вниз, тільки-но почув, як він вибіг навздогін. Я певний, що він відразу ж сповістив її про те, що сталось. Адже ж вона була єдина людина, що могла їх йому повернути. А ні, то чого прийшла вона сюди так рано? Саме для того, щоб викрасти документи, — та вже ж пак не як. І вона мала спільника, що чекав десь ізнадвору. Вона викинула паку з паперами й зачинила вікно… (Зачиняє вікно). Зверніть увагу, — ані найменшого шелесту… і сіла знову на своє місце… і все за той час, що ви стояли до неї спиною.

Старкветер. Маргеріт, це правда?

Маргеріт (збуджено). Так, у вікно… І як це ви раніше не додумалися? Звичайно ж, у вікно. Він — отой «хтось» — чекав унизу. А тепер документи вже далеко — багато, багато миль звідси. Ви їх ніколи не добудете. Вони вже в нього в руках. Він використає їх у своїй сьогоднішній промові… (Сміється нестямно. Раптом, змінюючи тон на вдавано лагідний, каже, не криючи зневаги). Чи можу я тепер піти?

Ніхто не відповідає, і вона виходить.

Пауза. Старкветер, Чалмерс та Габард дивляться один на одного, остаточно збившися з пантелику.

Завіса

ДІЯ IV

Декорація та сама, що й у першій дії. Того ж таки дня, але трохи пізніше.

На передньому плані сидить Нокс і чекає. Настрій його понурий. Маргеріт входить у двері праворуч на другому плані й підходить до нього. Він незграбно підводиться і тисне їй руку. Вона цілком спокійна й стримана.

Маргеріт. Я знала, що ви прийдете. Дивно, що мені довелося послати по вас так швидко після вчорашнього вечора… (Раптом збентежившись). Що сталося? Ви хворі. Ваша рука така холодна. (Гріє його руку обома своїми руками).

Нокс. То полум’я, то мороз проймає мене. (Всміхається). Але я волів би полум’я…

Маргеріт (помічаючи, що вона гріє йому руку). Сідайте, розкажете, що сталося. (Садовить його в крісло і сідає сама).

Нокс (уривчасто). Коли ви вчора ввечері пішли, Габард викрав у мене документи.

Маргеріт (як щось самоочевидне). Звісно — він же сидів у вашій спальні, поки я була у вас.

Нокс (вражено). Звідки ви це знаєте? В кожному разі він же не знав, що то ви були в мене.

Маргеріт. Ні, таки знав.

Нокс (розгнівано). І він наваживсь?..

Маргеріт. Так; ще й двох годин не минуло. Він розповів усе, що чув і бачив, моєму батькові, моїй матері, Конні, челяді, всім.

Нокс (зривається на рівні ноги й схвильовано ходить по кімнаті). Падлюка!

Маргеріт (стримано). Здається, крім усього іншого, я йому саме так і сказала. (Гірко сміється). О, то були пречудові родинні сходини, запевняю вас. Мама заявила, що вона не вірить… але билася в істериці. Звичайно, вона повірила — в найгірше. Так само, як і Конні, як і всі.

Нокс (раптом зупиняється і дивиться на неї, понятий жахом). Ви ж не хочете сказати, що вони обвинуватили вас у…?

Маргеріт. Ні; цього я не маю на думці. Я маю на думці більше. Вони не обвинувачували мене. Вони вважали, що моя провина безперечна. Тобто, що ви мій коханець.

Нокс. На підставі свідчень того мерзотника?

Маргеріт. Він мав ще двох свідків у сусідній кімнаті.

Нокс (полегшено). То вже краще. Вони не можуть засвідчити нічого іншого, крім правди, а правда на разі не який і гріх. Ба навіть і варта пошани, — ми ж відмовилися одне від одного.

Маргеріт. Ви не знаєте тих людей. їх таки добро вимуштровано. Вони можуть хоч би й що посвідчити. (Саркастично сміється). Адже ж вони батькові слуги, — його наймані гончаки.

Нокс (падає в крісло, хапається за голову й тяжко зітхає). Що ви мусили витерпіти!.. Які страшні хвилини! Які страшні хвилини! Уявляю собі, що діялось… перед усіма… перед найближчими й найдорожчими… Я ніяк не міг збагнути, чому ви покликали мене сьогодні по тому, як учора ввечері пішли від мене назавше. Тепер я знаю…

Маргеріт. Ні, ви не знаєте… до кінця.

Нокс (знову починає ходити по кімнаті, не звертаючи уваги на слова Маргеріт). Байдуже… Однаково моїй політичній кар’єрі кінець. їм поталанило здійснити свій план якнайкраще. Джіфорд попереджав мене, ви попереджали мене, всі попереджали мене. Але я був йолоп, я осліп… я повівся, як дурень несосвітенний… В мене нічого не лишилося зараз… нічого, крім вас. (Замовк, і раптом якась нова думка зблисла йому на обличчі). Знаєте, Маргеріт, я дякую богові, що так сталося. Може, це й на добре. На моє місце прийдуть інші люди — інші проводирі. Я тільки вторував шлях для когось іншого. Бо хоч би там як, а народна справа ніколи не загине. І все ж я багато досяг у цій боротьбі — я знайшов вас.

Ми зустріли одне одного. Це — Доля. І за це я дякую богові. (Підходить до неї і хоче обійняти, але вона відступає).

Маргеріт (сумно всміхаючись). Ах, тепер ви палаєте… Ми помінялися ролями. Вчора-бо я була така. І це добре, що ми не водночас впадаємо в такий стан — а ні, то ми давно б уже розтопилися на цьому вогні.

Нокс. Але ж ми не передбачали того, що сталося. Таж ми зреклися одне одного. Ми боролися проти цього почуття, та марно. Ні, це Доля. По тому, що сталося нині вранці — захисток для вас тільки в мене. А я — мені кінець, як там я не змагався. Мене розбито. Я ж казав вам — папери вкрадено. І ніякої промови сьогодні не буде.

Маргеріт (спокійно). Ні, таки буде.

Нокс. Неможливо. Тоді я був би тричі дурень. Доказів же в мене нема.

Маргеріт. Вони у вас будуть. Як ці крадіжки чіпляються одна за одну! Мій батько краде в народу. Документи, що викривають його крадіжку, краде в нього Герст. Габард краде їх у вас і повертає моєму батькові. А я краду їх у свого батька і передаю вам.

Нокс (вражений). Ви?.. Ви?..

Маргеріт. Так; сьогодні вранці. Отож-то й збилася буча. Коли б я їх не вкрала, нічого б не сталося. Габард перед тим тільки-но повернув їх батькові.

Нокс (глибоко зворушений). І ви вчинили те заради мене…

Маргеріт. Любий, я вчинила те не заради вас. Мені забракло б такої відваги. Я б здалася. Як на правду, то почала я заради вас, але воно скоро перетворилося на такий жах, що я злякалася. Якби це тільки