Читати книгу - "Ловець снів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Джонсі та Бобер теж розуміють, кого зображує Піт, і Генрі розуміє. Між ними існує зв’язок, і він з’єднує їх уже кілька років. Їх і Даддітса. Ні Джонсі з Бобром, ні Генрі не можуть пригадати ім’я білявенької дівчинки, хіба те, що в неї якесь неймовірне, довге й важке прізвище. І ще вона закохалась у Дадстера. Так-так, саме тому й чекала на нього щодня біля «академії».
Троє друзів у випускних мантіях збираються навколо Піта і дивляться на «ЖИТТЯ ДЕРРІ».
Як зазвичай, дошка всуціль завішана оголошеннями: продаж випічки, автомийки, прослуховування акторів для місцевої версії «Фантастікс»[173], літні курси в коледжі «Фенстер» плюс купа написаних від руки студентських оголошень: куплю те, продам се; хто підкине до Бостона після випускного; шукаю, з ким зняти квартиру в Провіденсі.
І в самому кутку — фото усміхненої дівчини з довжелезним білявим волоссям (уже завитим, а не пухнастим) і широкими, злегка здивованими очима. Вона вже не маленька дівчинка — Генрі знов і знов дивується з того, як один за одним кудись діваються діти (і він один із них), з якими він виріс, — але ці темні здивовані очі він упізнає де завгодно.
Під знімком написане одне слово: «РОЗШУКУЄТЬСЯ», і нижче меншими літерами: «Джозетт Рінкенгауер. Востаннє бачили 7 червня 1982 р. на софтбольному полі в Строфорд-парку». Далі йде ще якийсь текст, але Генрі навіть не дивиться на нього. Натомість він замислюється про те, як дивно ставляться до зникнення дітей у Деррі, зовсім не так, як в інших містах. Зараз 8 червня, ця Рінкенгауер зникла всього лише день тому, але це оголошення запхали (або хтось його туди перемістив) у самісінький кут дошки, як щось несуттєве. Мало того, в ранковій газеті про це не було ані слова — Генрі точно знає, бо читав її. Точніше, перегортав, коли сьорбав свої пластівці з молоком на сніданок. «Можливо, замітку про неї приховали десь у місцевих новинах», — думає він і відразу ж розуміє, що влучив у яблучко. У Деррі приховують багато речей. Наприклад, розмови про зниклих дітей. За останні роки в Деррі безслідно зникло безліч дітей, друзі знають про це — і, звичайно ж, це спадало їм на думку в день знайомства з Даддітсом Кейвеллом, але всі про це мовчать. Таке враження, що зникнення дітей — це та ціна, яку мусять платити городяни за життя в такому чудовому, тихому місці. Подумавши про це, Генрі відчуває, як обурення вкрадається йому в душу, спочатку змішуючись зі щенячим щастям, а потім і повністю витісняючи його.
«Вона так любила свого Барбі-Кена… Була такою милою… Як Даддітс». Він згадує, як вони вчотирьох водили Даддітса до школи — усі ці прогулянки — і як часто вона зустрічала їх біля «академії», Джозі Рінкенгауер з обдертими колінами і незмінною пластиковою сумкою. «Привітик, Дадді». Вона була такою милою.
«І досі є, — думає Генрі. — Вона…»
— Вона жива, — впевнено вимовляє Бобер. Потім дістає розжовану зубочистку з рота, дивиться на неї й кидає в траву. — Жива і десь тут поряд. Правильно?
— Угу, — говорить Піт, дивлячись на фотографію, і Генрі розуміє, про що він зараз думає. У нього самого майже такі самі самі думки: вона виросла. Навіть Джозі виросла, Джозі, яка в іншому, більш справедливому житті могла б стати дівчиною Дуґа Кейвелла. — Тільки, мені здається, вона… ну, це…
— У повному лайні, — підказує Джонсі. Він зняв із себе мантію і тепер складає її.
— Вона застрягла, — протяжним, як уві сні, голосом промовляє Піт, не відриваючи погляду від фотографії. Його палець починає рухатися туди-сюди, як маятник: тік-так, тік-так.
— Де? — питає Генрі, але Піт хитає головою. Джонсі теж хитає головою.
— Треба спитати в Даддітса, — раптом пропонує Бобер, і всі відразу розуміють чому. Пояснювати немає потреби. Тому що Даддітс бачить лінію. Даддітс…
11
— …бачить лінію! — несподівано скрикнув Генрі і, смикнувшись, випростався на пасажирському місці «Хамві», на смерть перелякавши Овена, який подумки перебував у якомусь лише йому відомому місці, де не було нічого, крім його самого, снігової бурі і нескінченного ряду відбивачів, єдиного доказу того, що він і далі перебуває на дорозі. — Даддітс бачить лінію!
«Хамві» сіпнувся, вильнув і знову здався на ласку водія.
— Господи, чоловіче! — вигукнув Овен, упоравшись із керуванням. — Наступного разу, коли ти раптом надумаєш кричати, попереджай, гаразд?
Генрі провів долонею по обличчю, зробив глибокий вдих і шумно видихнув.
— Я знаю, куди ми їдемо і що нам треба буде зробити…
— Ну й добре…
— …але мені потрібно розповісти тобі одну історію, щоб ти зрозумів.
Овен зиркнув на нього.
— А ти хоч сам розумієш що-небудь?
— Не все, але вже більше, ніж раніше.
— Ну, тоді давай, розповідай. До Деррі ще годину їхати. Вистачить години?
Генрі подумав, що цього більш ніж досить, особливо якщо розмовляєш подумки. Почав він від самого початку — звідки, як він тепер розумів, усе почалося. Не з появи сірих чоловічків, не з байрусу або тхорів, а з чотирьох хлопчиків, які сподівалися побачити фото королеви краси з задертою спідницею і не більше. Поки Овен вів машину, його розум наповнювався серіями взаємопов’язаних образів, скоріше як уві сні, ніж як у кіно. Генрі повідав про Даддітса, про їхню першу поїздку в «Діру в стіні» і про те, як Бобер блював на сніг. Він розповів Овену, як вони проводжали Даддітса до школи і про гру в крибедж за правилами Даддітса: вони грають, а Даддітс виставляє кілочки. Про те, як вони водили Даддітса до Санта-Клауса — це був просто мегаульот! І як знайшли фото Джозі Рінкенгауер на дошці оголошень «ЖИТТЯ ДЕРРІ» напередодні випускного вечора трьох старших із їхньої компанії. Овен побачив, як вони поїхали до будинку Даддітса на Мейпл-лейн машиною Генрі, скинувши мантії та шапочки на задньому сидінні, як привіталися з містером і місіс Кейвеллами, які сиділи у вітальні з якимось блідим, як стіна, чоловіком у комбінезоні Газової служби Деррі і жінкою в сльозах, — Роберта Кейвелл обіймає Еллен Рінкенгауер за плечі й говорить їй, що все буде гаразд, що Господь не допустить, щоб із маленькою Джозі щось трапилося.
«Ото сила, — захоплено подумав Овен. — Слухай, ну й сила в цього хлопця. Як таке взагалі може бути?»
Кейвелли ледь помічають хлопців, бо тут, на Мейпл-лейн, 19, вони часті гості, а Рінкенгауери
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.