Читати книгу - "Макбет"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Поміняймо заручника, — запропонував Дафф. — Нехай Макбет вибере того, хто йому потрібен, Малкольме. Нас двох. В обмін на Касі.
— Гадаєш, я про це не думав? — відказав Малкольм. — Макбет ніколи не обміняє сина мера на такий дріб’язок, як ми з тобою. Якщо Тортел оголосить надзвичайний стан, то Касі не постраждає. А нас із тобою він все одно вб’є. Хто ж тоді очолить боротьбу проти Макбета?
— Кетнесс, — відповів Дафф, — і всі ті люди нашого міста, яким, за твоїми ж словами, ти так довіряєш. Ти що, боїшся, чи просто…
— Малкольм має рацію, — сказала Кетнесс. — Нашому місту ви більше потрібні живими.
— Чорт! — Дафф рвучко крутнувся на п’ятах і вирушив до пожежної машини.
— Ти куди? — гукнула Кетнесс.
— Постамент.
— Що?
— Треба розбити постамент. Агов, начальнику!
Підвівся чоловік, який керував пожежним авто.
— Та я, взагалі-то, не началь…
— Маєте в машині пожежні сокири або кувалди?
— Звісно.
— Погляньте! — вигукнув Сейтон. — Вершину «Обеліску» освітило сонце! Хлопець має померти!
— Ми всі маємо померти, — стиха мовив Макбет, поклавши одну фішку з символом «чирва» на червоний бік повстяного столу для рулетки, а другу — на чорний. Нахилився ліворуч і взяв з рулетки кульку.
— А що насправді сталося на даху? — гукнув Сейтон.
— То був хлопець Банко, — крикнув у відповідь Макбет і крутнув рулетку. Сильно крутнув. — Я з ним розібрався.
— Він мертвий?
— Кажу ж тобі, я з ним розібрався. — Перед Макбетом закрутилося колесо рулетки, і окремі цифри, зливаючись, утворили чітке безперервне коло. Чітке і водночас нечітке. Він порахував від десяти до одного й опинився в зоні. Колесо крутилось. Цього разу воно не зупиниться, цього разу він уже не покине зони, бо зачинив за собою двері й замкнув їх. Колесо. Воно котиться й котиться до невідомої долі. І водночас так добре відомої.
— Хто там гепає надворі, Сейтоне?
— А чом би вам не підвестися й не глянути самому, сер?
— Мені більше подобається рулетка. Ну, то що там коїться?
— Вони почали розбивати «Берту», бідолаху «Берту». До речі, сонце зійшло, сер. Велике й гарне. Час сплив. Може…
— Вони що — «Берту» розбивають?
— Не саму «Берту», а постамент, на якому вона стоїть. Пильнуй майдан, Олафсоне, і стріляй в усе, що наближатиметься.
— Слухаю!
Макбет почув на сходах тупотіння ніг і підвів голову. Червонястий відтінок обличчя Сейтона був зараз помітніший, ніж зазвичай, наче воно засмагло на сонці. Він пройшов повз рулетку до палі, де сидів Касі, похнюпившись і схиливши голову. Волосся затуляло йому обличчя.
— А хто сказав, що тобі можна покинути пост? — спитав Макбет.
— Це не забере багато часу, — відповів Сейтон, витягши револьвера з-за ременя і приставивши його хлопцеві до голови.
— Зупинись! — наказав Макбет.
— Адже ви сказали: секунда в секунду, сер. Ми не можемо…
— Зупинись, я сказав! — Макбет збільшив звук на радіоприймачі позаду себе.
— …до вас звертається мер міста Тортел. Минулої ночі я отримав ультиматум від старшого комісара Макбета, який несе відповідальність за кілька нещодавніх убивств, включно з убивством старшого комісара Дункана. Після невдалої спроби вбити мене він викрав мого сина, Касі. Його ультиматум полягає ось у чому: якщо я не оголошу надзвичайний стан, який забезпечить Макбету необмежені повноваження і не дозволить втрутитися федеральній владі, то мого сина вб’ють, коли над містом зійде сонце. Але ми не хочемо — я не хочу, ви не хочете, Касі не хоче — щоб нашим містом правив іще один деспот. Щоб цього не сталося, протягом останніх днів кілька добрих людей пожертвували своїм життям. І життям своїх синів. Вони пожертвували своїми дітьми так, як ми та інші громадяни нашої країни жертвували в часи світових воєн, коли наша демократія опинялася під загрозою. А зараз, коли сходить сонце, Макбет сидить біля радіо й чекає, що я дам добро на те, аби цей день і це місто стали його власністю. Слухай, що я тобі скажу, Макбете. Забирай його. Касі — твій. Я жертвую ним так, як, сподіваюся, він пожертвував би мною або своїм сином, якого йому так і не доведеться мати. А якщо ти чуєш мене, Касі, то я кажу тобі: «Прощавай. Прощавай, моя кровинко! — Голос Тортела затремтів. — Тебе люблю не лише я, а й усе місто. Ми запалюватимемо на твоїй могилі свічки так довго, як довго існуватиме демократія. — Мер закашлявся й на хвилю замовк. — Дякую тобі, Касі». Дякую вам, громадяни нашого міста. А тепер цей день належить нам.
Після невеличкої паузи на радіо увімкнули хрипку затерту платівку з піснею «Наш Господь — міцна фортеця».
Макбет вимкнув радіо.
Сейтон розсміявся і сильніше натиснув на курок. Бойок револьвера піднявся.
— Що, Касі, здивований? А ти як думав? Розумієш, син повії мало що значить для любителя повій. Але якщо ти віддаси зараз мені свою душу, то я обіцяю тобі безболісний постріл у голову замість болючого в живіт. Плюс помсту любителю повій та його банді. Ну, що скажеш, хлопче?
— Ні.
— Ні? — здивувався Сейтон, отетеріло витріщившись на хлопця, бо такої відповіді не очікував.
— Ні, — повторив за ним і Макбет. — Його не можна вбивати. Поклади свого револьвера, Сейтоне.
— Я маю дозволити отим бунтівникам отримати те, що вони хочуть?
— Ти мене чув? Ми не вбиваємо беззахисних дітей.
— Беззахисних? — прогарчав Сейтон. — А ми? Хіба ми не беззахисні? Невже ми дозволимо Даффу та Малкольму начхати на нас, як вони завжди це робили? Невже ти збираєшся кинути свою справу тепер, коли…
— Сейтоне. Твій револьвер націлений на мене.
— Можливо. Бо я не дозволю тобі зупинити те царство, яке само йде нам до рук. Ти не єдиний, хто має мету і поклик. Зараз я…
— Я знаю, що ти збираєшся зробити зараз, тому обіцяю: якщо не покладеш револьвера, то вважай, що ти — мрець. Абсолютний мрець.
Сейтон розсміявся.
— Ти мало про мене знаєш, Макбете. Наприклад, те, що ти не зможеш мене вбити.
Макбет поглянув у дуло револьвера.
— Тоді давай, Сейтоне. Вперед. Бо ти лише прискориш моє побачення з нею. Тебе не жінка народила. Тебе витворили. Витворили з кошмарів, зла і лихого начала, завжди готового ламати й нищити.
Сейтон похитав головою і націлив револьвера на Касі, не зводячи при цьому очей з Макбета. Цієї миті перший промінь сонця пронизав великі вікна мезоніну. Макбет помітив, як Сейтон підняв руку, затуляючись від сонячного променю, що впав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет», після закриття браузера.