Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

– Я не робила таких безпідставних заяв, – Наґата вимовляла кожне слово окремо, наче розмовляла з розумово неповноцінною дитиною, – я казала, що він був правий, коли застрелив Дрездена. Це не робить стан Міллера стабільним. Він в процесі вчинення самогубства, Джиме. У нього фіксація на цій мертвій дівчині. Я навіть уявити собі не можу, що у нього відбувається в голові зараз.

– Погоджуюсь. Але наразі він там, має влучний, гострий погляд і чудово розбирається в речах. Він відслідкував нас до Ероса, засновуючись тільки на назві корабля, яку ми обрали. А це з біса вражає. Він навіть ніколи не зустрічав мене, але розколов так добре, що зрозумів, що мені сподобається назвати судно на честь коня Дон Кіхота.

Наомі засміялась:

– Серйозно? Так ось звідки це прийшло.

– Тож коли детектив каже, що знає Жулі, я йому вірю.

Наомі почала було щось говорити, але зупинилась.

– Ти вважаєш, вона обіграє ракети? – більш м’яко запитала Наґата.

– Він вважає, що така змога є. І також є змога умовити її не вбивати всіх нас. Я хочу дати йому такий шанс. Я йому винен.

– Навіть якщо це означатиме загибель Землі?

– Ні, – відповів капітан, – не настільки аж.

Наомі знову зупинилась. Її лють танула.

– Тож відтермінувати удар, а не відмінити. Купити йому трохи часу. Скільки ми можемо дати?

Наомі насупилась, дивлячись на екран. Він майже міг спостерігати, як в її голові змінюються варіанти. Жінка посміхнулась, її роздратування вже зникло, змінившись бешкетливим виглядом, якого вона набувала, коли знала, що вона справді має клепку в голові.

– Стільки, скільки ти захочеш.

***

– Що-що ви хочете зробити? – перепитав Фред.

– Ненадовго збити ракети з курсу, аби дати Міллеру більше часу. Але, звісно, так, щоб ми могли знищити Ерос, якщо знадобиться, – сказав Джим.

– Це нескладно, – додала Наомі, – я відправлю вам детальні інструкції.

– Давайте загальними словами, – попросив Джонсон.

– Земля навела свої ракети по п’ятьом транспондерам ваговозів на Еросі, – сказала Наомі, –

додаючи свій план до відео на екрані. – Ви маєте судна і станції по всьому Поясу. За допомогою програми для реконфігурації транспондерів, яку ви нам колись надали, ви присвоюєте коди цих транспонедрів бортам або станціям по напрямку вектора, аби направити ракети по довгій дузі, яка так чи інакше приведе їх до Ероса.

Фред похитав головою.

– Не спрацює. Тієї ж хвилини як командування флоту ООН помітить наш вчинок, вони просто накажуть ракетам перестати слідувати за цими кодами і почнуть розробляти якийсь інакший шлях узяти Ерос на приціл. І на додачу вони дуже на нас розлютяться.

– Звісно, що вони розлютяться, – відповів Джим. – Але вони не повернуть свої ракети. Саме перед тим як почати збивати з курсу ракети, ми запустимо масивну гакерську атаку на ракети з різних місць.

– Тож вони зрозуміють, що ворог намагається їх обдурити, і вимкнуть програмування у польоті, – висловився Джонсон.

– Саме так, – погодився Голден, – ми скажемо їм, що спробуємо їх надурити, вони перестануть слухати, і коли вони не слухатимуть, то тут ми їх і обдуримо.

Джонсон знову похитав головою, цього разу кинувши на Джима якийсь переляканий погляд людини, яка хоче потроху вислизнути з кімнати.

– Я на це ніколи не пристану, – сказав він. – Міллер не збирається укладати жодних магічних угод з прибульцями. Ми збираємось знищити Ерос у будь-якому випадку. Навіщо ж відтягувати невідворотнє?

– Тому що, – спробував пояснити Голден, – я починаю вважати, що це може стати менш небезпечним варіантом. Якщо ми скористаємось ракетами без того, аби вивести з ладу командний центр… мозок… що завгодно, ми не будемо впевнені, чи це спрацює, але я точно впевнений, що шансів у нас поменшає. Лиш Міллер може це зробити. І ось такі в нього умови.

Фред стиха вилаявся.

– Якщо Міллерові не вдасться поговорити, він підірве бомбу. І цьому я йому довіряю, – спробував підштовхнути генерала Голден. – Давайте-но, Фреде. Ви знаєте, як ці ракети влаштовані, не гірше за мене. Навіть краще. У них паливних пелет досить, аби обігнути Сонячну систему двічі. Ми нічого не втратимо, надавши детективу трохи більше часу.

Фред втретє похитав головою. Його обличчя зробилося жорстким. Він не пристане. Але перед тим як він промовив «ні», Джим скзав:

– Пам’ятаєте той бокс із протомолекулою і всіма лабораторними записами? Бажаєте дізнатися мою ціну за нього?

– Ти, – Джонсон повільно вичавив з себе, – ти геть з’їхав з твого чортового глузду.

– Бажаєте придбати чи як? – запитав капітан. – Хочете отримати чарівний квиток за стіл переговорів? Тепер ви знаєте мою ціну. Дайте Міллерові шанс – і зразки ваші.

***

– Мені цікаво, як ти його вмовив, – сказав Міллер, – бо я подумав, що мені вже кінець.

– Неважливо, – відповів Голден, – ми дали тобі час. Знайди дівчину і врятуй людство. Ми чекатимемо на добрі новини.

І зітремо тебе на порох, якщо їх не отримаємо – залишилось невимовленим. Та й у цьому не було потреби.

– Я міркував про те, куди її направити, якщо вдасться домовитись, – сказав детектив голосом людини, яка втратила надію попри наявність лотерейного квитка в руках, – тобто її же треба буде десь припаркувати.

Якщо ми житимемо. Якщо зможу її врятувати. Якщо дива бувають.

Голден знизав плечима, вважаючи, що ніхто не побачить.

– Віддай їй Венеру. Це гидке місце.

РОЗДІЛ 54. Міллер

– Я не і я не, – бубонів Ерос. Жульєта Мао розмовляє уві сні. – Я не і я не і я не і я не і я не…

– Давай, – сказав Міллер, – давай-но, сучий ти сину. Будь тут.

Лазарет буяв густими паростями, по стінах повзли чорні спіралі з патьоками бронзи та сталі, оздоблюючи оглядові столи, підживлюючись від запасів наркотиків, стероїдів і антибіотиків, що розсипались із розбитих ящиків. Міллер відсунув гармидер однією рукою, у скафандрі волав сигнал тривоги. Повітря в костюмі почало тхнути кислим від того, що проходило через рециклер забагато разів. Його палець все ще тиснув на запобіжник мерця, сіпаючись, коли прострілювало від болю. Він стер грибницю, що повністю вкрила ще не розбитий ящик, знайшов засув.

Чотири циліндри медичних газів: