Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Вона не змирилася з поразкою і щось готує, друже, — повідомив Лука, коли перебувати під нашими нетерплячими напруженими поглядами стало геть нестерпно.

До цього він просто цмулив вино, ніби він не посланець, котрому варто перейматись за власне життя, бо він приніс кепські новини, а звичайний гість, який завітав на келишок-другий.

— Що саме?

Я випередила Соретті і спитала першою.

Відтепер я маю особистий інтерес. Розуміння, що це не кінець, що родинна війна продовжується і набирає обертів, стає жорстокішою і безжальною, вкрило кригою мій хребет та кістки, а ще повернуло у два найпаскудніші моменти мого життя, що завдяки невеликому проміжку часу між ними та грі спогадів з моєю свідомістю, злилися в один і перетворилися на жахіття, яке в погані ночі переслідуватиме мене уві сні: солодкаво-нудотний запах Джаспера та скрегіт металу.

— Звідки мені знати. Мене звільнили після того, як я натовк Джасперу пику, — знизав плечима друг Тоні і колишній бармен в «Рубіросі», що приваблював відвідувачок своєю чарівністю. І безвідмовністю. Напевне. А ще він мій рятівник і через мене він втратив роботу. Та чомусь я його не жаліла. Зрештою, він лише шпигував для Соретті, якщо вірити поясненням того лихого генія. — Але люди спостерігають і говорять, тільки не рознюхують як слід.

— Усунули. Тимчасово, — відстороненим голосом промовив Тоні, котрий, мабуть, вже обмірковував свої дії у відповідь на Петрину помсту. Та мистецтво бачити майбутнє у кришталевій кулі з того часу, як згадував про цей магічний пристрій востаннє, він так і не опанував. І використав з тою статтею свій єдиний козир, хіба ні? Чи може крижане стерво мати щось таке, що перевершить його попередній удар? Чи це можливо? І скільки ще це триватиме? Допоки хтось дійсно не помре? Жахлива перспектива, якщо врахувати, що я особисто ледь не відкрила рахунок жертв цієї сімейної ворожнечі.

Лука не виказав ані вдячності, ані захоплення чи натхнення, здавалося, чхати він хотів на ту примарну можливість повернутися на місце бармена. Або він заздалегідь знав, що скаже Тоні. Мабуть, так і було, вони ж дружать десь мільйон років.

Роздратованою почувалася, схоже, виключно я. Він прийшов сюди, він спаскудив нам не лише секс, а ще й настрій, і день взагалі, і не вніс при цьому жодної ясності. Мене ніби ошукав вуличний продавець мотлоху, враження було приблизно таке ж, як в дитинстві, коли на осінньому ярмарку мені замість мавпочки вручили ведмедя, який мав до цього десь десять власників, котрі не надто добре до нього ставилися.

— То ти постійно стирчиш вдома тепер? Певно твоя сусідка радіє? — видушила я з себе, невідомо чому вирішивши пограти в приязність. Чи, навпаки, мені кортіло почути, як Луку катує вимушена близькість з нею, бо він скривив таку пику, ніби хтось при згадці про загадкову білявку скрутив в кулак його нутрощі.

Ковтнувши ще вина, він зробив вдих і зізнався:

— Вона не в курсі. Доводиться переховуватись по друзях, ніби я на роботі… Гей, усе складно! — гарикнув він, змахнувши рукою, коли помітив, як я почала шкіритись і геть не приховувала цього.

Навіть Тоні виринув зі своїх роздумів та витріщився на друга, немов він мамонт, який раптово воскрес у його вітальні.

Згодна, Лука геть не справляє враження хлопця, що ховатиметься від своєї сусідки по квартирі замість того, щоб чатувати голим на неї в ліжку. Без запрошення. Тим паче якщо він нібито шукав її товариства або чогось інтимнішого. Ну гаразд, можливо після двох сумнозвісних рисок на тесті на вагітність він таки дав би драпака.

— Не пам’ятаю, щоб ти розповідав про неї детально, — чухаючи підборіддя, протягнув Тоні, дивлячись на друга. — То хто вона, твоя сусідка?

Я також повернула голову до нього — Лука, вкинувши до рота оливку, втупився поглядом в темну пащу каміна, поличку над котрим я використовувала як знаряддя тортур.

І судячи з того, як він перекочував її язиком від щоки до щоки, він не мав особливого бажання розтуляти губи й ділитися з Соретті подробицями або принаймні ім’ям тої загадкової дівчини.

Чи це моя присутність зупиняє його?

Нехай він прислав мені пляшку текіли, яку я й досі не відкоркувала, навряд він почувається біля мене настільки затишно, що це не заважає йому бути відвертим так само як наодинці з Тоні, з тим, хто розуміє його, напевне, узагалі без слів.

Та витримавши паузу ще десь хвилину, Лука нарешті вимовив:

— Кендіс Резерфорд.
— Жартуєш?

Келих завмер біля обличчя колишнього боса, так і не зустрівшись з його губами, бо Соретті закляк, коли почув це ім’я. Воно настільки збурило його, що… Він. Забув. Про. Вино. Лайно!

Від його реакції я ще більше напружилась, сівши прямо, нехай одну ногу я й досі тримала підігнутою під себе.

— А схоже на це? — огризнувся Лука. Йой, він дещо розсердився. — Тож ти її знаєш…

Він не питав, констатував.

За цим реченням крилося так багато всього. Наприклад, думки, наскільки тісно знайомі Тоні й та Кендіс? Бо у випадку з Соретті це майже стовідсотково — аж так близько, що без трусів.

— Мені здавалось, у вас немає проблем із цим, — кахикнула я.

Мій стривожений натяк на усілякі ліжкові експерименти між двома друзями і якоюсь легковажною панянкою посередині викликав у Тоні хижу усмішку. Ні-ні-ні, єнотику, не ті емоції, не час хизуватися. Бо бідолашний Лука так зачовгався на ослінчику, що ось-ось перекине кавовий столик, під який він сховав ноги.

— Зазвичай так. Та не тоді, коли він хоче цю дівчину тільки для себе.

Я нахмурилася. Так, безперечно між ними існує телепатичний зв’язок.

Лука лише закотив очі, проте нічого не заперечував, як це було з Кірстен, а я спіймала себе на думці, що мені теж не надто кортить дізнатись про чергові походеньки Тоні. Його шалене розпусне минуле й без того переслідує мене щодня.

— Ні, я не спав з нею, — зізнався колишній бос, чогось зосередивши всю увагу на мені, ніби донести саме до мене це повідомлення йому було важливіше ніж заспокоїти друга. — Та вона непроста. Дівчинка з сімейними халепами, більшими за мої. А грошей і влади в її родини достобіса.