Читати книгу - "Вибрані твори"

нас в Подєбрадах ліпше танцюють, — сказала вона.

Другого дня після балу я ввійшла до кімнати, де вона спала. Я почала щось говорити, але вона не чула, що я кажу, хоч я говорила голосно. Олена недочувала. Але вона недочувала часом і трішки. Цей дефект був мало помітний. І бувало це з нею не завжди, але головним чином після втоми. Цікаво, що так само часом недочував її брат Сергій.

Зате Олена мала інший внутрішній музикальний слух, так потрібний їй при танцю.

Весілля тривало далі. Голосні оплески покрили останні такти козачка. Потім молодий грав на бандурі. Його поважно схилене обличчя робило контраст до радісно-схвильованого нервового обличчя молодої. А далі почали танцювати вальс і інші гості.

Повна вражень, верталась я додому. Весілля завжди приємно бачити, але особливо цікавить воно кожну молоденьку дівчину, якою була тоді я. Засмучувало мене лише те, що за кілька днів наша родина мала виїздити до Чеського Раю.

Тут, у Подєбрадах, було так цікаво, так весело, а там, в Турнові, не було ані однієї української родини, самі чехи! І нащо нам туди їхати? Тим часом, тому що я була дружкою на весіллі Олени Шовгенівни, ми й так затримались в Подєбрадах на десять днів довше.

Усе молоде товариство вийшло провадити нас на дві-рець. Поприходили й інші знайомі. Умовились листуватись, а восени знов побачитись. Поїзд рушив, у мене на очах тремтіли сльози. І тільки казково гарна природа Чеського Раю з густими лісами, стрімкими скелями, урвищами, розвалинами старовинних замків так мене захопила, що я дякувала татові, що сюди нас привіз.

Від моїх нових друзів з Подєбрад приходили листи. Сергій з гумором описував подєбрадське життя. Олена писала, як вона прибирає і прикрашає свою милу кімнатку. Видно, вона захоплювалась своїм родинним життям. Одного листа, написаного типовим для неї «кучерявим» почерком, Олена Теліга кінчала словами: «І щоб моя дружка Галя стала на все життя моїм молодим другом».

Життя склалось інакше. Олена з чоловіком досить швидко виїхала до Польщі. Я лишилась у Чехословач-чині, а потім опинилась у Парижі. Я вийшла заміж, перервалося знайомство з родиною Шовгенівих. Але я ніколи не забувала Олену. Вона пізніше мені теж призналася, що завжди цікавилась моїм життям і розпитувала про мене.

Багато років ми не бачились, щоб зустрітись пам’ятного 1941 року. Різне було життя, але одна мета, і вона з’єднала нас і багатьох інших у Києві.

Олена Теліга. Збірник.Детройт-Нью-Йорк-Париж, 1977, с. 284-291.

Літературно-критичні матеріали
Юрій Клен. Ніжність і посвята

Тихої злагоди і бурхливої радості сповнені вірші поетки Олени Теліги, що хоче сполучити жіночу ніжність з суворим заповітом шляхетної посвяти. Коли жінка сповнена великою свідомістю лицарського служіння, якому заприсягся чоловік, то невже ж не стане перед нею грізна вимога самозречення:

Та там, де треба, я тверда й сувора.

Вона знає, що не до лиця їй «з мечем в руці» ставати до бою («Ми ж ваша пристань — тиха і ясна»), але коли зброя випадає з рук чоловічих, вона, не вагаючись, стане у лави, щоб потім, коли мине потреба, у книзі життя знов розгорнути сторінки ніжності й любові.

Поезія Теліги далека від тої звичайної еротики, яку так часто подибуєш у творах жіночих...

Через край б’є часами течія радості і вщерть сповняє щастя чаша життя.., але іноді проривається захований сум, для якого поетка знаходить слова, що западають глибоко в душу:

...життя мого весняну, світлу повінь Надпила у перший раз холодна осінь.

Навіть, коли вона чекає дня, що має стати «неповторним святом» і вкоронувати її життя вінцем найвищого досягнення, радість не є чистою, без домішки терпкості:

Душа дозріє, сповниться відразу Подвійним смаком — меду і полину.

Вона ж знає: дійшовши найвищого шпиля, мусиш спускатися додолу, бо далі стежка не йде вгору. Свідома

того, що кожний простує своїм, йому лише призначеним питомим шляхом, вона не затримає в себе «подорожнього», тільки сміх її весняним вітром бігтиме йому