Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

міняйл та гендлярів у Храмі й спалив їхні ятки, то народ збігався звідусюди подивитися, на кого схожий цар, коли його ведуть вулицями на виду в людей, з руками, скрученими за спиною, як у будь-якого злочинця, і роззявам, власне, було однаково, чи то справжній цар, чи лише шахрай, що прикидається царем. І як то буває завжди, адже світ не однаковий, і населяють його люди дуже різні, то одні дивилися на нього зі співчуттям, другі байдуже, треті казали: Відпустіть бідолаху, адже в нього явно негаразд із головою, четверті, навпаки, вважали, що злочин обов’язково має бути покараний, щоб іншим не кортіло чинити зло, і якщо злочинів багато, то покарань має бути ніяк не менше. У самій гущі натовпу, загубившись у ньому, плентали вкрай розгублені учні Ісуса, а також жінки, які з ними прийшли, і їх упізнати було неважко — так вони гірко плакали, не плакала лише одна з них, Марія Магдалина, й невиплакані сльози пекли її зсередини.

Від будинку первосвященика до палацу прокуратора було не так далеко, але Ісусові здавалося, він ніколи туди не дійде, й не тому, що юрба, яка остаточно переконалася, що жалюгідний обшарпанець, якого ведуть вулицями, не годиться їй у царі, надто допекла йому освистуванням та глузами, — ні, не в тому річ, йому хотілося якнайшвидше добутися до того місця, де, за його ж таки, Ісуса, бажанням, його засудять до смертної кари, поки Богові не заманулося поглянути в цей бік і сказати: Стривай-но, ми з тобою так не домовлялися. Біля брами палацу прокуратора стояли на варті римські легіонери, яким вояки Ірода та стражники Храму передали бранця й залишилися чекати результату на вулиці, а з ним увійшли лише кілька священнослужителів найвищого рангу, яким було дозволено увійти. Сидячи у своєму прокураторському кріслі, Пілат, бо таким було ім’я намісника Рима, побачив, як завели до палацу й поставили перед ним обшарпанця, бородатого й босого, у туніці, покритій давніми й недавніми плямами від соку розчавлених плодів земних, що їх боги створили зовсім не для того, аби люди, жбурляючи їх, давали вихід своїй люті та ганьбили до себе подібних. Бранець стояв перед ним із високо піднесеною головою, але його погляд був спрямований не на нього, а в якусь точку, що була десь на середині відстані між їхніми поглядами. Пілат знав лише два види звинувачуваних: одні опускали перед ним погляд, а другі, навпаки, з викличним зухвальством дивилися йому просто у вічі, перших він зневажав, а других завжди трохи побоювався, й тому намагався ухвалити їм вирок якнайшвидше. Але цей стояв так, наче його там і не було, з виду цілком впевнений у собі, наче й справді був особою царського походження, а тому сприймав як прикре непорозуміння все, що з ним відбувалося, і вірив у те, що незабаром усе з’ясується і йому повернуть його корону, скіпетр і мантію. Пілат зрештою дійшов висновку, що треба віднести цього чоловіка до другої категорії зловмисників і засудити його якнайскоріш, тому відразу розпочав допит: Як тебе звуть, чоловіче? Ісус, син Йосипа, народжений у Віфлеємі, в Юдеї, але знають мене як Ісуса з Назарета, бо в Назареті, що в Галілеї, я жив. Хто твій батько? Його звали Йосип, я вже сказав. Яке в нього було ремесло? Тесля. Поясни мені, будь ласка, як у теслі Йосипа міг народитися Ісус, цар Юдейський. Якщо цар може народити теслю, то й тесля спроможний народити царя. У цю мить до розмови втрутився один із первосвящеників, сказавши: Я хочу нагадати тобі, Пілате, що цей чоловік називає себе також Сином Божим. Це неправда, я кажу тільки, що я Син Людський, заперечив Ісус, а первосвященик сказав: Не дай одурити себе, Пілате, в нашій релігії Син Людський означає те саме, що Син Божий. Пілат байдуже стенув плечима: Якби цей чоловік стверджував, що він син Юпітера, а такі випадки вже бували, це ще могло б мене зацікавити, але мені немає ніякого діла до того, вважає він себе чи не вважає сином вашого бога. Тоді суди його за те, що він називає себе царем Юдейським, для нас цього вже досить. Залишається тільки з’ясувати, чи досить цього для мене, — досить грубо відказав Пілат. Ісус спокійно чекав, коли закінчиться цей діалог і Пілат продовжить допитувати його. То хто ти, кажеш, такий, перепитав його прокуратор. Цар Юдейський. І чого ти домагаєшся? Усього того, що належить мати й робити царю. Наприклад? Правити своїм народом і захищати його. Захищати від чого? Від усього, що може йому загрожувати. Захищати від кого? Від усіх тих, хто загрожуватиме йому. Якщо я правильно тебе зрозумів, то насамперед ти маєш намір захищати його від Рима. Ти мене правильно зрозумів. І щоб захистити його, ти оголосиш римлянам війну? Іншого способу не існує. І захочеш вигнати нас із цієї країни. Одне веде за собою друге. Отже, ти ворог цезаря. Я цар Юдейський. Признайся, що ти ворог цезаря. Я цар Юдейський, і уста мої не розтуляться, щоб назвати себе кимось іншим. Первосвященик у стані крайнього збудження підніс руки до неба: Ти бачиш, Пілате, він зізнався, й ти не можеш зберегти життя тому, хто при свідках проголосив себе твоїм ворогом і ворогом цезаря. Пілат зітхнув, подивився на первосвященика і сказав: Замовкни. Потім обернувся до Ісуса й запитав: Ти щось маєш сказати ще? Ні, відповів Ісус. Я змушений засудити тебе на смерть. Виконуй свій обов’язок. Дозволяю тобі обрати для себе спосіб смерті. Я вже обрав. Який? Хрест. Гаразд, ти помреш на хресті. Очі Ісуса нарешті зустрілися з очима Пілата. Ти дозволиш мені попросити в тебе однієї ласки? Якщо вона не суперечитиме вироку, який я тобі щойно оголосив, то проси. Накажи, нехай на хресті в мене над головою напишуть, хто я такий, щоб люди знали, хто перед ними висить. Більше нічого? Більше нічого. Пілат подав знак секретареві, щоб той подав йому, на чому й чим писати, і власного рукою вивів на табличці: Ісус із Назарета, Цар Юдейський. Первосвященик, побачивши, що відбувається, вийшов зі свого стану блаженного задоволення й запротестував: Ти не повинен писати «Цар Юдейський», напиши «Той, що називав себе Царем Юдейським», але Пілат був сердитий на самого себе, він відчував, що повинен був відпустити цього чоловіка на всі чотири сторони, бо навіть найпідозріливіший із суддів не побачив би ніякої загрози для Римської імперії від такого ворога, а тому відповів різко й сухо: