Читати книгу - "Ерагон. Найстарший"

жінку, яка знайшла агента, потім з'ясував, який саме військовий підрозділ він охороняв, і нарешті вбив його одним-єдиним магічним словом. Не гаючи жодної секунди, він увірвався до свідомості незахищених воїнів і почав знищувати їх на своєму шляху. Вардени радісно загорлали, побачивши, як тануть ворожі лави.

Легкість, із якою він убивав, вразила Ерагона. Воїни не мали шансів утекти або захиститися. «Це не порівняти з битвою під Фартхен Дуром», — промайнуло в Ерагоновій голові. Але, попри те, що юнак втішався своєю могутністю, він водночас відчував відразу до смерті. Хоча замислюватись над новим відчуттям не було часу.

Оговтавшись від першого нападу, Імперія скористалася катапультами, що засипали варденів ядрами, барильцями з рідким вогнем і гострими стрілами шість футів завдовжки. Усе це призвело де неабияких втрат, а одне з ядер, вибухнувши неподалік, ледь не зачепило Сапфіру, одначе юнак устиг відвернути смертоносний уламок за допомогою магії.

Катапульти суттєво затримали наступ варденів і скалічили безліч воїнів. «їх треба негайно знищити, — подумав Ерагон, — якщо ми збираємось битися довго й виснажити Імперію». Сапфіра легко б з цим упоралась, але поки що не наважувалась пролетіти над полем бою, остерігаючись ворожих чаклунів.

Несподівано один із ворожих загонів, прорвавшись до Сапфіри, накинувся був на дракона зі списами. Але ще до того, як Ерагон устиг вихопити меча, гноми й ургали порубали всіх нападників на капусту.

— Добрий бій! — загорлав Гарцхвог.

— І справді непоганий! — зловісно посміхнувся Орик.

Деякий час Ерагон нічого не міг вдіяти з катапультами, аж доки не знайшов воїнів, що ними керували. Зосередившись, він змусив їх розвернути грізні машини, й ті почали стріляти у власне військо. Далі юнак наказав воїнам розрубати мотузки, й усі катапульти вийшли з ладу.

Подумки повернувшись на власні позиції, Ерагон побачив, що оборона довкола Сапфіри неабияк послабилась. Мужні охоронці падали один за одним під ударами ворожої магії. Вилаявшись, юнак знову почав шукати ворожих чаклунів, поволі їх знищуючи. Але ті були дуже підступні й намагалися себе не викривати. Це неабияк дратувало Ерагона. Зосередившись на одному з них, він зрозумів, що всі вони були запрограмовані на те, аби в жодному разі не вбивати вершника та його дракона.

«З одного боку, це мене тішить! — озвався юнак до Сапфіри. — Але нащо ми потрібні Галбаторіксу після того, коли вже вирішили підтримувати варденів?»

Дракон не встиг відповісти, бо з натовпу воїнів, верхи на запіненому коні, випірнула скривавлена Насуада.

— Ерагоне! — видихнула вона. — Ви із Сапфірою мені потрібні! Вам час відкинути їхнє військо!

— Гаразд-гаразд, — злякався той вигляду дівчини, картаючи себе за те, що не захистив її краще. — Але спочатку слід залікувати рани.

— Пусте! Це може почекати, а от вершник потрібен нам негайно!

— Він перед вами, леді, — вклонився Ерагон.

— Тоді вперед! — гукнула Насуада. — І хай бережуть вас боги!

Аби мати змогу битись, юнак зсунувся нижче. Тримаючись за сідло, він гукнув Орику з Гарцхвогом:

— Прикрийте мене збоку! Але не ставайте мені на шляху!

— Тебе ж уб'ють, Вогнемече! — стривожено проревів ургал.

— Ще подивимось, хто кого! — крикнув завзято Ерагон.

«То як, потанцюємо?» — подумки звернувся він до Сапфіри.

«Потанцюємо, малий!» — озвався у відповідь дракон.

Злившись в одне ціле, юнак і дракон кинулись у вир бою і вмить розчистили шлях для наступу варденів. Було важко сказати, хто саме вбиває вогнем, а хто вимахує на всі боки смертоносним мечем. Над Палаючою рівниною стояла димова завіса, з якої вряди-годи виринали оскаженілі обличчя, порубані тіла та гори трупів, до яких уже звідусіль злітались стерв'ятники.

Пробиваючись уперед, Ерагон і Сапфіра бачили, як їхній наступ впливає на свідомість ворожих вояків. Ті спершу помічали щось велетенське, вогненно-червоне, що пазурами, іклами, полум'ям і довгим хвостом нищило все на своєму шляху. Блиском свого панцира Сапфіра ще й засліплювала вороже військо.

Потім з'являвся Ерагон, який одним ударом меча трощив обладунки, щити й виставлені з переляку списи й мечі. Удари ж, спрямовані в нього, не досягали мети, стріли падали на землю, не долітаючи кількох метрів, а мечі відлітали, б'ючись об захисне закляття.

Правду кажучи, вершникові й дракону було неабияк важко. Ерагон бився з представниками свого народу, бачив перелякані обличчя не якихось ургалів, а таких самих воїнів, як і він. Те саме відчувала й Сапфіра, що була тісно пов'язана зі своїм вершником. Утім, розмірковувати над цим було ніколи. На війні взагалі нема місця співчуттю, й ворожі лави рідшали на очах.

Вершник і Сапфіра тричі проносились смертоносним смерчем крізь військо Імперії й тричі, повертаючись, нищили шеренгу за шеренгою. Якоїсь миті Ерагон відчув слабкість і мав трохи зменшити охоронну силу, зосереджену довкола Арії, Орика, Насуади й Сапфіри. Інакше б він виснажився ще до завершення битви.

«Ти готова?» — щоразу після невеличкого перепочинку питав юнак у Сапфіри, і та грізним ревом підтверджувала своє бажання битись далі.

Несподівано в Ерагона полетіла ціла хмара стріл, але він, швидкий, наче ельф, спробував від них ухилитись, оскільки магічний захист уже не діяв. Від одних юнак прикрився щитом, від решти — відбився мечем, але кілька стріл таки влучили йому в бік і в груди. Звісно, вони не пробили обладунків, але лишили на тілі пару синців.

«Не зупиняйся! — гукав сам собі юнак, а Сапфіра лише гарчала у відповідь. — Не зупиняйся! Бувало й гірше, тож уперед!»

Стрибнувши вперед, Ерагон налетів на нову ворожу шеренгу, ламаючи списи й завдаючи нищівних ударів мечем. Однак, не розрахувавши, він пропустив один з ударів, що влучив йому в передпліччя.

Вороги зраділи, але митю перелякано поприсідали, коли над ними грізно заревів дракон, захищаючи свого вершника.

Скориставшись із нагоди, юнак устиг підживитись енергією з руків'я Зарока, після чого покінчив з рештою воїнів цієї шеренги.

Сапфіра вимахувала хвостом, збиваючи з ніг воїнів Галбаторікса, що падали, наче зрублені дерева. Зиркнувши на рану, Ерагон вимовив закляття, і та швидко загоїлась, тож вони знову ринулись у бій.

Палаючу рівнину вкривали гори ворожих трупів, але Імперія ні на крок не відступала. На місце вбитого ставав новий воїн, і було важко зрозуміти, звідки вони беруться. Юнак у розпачі оглянув поле бою, переконавшись, що військо Галбаторікса починає відтісняти варденів. Вони змушені були відступати.

«Я стільки вчився, і все намарно! — лютував Ерагон. — Їх дуже багато, а в мене майже не лишилося сил!»

«Спробуй скористатися їхньою енергією!» — підказала Сапфіра.

«Для цього треба знайти чаклуна, що слідкує за їхніми воїнами. Узяти енергію деінде я не можу, бо тут нема ані рослин, ані тварин!»

Уже кілька годин поспіль юнак