Читати книгу - "Божественна комедія"

130 – 132. Згідно з античними міфами, острів Делос плавав у морі, аж поки на ньому Латона не породила двох близнят – Аполлона і Діану (два ока небесам – Сонце і Місяць).

136. «Слава в вишніх Богу» – початок того гімну ангелів на народження Ісуса Христа, що його перші почули пастухи (Єванг.).

151. Од незнання терпівши – Данте не розуміє, що означають цей землетрус і ця пісня, яка пролунала над горою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

П’яте коло. – Скупі. – Стацій. – Пояснення причини землетрусу

1. Природної тієї спраги сила – жадоба знання.

2 – 3. Вода – «жива вода» істини, якої в євангельській легенді просить самарянка в Ісуса Христа.

7. Як у Луки воскреслий. – В Євангелії від Луки (XXIV) описано з’явлення воскреслого Христа двом учням.

10. Так нам явився дух – тінь Публія Папінія Стація (бл. 40 – бл. 96), видатного римського поета-епіка віргіліївської школи, автора поем «Фіваїда» (похід Сімох проти Фів) і незакінченої «Ахіллеїди». Збірка його творів «Сільви» у часи Данте не була відома.

25 – 27. Та, що пряде вам нить – тобто одна з парок, Лахезіс, яка пряде з куделі нитку людського життя. Клото намотує нитку на веретено. Третя парка, Атропос, перерізує цю нитку.

44 – 45. Пояснення землетрусу в тому, що коли якась душа закінчує строк свого перебування на горі Чистилища і Бог заводить своє (тобто розгрішену душу) в свою оселю, тобто на небо, то ця подія щоразу відмічається отим поштовхом і спільними співами тіней (див. рядки 58 – 72).

51. Тавманта дочка – Іріда, вісниця богів, головно Юнони, уособлення веселки.

52. Сухої пари… струмки – за Арістотелем, породжують вітер.

56. Вітер глибочінь земну лиша. – За Арістотелем, підземні вітри, виходячи на поверхню, викликають землетруси.

58 – 59. Душа підводиться – тобто залишає Чистилище і переходить у Рай.

82 – 84. Як добрий Тіт карати йшов… – Римський полководець Тіт, син імператора Веспасіана і його наслідник, зруйнував Єрусалим у 70 р. н. е., нібито покаравши іудеїв за розп’яття Христа.

85. Я титул ніс незмінний і великий – титул поета.

89. Мене, тулузця… – За часів Данте ще не було знайдено віршів Стація, де він указував місце свого народження – Неаполь. У Тулузі народився інший Стацій – Люцій Стацій Урсул – теж римський поет. 93. В дорозі впав під другим твором. – Стацій помер, не дописавши своєї другої поеми «Ахіллеїда».

102. Сонцевий строк – тобто рік.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА

Сходження в шосте коло. – Прославлені персонажі Лімбу. – Шосте коло. – Обжерливі. – Приклади здержливості

14. Ювенал (нар. в 60-і рр. – п. після 127 р.) – прославлений римський поет-сатирик, сучасник Стація і його великий шанувальник.

23. На скупості спіткнувся. – Віргілій чув від Адріана V (Ч. XIX, 115 – 126), що в п’ятому колі, де був і Стацій (Ч. XXI, 67 – 69), душі очищаються від гріха користолюбства.

40 – 41. Чом не керуєш… – Цей досить двозначний рядок «Енеїди» (III, 56) Стацій тлумачить у позитивному щодо жаги до золота розумінні, тоді як переважна більшість коментаторів і перекладачів дотримується протилежного тлумачення.

42. Я б мав кружляти в люті і клясти – тобто потрапив би до четвертого кола Пекла (П. VII), де караються скупі і марнотратники.

46. О, скільки лисих встане з домовин – у «Пеклі», VII, наведено саме таку покару за скупість.

55 – 56. Ти… оспівав… сліз Йокастиних подвійний струм – тобто у своїй «Фіваїді» оспівав братовбивчу ворожнечу Етеокла і Полініка, синів Йокасти і Едіпа.

57. Співець пастушачої пісні – тобто Віргілій, автор пастушачих пісень – «буколік».

58. Кліо – муза історії, до якої звертається Стацій у поемі «Фіваїда».

61. Яке ж то сонце чи світило… – тобто, як ти дійшов до християнської віри.

63. На човен рибаря – човен апостола Петра, тобто християнство.

65. Парнаська верховина – гора Аполлона і муз, де протікає Кастальське джерело, що дарує поетичне натхнення.

70 – 72. «Час оновлення гряде…» – Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих «Буколік». У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Полліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація.

83. Доміціан – римський імператор (з 81 до 96). Правління його характеризується терором.

88 – 89. Ще вів своїх я греків… – тобто ще не писав дев’ятої пісні своєї поеми «Фіваїда».

97 – 99. Де Теренцій давній… – Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. е.), Плавта (III – II ст. до н. е.), Варрона (II – I ст. до н. е.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (I ст. н. е.).

101. Із нами й грек… – тобто Гомер.

103. В першім колі хмурої темниці – в пекельному Лімбі (П. IV).

104 – 105. До гори – Парнасу (див. прим. 65).

106 – 108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід.

109 – 114. З тих, що оспівав ти… – Віргілій називає героїнь Стацієвих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді):

Антігона – дочка Едіпа та Йокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55 – 56);

Аргія – дружина Полініка;

Деїфіла – дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках;

Ісмена – сестра Антігони;

Дочка Тіресія – Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в «Пеклі» (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів;

Фетіда – богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла;

Деїдамія між її сестер – дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла.

112. Ще й няньку… – натяк на епізод з «Фіваїди» (IV, 716 – V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство немейському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що