Читати книгу - "Інститут"

Каліша й Нікі приєдналися до Люка. Вони з цікавістю споглядали білявого чоловіка, що назвався Біллом Смітом, проте обоє мовчали. Енні стала позаду них. Одягнена в серапе, хоча було тепло, вона виглядала як мексиканська стрільчиня. Очі в неї були ясні й свідомі. Діти змінили її. Тім не думав, що це через їхню силу — у тривалій перспективі вона спричиняє протилежний вплив. Він вважав, що це просто зв’язок з ними, а можливо, той факт, що діти прийняли її саме такою, яка вона є. У будь-якому разі він радів за неї.

— Бачите? — підкреслив Сміт. — Це підтвердив навіть ваш геній. Наші шестеро екстрасенсів — якийсь час їх було восьмеро, а якось, у сімдесятих, лише четверо, дуже скрутний час — постійно шукають певних людей, яких ми називаємо шарнірами. Вони — точки повороту, на яких можуть крутитися двері людського вимирання. Шарніри — не виконавці знищення, а його вектори. Вестін — один із таких. Щойно ми дізнаємóся про них, то досліджуємо, вивчаємо, спостерігаємо, записуємо на відео. І зрештою передаємо їх дітям у різних Інститутах, які їх нейтралізують тим чи іншим способом.

Тім хитав головою:

— Я в це не вірю.

— Як сказав Люк, статистика…

— Статистика може будь-що довести. Ніхто не може бачити майбутнє. Якщо ви зі своїми колегами в це вірите, то у вас не організація, а секта якась.

— У мене була вуйна, що могла бачити майбутнє, — раптом випалила Енні. — Одного разу вона змусила своїх хлопців сидіти вдома, коли вони хотіли піти в джук-джойнт[135], і тієї ночі там вибухнув пропан. Двадцятеро людей згоріли, як миші в бовдурі, а її хлопці безпечно вдома пересиділи. — Вона замовкла, тоді додала, ніби підсумовуючи: — А ще вона знала, що Трумена виберуть президентом, а в таку херню ніхто не вірив.

— І про Трампа знала? — запитала Каліша.

— О, та вона давно вмерла, як з’явився той діляга сраний, — сказала Енні, й коли Каліша підняла відкриту долоню, Енні хвацько ляснула її.

Сміт проігнорував це втручання в розмову.

— Світ стоїть, Тіме. І це не статистика, а факт. Через сімдесят років після того, як на Хіросіму й Нагасакі скинули атомні бомби, світ стоїть, хоча в багатьох країн є ці бомби, хоча примітивні людські емоції все одно беруть гору над раціональним мисленням, а забобони, замасковані під релігію, досі вирішують курс людської політики. Чому так? Бо ми його захищали. А тепер цей захист зник. Ось що зробив Люк Елліс, і ви в цьому взяли участь.

Тім перевів погляд на Люка:

— Ти в це віриш?

— Ні, — сказав Люк. — І він теж, принаймні не до кінця.

Хоча Тім і не знав, Люк думав про дівчину, яка питала його про математичну задачу на академічному тесті, про ціни на кімнати в готелі Аарона. У неї вийшла неправильна відповідь, і тут те саме, лише в набагато більшому масштабі; неправильна відповідь, що вийшла через хибу в рівнянні.

— А от вам би точно хотілося в це вірити, — сказав Сміт.

— Енні має рацію, — продовжив Люк. — Дійсно, є люди, в яких трапляються спалахи прекогніції, і, можливо, її тітка — одна з таких. Що б цей мужик тут не говорив і в що б він не вірив, це явище не настільки рідкісне. Може, і у вас таке траплялося, Тіме, але ви це якось по-іншому називаєте. Може, інстинктом.

— Або передчуттям, — додав Нікі. — У телепрограмах у копів завжди якісь передчуття.

— Телепрограми — це не життя, — заперечив Тім, але згадав дещо в минулому: раптове рішення без якихось видимих причин зійти з літака й натомість прогулятися в північному напрямку.

— І доброго в тому мало, — сказала Каліша. — Я так люблю «Рівердейл»[136].

— Слово «осяяння» постійно використовують у тих історіях, — сказав Люк, — тому що саме на це воно й схоже, щось наче спалах, удар блискавки. Я в це вірю, і також вірю, що можуть бути люди, здатні це контролювати.

Сміт підняв руки в жесті «ось, сам чуєш».

— Що й потрібно було довести.

«Довефти» замість «довести». Шепелявість повернулася. Тімові це здалося цікавим.

— Тільки він вам дечого не говорить, — продовжив Люк. — Мабуть, тому що йому самому не подобається це собі говорити. Їм усім не подобається. Так само як нашим генералам не подобалося говорити самим собі, що немає способу виграти в’єтнамську війну, навіть після того, як це стало очевидним.

— Взагалі не розумію, про що ти, — відказав Сміт.

— Розумієте, — сказала Каліша.

— Розуміє, — додав Нікі.

— Ти краще зізнайся, містере, — сказала Сирота Енні. — Ці дітваки твої думки читають. Лоскотно, правда?

Люк обернувся до Тіма:

— Як тільки я переконався, що всім цим має керувати прекогніція, і отримав доступ до нормального комп’ю­тера…

— Тобто до такого, для якого жетонів не треба, — уточнила Каліша.

Люк тицьнув у неї пальцем:

— Помовч хвильку, можеш?

Нікі вишкірився:

— Ой, ти диви, Ша, Люкі шаленіє.

Вона засміялася. Сміт — ні. Він утратив контроль над розмовою разом із приходом Люка з друзями, а його вираз обличчя — стиснуті губи, зведені брови — демонстрував, що він не звик до такого.

— Як тільки я отримав доступ до нормального комп’ю­тера, — продовжив Люк, — то провів розподіл Бернуллі. Знаєте, що це таке, містере Сміт?

Блондин похитав головою.

— Але ж знає, — сказала Каліша. В очах у неї гралися бісики.

— Ага, — погодився Нікі. — І йому не подобається. Дурника грати він не дуже вміє.

— За допомогою Бернуллі можна точно подати ймовірність, — сказав Люк. — Розподіл має за основу те, що є два можливі результати певних емпіричних подій, як-от кинутої монети чи перемоги команди у футболі. Результати можна подати буквами р для позитивного результату і n — для негативного. Не грузитиму вас деталями, але з цього випливає результат зі значенням булевого типу, що чітко показує різницю між випадковими і невипадковими подіями.

— Ага, легким матеріалом нас теж не грузи, — сказав Нікі, — давай по суті.

— Падіння монети випадкове. Футбольні результати здаються випадковими, якщо взяти малу вибірку, але якщо взяти більшу, стає очевидним, що ні, бо з’являються ще й інші чинники. Тоді це стає ситуацією ймовірності, і якщо ймовірність події А більша за ймовірність події В, то в більшості випадків станеться А. Самі розумієте, якщо хоч раз робили ставки на спорт, правда?

— Звісно, — підтвердив Тім. — Можна вирахувати шанси і ймовірний розрив в очках у щоденній газеті.

Люк кивнув:

— Усе досить просто, справді, а якщо застосувати Бернуллі до статистики прекогніції, з’являється цікава тенденція. Енні, як швидко сталася пожежа після того, як тітка подумала, що варто залишити синів удома?

— Тієї ж ночі, — сказала Енні.

Люк був задоволений.

— І це чудовий приклад. Розподіл Бернуллі, який я провів, показує, що осяяння прекогніції — або видіння, якщо вам таке слово більше подобається — точніші тоді, коли передбачена подія має відбутися за лічені години. Коли час між передбаченням і передбаченою подією дов­ший, імовірність того,