Читати книгу - "Olya_#1"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Лейтенант посерйознішав, але позирав на Ольгу так само досить дружньо.
— Я в загальних рисах знаю, що таке «крюк», — почав він. — Доводилось стикатись… В усякому разі — в контексті трепанації.
Оля уважно вгляділась у його дещо дівчаче лице, в дружній, але напрочуд серйозний погляд сіро-зелених очей.
— Решту я, зізнаюсь, мало зрозумів, — вивів він. — Окрім того, що фрази на кшталт «сегменти» та «деконструкція площини» походять з ужитку професійних криптографів. Я ж казав — нас трохи цьому навчали…
Оля вглядалась в його лице.
Так, він більш стелепний, ніж Асланоглу…
Цікаво — наскільки?
— Ви зрозуміли, що я близька до розв’язання ситуації, — констатувала Оля.
- Із цих ваших фраз? — лейтенант повів плечем і взявся правицею за лівий лікоть. — Власне — не певен. Але мені відомо, що таке «лід» — колись перехоплювали човник із цілою купою таких контейнерів…
Непогано, непогано…
— Проте головне, що я зрозумів із вашої розмови… — він примружився. — Це те, що не варто сумніватись у вашій компетенції.
— У моїй компетенції?
Оля дещо глузливо всміхнулась.
— Правильніше було б сказати — у ваших здібностях… Талантах.
Він звеселів, немовби знайшов урешті потрібне слово і неуважно клацнув пальцями.
Олі все більш подобалась ця гра — клята професійна жага…
— Через те, що я вжила вирази на кшталт «крюк», «лід» та «деконструкція площини»? — повела вона, так само глузливо всміхаючись.
Не глузливо навіть, а… з викликом.
— О, ні… — Кайл відчайдушно замотав головою.
Він склав руки на грудях і, озирнувшись, обіперся плечем об вітрину.
— Через те, що ви вжили іншу фразу. Одну.
Он ти який! Ну-ну, подивимось…
— Яку ж саме?
— Nichego, ne obrashchaj…
Кайл затнувся і раптом голосно розсміявся.
Але незлобиво.
— Воля ваша, — продовжив він, — але я вперше бачу…
Він почав загинати пальці…
— Росіянина-офіцера. Росіянина-військового. Росіянина — криптографа корпорації. І зрештою — росіянина на «Руанді». Думаю, ви в курсі, що на цей корабель було непросто потрапити… навіть людям не вашої нації.
Олі дуже сподобалось те, що лейтенант не ховає каменюки за пазухою, а каже просто як є.
— Якщо я просто вивчила мову? Сучасні інфопакети знівелюють будь-який акцент…
— О, ні-ні, — він розкуто махнув рукою. — Ніхто не буде вивчати цю мову просто так — я таких людей нині не знаю. Власне, я також її не знаю — ми просто проходили військову історію, часто-густо користуючись, гм… давнішими матеріалами… Значення того, що ви хотіли сказати, я зрозумів скоріше з контексту.
Він задумався.
- І, до речі, про акцент, — продовжив. — Я звичайно, не бозна-який знавець, але, по-моєму, він у вас не роскосмосівський. Те, що ми чули в архівних дрімах, звучало дещо інакше. Може, щось схоже і є, але…
Він повів рукою і Оля подумала: «Непогано, чорт би тебе забрав».
— А значить, ви з планетарної Росії, і значить, це ваша рідна мова — ви її не вивчили. Бо аби ви її вчили, то вчили б її найпоширеніший варіант — той, на якому свого часу розмовляла чверть галактики.
— Роскосмосівське шипіння, — байдуже вивела Оля.
— От-от. А якщо ви етнічна росіянка, то далі зовсім просто. Етнічна росіянка могла потрапити в лави Skytek, отримати погони лейтенанта СБ ООН та полетіти на цьому кораблі лише в одному випадку. Якщо вона володіє якимись просто-таки немислимими талантами у своїй справі. Якусь родинну протекцію абощо я, вибачайте, відкидаю — у вашому випадку це щось надто екстраординарне…
— Тут ви помилились, — розсміялася Оля.
— Та ну?
— На жаль, — сміючись, розвела руками.
Кайл також сміявся — зовсім добродушно.
— Мій чоловік розробляв цей корабель.
— Серйозно?
Оля кумедно кивнула.
— Ну тут я дав маху… — Кайл винувато почухав потилицю. — Ну, а щодо решти?
— Непогано, містере Доусон, — Оля також обперлась плечем об вітрину і одразу ж винувато піднесла руку до грудей. — Лейтенанте Кайл.
— Вам щось відомо, правда ж? — спитав він, змовницьки примружившись. — Про політ, про полігон, про тутешні дослідження?
— Щось відомо, — кивнула вона.
— Поділитесь?
Вона вивела перед очі годинник, тоді карту даного сектора лайнера, запросила поточне розташування Янсона… Головний криптограф ще не прибув на станцію — возився з чимось у своєму секторі. Трохи часу ще було…
13.
— У нас іще є трохи часу, — мовила вона до лейтенанта.
Зрештою, вона просто не могла відмовити собі в задоволенні і трохи розважитись — це було професійне. Відкривати неспеціалісту всі свої таїни — це… Це ніби як водити сліпця по отакому провулку. Він ні біса не бачить, ну, припустімо, лише чує, а ти йому розказуєш, який вигляд має товар, котрий йому тільки-но прорекламував зонд, який у нього логотип, як виглядає сам зонд, що за люди ідуть навкруг, у що вони вдягнені, що за заклади громадяться вздовж провулку. Ти розказуєш, і він дивується інтерактивній розмітці під ногами, скорпіонам-ремонтникам, випуклим куполам розважальних центрів, мерехтливому фіолетовому промінню та ядуче-бузковим спалахам реклам…
А потім ти така кажеш йому, що навкруг оцього всього пожвавленого району чималенького міста — черево галактичного лайнера. А навкруг самого лайнера — космічна тьма. І до найближчого СПРАВЖНЬОГО міста — летіти й летіти, а на найближчій планеті лиш мертві лабораторні комплекси в заростях джунглів.
І от, сказавши це все, ти просто стежиш за реакцією сліпця.
Ну так — це вельми веселить.
І так — це не що інше, як гординя.
— Перегляньте оцю директорію, — сказала вона десантнику.
Вона скинула йому дані з першого вцілілого терміналу і стала чекати, поки він ознайомиться. Він був перспективним — з ним могло бути цікаво. Асланоглу була, чесно кажучи, тугувата — Оля не передчувала ніяких веселощів щодо моменту, коли доведеться відкривати перед капітаном карти. А от лейтенант, судячи з усього, був розторопнішим.
— Ну… — протягнув він, вивчивши директорію, — досить швидко як для військового і з біса повільно для будь-кого із крекерів…
— Які висновки ви можете зробити з цього? — нетерпляче спитала Оля.
— Ну, — він знов посерйознішав, як і тоді, на початку розмови. — Я б ставив на те, що це якісь службові файли корпорації… Вельми уривчасті. Судячи з усього — більшість даних безповоротно втрачені, але й із того, що є, можна дещо прикинути…
Він заговорив трошки впевненіше — ним оволодів знайомий Олі шифрувальний запал…
— Директорія свідчить про те, що на планеті ставились якісь масштабні біосферні експерименти. І вони увінчались успіхом — було виведено цілу купу істот, рослин і тварин, деякі з них
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.