Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Ессі, на диво, змогла провести екскурсію, адже тут розставили все майже так же, як і було тоді в лісі. Схоже вони для цього вигадали цілу систему, аби було зручно.

Далі пішли гуляти набережною, вкритою біленьким пісочком. Море було спокійне. На березі стояли купа рибалок, деякі на човнах ловили рибу сітками в морі. Кричали чайки. Свіже морське повітря прочищало мозок. Абсолютна атмосфера спокою відволікала від тривожних думок.

Ессі захотілось пройтись босоніж. Вона зняла туфельки. Торі наслідував її приклад. Дівчина підійшла до води і відчула приємну прохолоду, коли хвилі торкнулись стоп. Потім вони стали більшими і змочили їй штані, але вона не зважала.

Естеса ніколи не була так близько до моря. В Ерстефі берег скелястий, тому до води не підійдеш. Вона ще такого спокою ніколи не відчувала. Хіба що в обіймах коханого чоловіка, що стояв поруч і задумливо вдивлявся в горизонт, склавши руки за спиною. Вона подивилась на нього, провела очима від його очей нижче, до вуст. Торіан помітив, що за ним спостерігають і повернув голову. Їх погляди зустрілись.

– Що таке? – тихо запитав він.

– Нічого, – вона хитнула головою і всміхнулась. Торіан підійшов ближче, завів її вже висохле пасмо волосся за вушко, повільно нахилився. Ессі в передчутті закрила очі, але їм раптом довелось тікати від більшої хвилі, що ще б трохи і до колін дістала. Вони відсміялись і застигли, хитро дивлячись одне на одного. Ессі виявилась швидшою і бризнула солоною водою у свого чоловіка, який прикрився руками, хотів відомстити, але вона вже чкурнула звідси. Бігти звісно було важко, ноги грузли в гарячому піску, але білявка не збиралась здаватись. І Торіан не збирався їй піддаватись, тому піднажав і все ж наздогнав дівчину, покотившись разом з нею по піску.

– Ха-ха, попалась! – він притиснув її всім тілом до землі, хоча ніхто і не збирався більше вириватись і тікати. Зараз вони знаходились у тіні дерев на краю пляжу. Поруч ні душі. Серця шалено калатало, але геть не від бігу. Чоловік провів рукою по її щоці, а Ессі затамувала подих, коли він поглянув їй в очі. Його погляд зараз передавав стільки емоцій, що більшість з них він не зміг би передати словами.

– Я кохаю тебе, – у ці слова він вклав усю свою душу. Ніжно дивлячись в її очі, він чекав хоч якоїсь реакції. Мовчанка його трохи лякала, адже саме цього він і боявся. Ці слова насилу тримав у собі, не хотів її лякати, адже не знав чи точно вона відчуває до нього те саме, хоча її поведінка вказувала саме на взаємність. Проте він не міг бути на сто відсотків впевненим. Тепер вона ще й лякала його, адже її очі несподівано заблищали. Він занепокоєно запитав у неї: – Ти чого? Все гаразд. Чш-ш-ш... Якщо ти цього не відчуваєш, то нічого страшного. Тільки не треба плакати.

– Не в цьому справа, – прошепотіла Ессі і ніяково всміхнулась, – просто це було так приємно почути, що я трохи не втрималась. Я теж тебе кохаю...

Серце чоловіка, що щойно ледь не зупинилось, подвоїло свої удари. Він палко впився в її вуста, стаючи її повітрям, її світлом. Торіан відірвався від дівчини і притулився до її чола своїм.

– Як же ти мене налякала...

– Пробач, – усміхнулась вона і мазнула своїми припухлими вусами по його, вибачаючись. – Я тебе шалено кохаю.

– І я тебе.

Наступив вечір. Жителі табору почали зносити дрова до центру і розводити велике багаття. Повиносили столи, на них розставили великі дерев'яні миски із різноманітною їжею, розставили кухлі, наповненні якимось міцним пійлом, лише від запаху якого виступали сльози. Торіан згадав ще про льох із дорогим вином, тому з’явився хоч якийсь вибір.

Добренько так розвеселившись, усі почали горланити пісні та танцювати навколо вогнища. Дівчата вкрали в ерцгерцога його леді і почали водити хороводи. Арса назад дівчину не відпустила, а всадила поруч із собою на зелену травичку.

– Мені твоя допомога потрібна, – почала вона якось невпевнено.

– Яка? – Естеса розвернулась до рудої, схрестивши ноги і приймаючи позу уважного слухача. Арса не наважувалась почати, але видихнула і нахилилась, аби тихенько сказати:

– В любовних справах, – білявка звісно здивувалась, що з цим прийшли саме до неї, але вона все ж спробує допомогти. – Тут є один хлопець, помічник коваля, якому я, здається, подобаюсь.

– А він тобі?

– Не знаю, ніби так, – Арса стиснула плечима.

– Це хороший хлопець?

– Так, звичайно. Роботящий, добрий, усім завжди допомагає. Мені квіти дарує, гуляти кличе, але...

– Але що? – Ессі схилила голову, заглядаючи в очі дівчині.

– Я маю за брата відповідати. У Мафа ж нікого окрім мене немає, як і в мене крім нього. І я не знаю, що робити.

– А хіба ж ти його збираєшся покидати, якщо знайдеш собі чоловіка? Тим більше ти ж кажеш, що хлопець хороший. Можливо, якщо ти спробуєш, то з його допомогою тобі стане тільки легше? І тоді у вас з Мафом буде ще одна людина поруч, на яку можна буде покластись.

– Можливо... Але ж я його не кохаю.

– Тебе ж ніхто не змушує одразу за нього виходити. Погуляйте, познайомтесь ближче. Може бути, що він твоя доля.

– А як я це зрозумію? Як зрозумію, що кохаю? – цим питанням вона загнала юну ерцгерцогиню в ступор. Трохи подумавши, вона змогла сформувати свою відповідь.