Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

В очі било яскраве світло. Сніжана підняла голову над подушкою. Вже ранок? Скільки ж вона проспала? Поруч із ліжком сидів Тельмар. На спробу своєї пацієнтки піднятися відреагував несхвально.

— Тобі ще не можна вставати, — пробурчав він найбільш строгим голосом, на який тільки був здатний, і абсолютно безцеремонно натиснув на плечі, змушуючи знову відкинутися на подушки.

Події вчорашнього дня уривками почали спливати в пам'яті. Останнє, що вдалося пригадати — як Тельмар вливав Сніжані антидот. Після цього вона остаточно відключилася.

— Чому я так довго спала? Антидот має снодійний ефект?

— Антидот не має снодійного ефекту. Просто я дав тобі ще й снодійне.

— Цілителю, — обурилася Сніжана, — чому всім ви даєте настоянку бадьорості, а мені снодійне?

Тельмар глянув із напускною строгістю.

— От недарма кажуть, що найгірші пацієнти — це лікарі, — пробурчав він невдоволено. — Я дав тобі снодійне, бо так треба. Твоєму тілу потрібен був повний спокій, щоб легше впоратися з наслідками отруєння.

Сніжана анітрохи не сумнівалася, що Тельмар діяв професійно. Але їй справді не можна було залишатися в ліжку. По-перше, потрібно було дізнатися у всіх подробицях, що сталося після того, як вона остаточно знепритомніла. А по-друге, розповісти, що дізналася від Млістона. Він був з нею дуже відвертий, думаючи, що їй залишилися лічені хвилини, завдяки чому вона вивідала безцінну інформацію.

Тельмар здогадався, звісно, чому Сніжані не лежиться.

— Поговорити можна, і не встаючи з ліжка, — він ласкаво поплескав її по руці. — Я все тобі розповім. Але спочатку випий ось це, — він підняв її голову і підніс до губ чашку.

— Знову снодійне? — насторожилася Сніжана.

— Пий, — суворо скомандував Тельмар. — Інакше поскаржуся твоїм опікунам: теперішньому та колишньому. Удвох вони швидко знайдуть на тебе управу, — він суворо зсунув брови, щоб Сніжана не сумнівалася, що управа знайдеться. — І це не снодійне, а зілля, яке відновлює сили.

— Інша справа, — Сніжана навіть не скривилася, дозволяючи влити в себе гіркувату рідину, що пахла терпкими травами.

Потім Тельмар наказав принести Сніжані теплого молока. Дозволив, нарешті, хоч трохи підвестися на подушках і почав розповідати.

Він хотів розповісти про події у хронологічному порядку, але Сніжана перебила його. Насамперед хотіла дізнатися, чи вдалося допитати Млістона. Її хвилювало, чи відомо цілителю, що лише Млістон винен у смерті королеви і хворобі Твінсена, а провини Тельмара немає. Виявилось, що цілитель уже знав. Сніжана могла б здогадатися і не питаючи. Він ніби навіть зовні змінився. Став ширший у плечах і не такий сутулий. Гіркий тягар провини, який тиснув на нього всі ці роки, спав. Звільнив душу та тіло. Дозволив дихати на повні груди.

Сніжана була така рада за нього. В очах стояли сльози. Вона дотягнулася до руки Тельмара і стиснула її, показуючи, що розділяє його почуття. Вона майже ніколи не бачила усмішки на його обличчі, але зараз він ледь помітно усміхався. Втім, це тривало недовго. Він знову став суворим і буркотливим. Зажадав, щоб допила все молоко, і продовжив розповідь, тільки тепер у хронологічному порядку.

— Засідання Великої Ради вже майже закінчилося, коли до зали зайшов Крайдан. Всі присутні, і я в тому числі, одразу зрозуміли, що він чимось вкрай стурбований, тому що він не став дотримуватися жодної світської норми етикету, навіть не привітав Його Величність, а одразу звернувся до Деміра фразою "Де вона?!" і "Я знаю, хто він".

Розповідав Тельмар досить беземоційно, але уява Сніжани швидко намалювала цю яскраву картину. Напевно Радники були шоковані безцеремонністю Крайдана.

— З розмови Деміра та Крайдана стало зрозуміло, що тобі загрожує небезпека, — продовжив цілитель. — Демір почав роздавати команди охоронцям, щоб прочесали палац та територію навколо палацу у пошуках тебе. Але я одразу здогадався, де тебе потрібно шукати насамперед — у мене в кабінеті. Туди й направив магістрів.

Тельмар раптом кинув на Сніжану трохи дивний погляд.

— Як Крайдан здогадався, що тобі загрожує небезпека?

Це він у неї питає? Сніжана жодного уявлення не мала. У пам'яті спливло, як раптово з'явився в підвалі її рятівник. Яку вона відчула ейфорію у той момент. Як це було чудово — втрачаючи зв'язок із реальністю, усвідомлювати, що про тебе подбають, що цей сильний могутній шляхетний чоловік прийшов, щоб урятувати і врятує!

— У вас із ним ментальний зв'язок?

— Ментальний зв'язок? — здивувалася Сніжана. — Ні.

Що це взагалі таке?

Тельмар якось дивно похитав головою — мабуть, лишився при своїй думці.

— Він чергував біля твого ліжка всю ніч. Лише під ранок мені ледь вдалося відправити його відпочити. Довелося сказати, що проводитиму з тобою процедури, і його присутність заважатиме.

На Сніжану знову накотило тепло — п'янке відчуття захищеності. Вона забула це відчуття. Це було так давно — коли була ще жива мама. Тоді вона теж могла просидіти всю ніч поруч із ліжком доньки, якщо та хворіла. З того часу ніхто ніколи не дарував їй такої самовідданої турботи.

— Я винен перед тобою, — несподівано сумно зітхнув Тельмар. — Я не побачив цього раніше. Зрозумів тільки вчора… щодо тебе та Крайдана…

Чому у цілителя став такий погляд, сповнений каяття?

— На засіданні Великої Ради Твінсен оголосив, що вибрав своєю нареченою тебе. Він виголосив проникливу промову про те, що хоче покласти край безглуздій ворожнечі між Північчю та іншими провінціями, і попросив підтримати свій вибір. Я був одним із тих, хто це зробив…

Тельмар замовк, а Сніжана поступово осмислювала його слова. Твінсен все ж таки назвав її? Безглуздий вчинок. Хіба принц не знав, що його вибір не підтримають? Чи все ж таки підтримали?

— Хто ще висловився за?

— Демір та король. У результаті Його Високість отримав необхідні йому три голоси.

Сніжана відставила чашку та відкинулася на подушки. Її роздирали суперечливі почуття. Як то кажуть — без мене мене одружили. Дуже по-середньовічному. Але вона відчувала не лише обурення та досаду. Вона не могла не захоплюватися мужністю Деміра та Тельмара, які не піддалися на шантаж Млістона. І її розчулювала завзятість Твінсена. Він славний. Він стійкий. Він виявився людиною обов'язку. Йому випало страшне випробування, але він не зламався. Не сховався боязко в кокон жалості до себе… У грудях щеміло від співчуття. Але Твінсен заслужив, щоб жінка, яку він поведе під вінець, віддавала себе йому не з жалю.