Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

він оповідав не про молодика, а про помаранчеві дерева, які в подальному перебігу перетворювалися на діяграми, і їх оповідник домальовував уже в повітрі, і всі якимось дивом бачили те, що він домальовував, хоч для мене воно залишилося невидимим, і тому я на півслові стримувався зі страху, що мене або підіймуть на сміх, або виштовхають за двері, коли я продовжуватиму своє, оскільки воно явно не в строці.

Ще хочби один оповідник, а то всі ніби змовилися виголошувати казання в такий спосіб, аби я зі своїми заувагами не мав до них доступу, аж я завагався: чи не потрапив я до зборища якоїсь секти, бож усі присутні ніби записували свої промови, чи розповіді, які дуже скидалися також на віщування, правда, дещо своєрідні, однак таки, здасться, віщування.

Як я згодом зауважив, за невеликою ширмою (на ній висіла червона хламида, яку час від часу знімали, пересуваючи ширму, і тоді всі підходили й витирали об хламиду руки, хукаючи при тому один на одного) на ослінчику стояв магнетофон, біля нього снував старий чоловік із сивою борідкою, що час від часу з подиву гідною швидкістю міняв стрічки, складаючи їх потім у залізні касети з конфітурними наклейками. Ці касети він передавав істоті невиразної статі, напевно та особа належала до його помічників, яка вмощувала ці касети в чотирокутне відро й виносила кудись усередину. Якби відро закруглили, а істоту одягли у тогу, спало мені на думку, то в ньому напевно носили б рукописи, згорнені в однакової довжини сувої, і раби пильнували б, щоб власник, ідучи до лазні, завжди напохваті мав свій твір, навіть якби то й справді виявилися віщування, бож напевно за Евріпідом раби носили до лазні твори, а за пророками й поготів.

Ллє, здасться, те, що записували на магнетофонну стрічку, дещо відбігало від віщувань, бо трохи згодом я раптом виразно вловив, як присутні розповідають свої біографії, хоч мені ще ні разу не доводилося стати свідком, аби хтось із моїх знайомих на подібний кшталт змальовував своє життя.

Ні, вирішив я, радше заради власного заспокоєння, ніж з переконання, адже людина не годна сполучити одноразово функції і амфібії, і людини і рухатися в повітрі в усіх напрямах, не відчуваючи тяжіння, це ж зовсім виключене, – і якось одразу збагнув: таж ясно, і як раніше я не догадався, адже вони розповідають сни! Якби я на самому початку продумав про це, я, напевно, вмить зорієнтувався б, та в моєму досвіді не траплялося, щоб люди так гуртом сходилися оповідати сни, – ну оповісти сон дружині ще гаразд, однак у численному товаристві й цілком поважно! Якби я на власні очі не пересвідчився, я напевно ніколи не повірив би, що такс існує, а оскільки людина схильна сприймати те, що їй особисто знане, мавши неподоланну відразу проти невідомого, то н мозок спочатку силкувався укласти незвичне в освоєні шухляди досвіду, бльокуючи цим осмислення того, що дійсно відбувалося, тим більше, що з розповіддю снів якось мало поєднувалося спостереження, як розповідачі чомусь час від часу сповідаються, при чому кожен з них намагається переконати іншого, з сльозами, з вигуками і навіть, що мене вкрай здивувало, бійкою, я якійсь особливій правді, явленій тільки йому, про що він і сповіщає решту, доводячи, як цю правду повинні прийняти всі без винятну, вона ж – єдиний порятунок, і хто протестуватиме, той лише зайво засвідчить своє невігластво й душевну млявість, бо не бачити цієї правди – ніби втратити людську подобу.

Вони говорили ще й інше, однак формулювали його настільки по-чудернацькому, що я його просто не зрозумів, і воно через те пропало мені, хоч я дуже шкодував і намагався якомога пильніше запам’ятовувати все, що діялося навколо. Зрештою, я не скрізь встигав за їхньою розмовою, бо заки я обмірковував попереднє, до мене дійшло, як весь гурт сперечається за першість.

Спочатку я зрозумів, ніби йдеться про першість у перегонах, хоч я ніяк не годен був утямити, який стосунок між перегонами й наверненням на правду, яку щойно проголошував черговий оповідник з гурту, і чому коні й жокеї женуться наввипередки, наче коні без жокеїв влаштовують перегони з жокеями без коней, що велетенськими стрибками перетинають повітря, долаючи перешкоди, і наче там застряють, але ті, що гошилися, говорили про якусь незбагненну для мене першість, і я вирішив на пізніше відкласти спробу докладніше впорядкувати почуте, боячися проґавити найістотніше, а головне – намагаючися не згубити над собою контролю від крику, який раптом, як млинці, посипався на мене з усіх боків.

– Ви не доросли, аби рівнятися зі мною! – щосили кричав куций рахітичний добродій угору до могутньої циліндричної жінки з лицем немовляти. – Адже ви лише після від’їзду вашої дочки, – ви ж самі не раз казали, що вона одружилася з негідником, і через те ви залишилися самі, -потрапили в наше товариство! У вас менший досвід, невже ви цього не усвідомлюєте? Ви приневолюєте людей нагадувати про речі, які вам належалося б знати!

– Ви хам!

– А ви..

– Ану ж, ану!

– Ви перші перейшли на особисті справи! З вами взагалі годі говорити!

– Не я, а ви!

– Ви змусили мене оборонятися!

– А я вам кажу, з вашою монополією снів нічогісінько не вийде! Я маю більше право!

– Більше? Що ми у вас сходимося, а не в когось іншого, не дає вам жодного права! Запам’ятайте це! В усякому разі, жодного додаткового!

– Якби ви не сходилися в моєму помешканні…

– Якби не в вашому, то в чийомусь іншому, це справи не міняє, тут мене всі підтримають, глядіть, аби ви не залишилися ні з чим!

– Не погрожуйте!

– Я не погрожую, я тільки уточнюю.

– Не будьте надто певні! Ви забуваєте найсуттєвіше: я, а не хто інший, фінансує товариство! Якби не моя крамниця, яка уможливлює, так, уможливлює, бож і закуски і магнетофонні стрічки, я не люблю нагадувати про своє добродійство, однак де справедливість? Хіба цього не досить?

– Але від добродійства ваші сни не цікавішають!

– Для мене вони навіть дуже цікаві. Найцікавіші!

– Арґумент! Для вас, для вас! А от для мене – ні!

– А ви хто, дозвольте спитати? Для меле ваші сни втілення нудоти, а я ж вам не забороняю їх розповідати!

– Я не дозволив би їх заборонити! Хібащо через мій труп!

– Он як? Ви хочете сказати – мені не належиться тут жодного права? Я, хто дослівно розривається, аби уможливити ці сходини, хто нічого задля них не шкодує, я з ніг валюся, щоб влаштувати