Читати книгу - "Вовк-тотем"

Чень Чжень вирішив відновити справедливість, тому схопив Вовчика за загривок, підняв і підніс до песика, потім притис голову Вовчика перед пораненою лапкою песика й тицьнув його носом у цю лапку. Однак Вовчик не визнавав своєї помилки, він продовжував морщити ніс і шкірити зуби, показуючи, хто тут вовк, і так налякав цуценят, що ті поховалися за спину Еле. Собака-мати страшенно розгнівалась; вона спочатку зализала рану своєму малюку, а потім підбігла до Вовчика й грізно загарчала, показала свої зуби й уже намірилась вкусити його. Чень Чжень миттю підхопив маленького на руки й сховав за своїм тілом. Він так злякався, що його серце страшенно заколотилося: він боявся, що в якийсь день хтось із двох великих собак таки загризе Вовчика. В умовах, коли в нього не було ні клітки, ні якоїсь загорожі, виховання цього маленького узурпатора перетворювалося на постійні переживання. Чень Чжень поспішив погладити Еле по голові й поплескати по спині, заспокоюючи її, і, зрештою, трохи її утихомирив, адже коли він знову поставив Вовчика на землю, собака не зреагувала на нього, а повела своїх трьох цуценят гратися неподалік. Вовчик знову заліз на спину Ерлана; дивним було те, що цей лютий собака демонстрував Вовчикові лагідність і прихильність.

Завершивши всі клопоти з годуванням, Чень почав прибирати на возі, готуючись до переїзду, коли раптом побачив Старого Біліґа, який їхав прямо до його юрти на запряженому волами возі, за яким тяглися кілька колод. Чень Чжень миттю зіскочив зі свого воза, схопив Вовчика й запхнув його в нору, Закривши її дошкою й придавивши каменем. Він хотів би знайти ще такий камінь, який міг би придавити його серце, що скажено калатало.

Хуанхуан та Еле з цуценятами вийшли назустріч Старому, розмахуючи хвостами, Чень також поспішив уперед допомогти Старому зійти з воза й випрягти волів, а також узяти доволі важку валізу з його теслярськими інструментами. Щоразу, коли табір пересувався на далекі відстані, Старий приїжджав до юрт молодих інтелігентів лагодити їм вози. Чень Чжень наважився сказати:

— Батьку, я вже сам можу так-сяк полагодити воза. Ви в такому віці, то не турбуйтеся нам допомагати.

— Так-сяк нічого не вийде, — сказав Старий. — Цього разу ми пересуваємося дуже далеко — потрібно їхати два-три дні, ще й по бездоріжжю. А якщо чийсь віз зламається на півдорозі, тоді через нього уся бригада затримається.

— Тоді ви спочатку проходьте в юрту, попийте чаю, а я звільню віз, який потрібно лагодити.

— Ви робите дуже чорний чай, я його не люблю, — сказав Старий, і раптом пішов прямо до дошки, притиснутої каменем і з похмурим виразом обличчя сказав: — Я спочатку подивлюсь на твоє вовченя.

Чень у повному сум’ятті поспішив зупинити його, сказавши:

— Все ж краще спочатку попийте чаю, не слід на нього дивитись.

Бурштинові очі Старого округлились, і він вигукнув:

— Йому вже більше місяця! Чому це не можна на нього дивитись?[113]

Ченю нічого не залишалося, як іти в наступ:

— Батьку, я вирішив залишити собі вовченя, щоб спарувати його з собакою й отримати цуценят вівчарки…

— Маячня! — високим і повчальним тоном сказав Старий, обличчя якого аж пашіло гнівом. — Де це таке бачено? Це в інших країнах вовки можуть паруватися з собаками, а монгольські вовки — не можуть. Хіба монгольський вовк може вподобати собаку? Спаруватися з собакою? Маячня! Ось почекай, коли вовк почне їсти собак! — чим далі говорив Старий, тим більше він гнівався, і кожна волосинка його цап’ячої борідки почала труситися. — Ви тут чим далі, тим більше коїте щось таке, що нікуди не годиться! Я живу в степу вже понад 60 років і ще не чув, щоб люди наважувалися брати на виховання вовків. Та й чи може людина вигодувати вовка? Чи вовк зможе рости вкупі з собаками? Хто такі собаки порівняно з вовком? Собаки їдять людський послід, а вовки їдять людське тіло! Це значить, що собаки — раби людей, а вовки — це духи, які переносять душі людей до Тенґера. Вовк і собака — це небо і земля, чи ж можна їх разом виховувати? І ще й мати намір їх спарувати? А якби ми, монголи, підібрали вашому ханьському предку-дракону в пару свиню, ви б дозволили їх спарувати? Це — зневага до духів! Зневага до предків монголів! Зневага до Тенґера! Вас чекає за це розплата, навіть я, старий, теж змушений буду розплачуватися…

Чень ніколи раніше не бачив Старого таким сердитим. Вовчик — ця «порохова бочка» — нарешті підірвалася і цим вибухом рознесла серце Ченя на шматки. Цього разу Біліґ, мов старий вовк, не жартував. Чень навіть боявся, що він у запалі, не боячись поранити ногу, копне камінь, яким було притиснуто дошку, і цим каменем розчавить голову Вовчика. Старий же не вгавав і ставав дедалі розлюченішим. Не зупиняючись, він сказав:

— Коли я тільки почув, що ви взяли собі на виховання вовченя, я подумав, що ви, ханьські студенти з внутрішніх районів, не знаєте законів степу, не знаєте місцевих табу, а тільки ганяєтеся за новизною, тож пограєтеся декілька днів і викинете його. Однак потім я почув, що й Дорж узяв собі вовка, ще й збирається злучити його з собакою, тоді я зрозумів, що ви по-справжньому намірилися утримати вовків. Але це не вийде! Сьогодні ти мусиш на моїх очах порішити з цим вовченям…

Чень Чжень розумів, що вскочив у халепу.