Читати книгу - "Медлевінґери"

якийсь такий розмитий спогад, я навіть не можу пояснити! Ні, не так, ніби мені щось наснилося, розумієш? Але водночас сталося насправді!

— Що? — спантеличено перепитав Йоганнес.

— Я пам’ятаю таких маленьких чоловічків! — прошепотіла Брітта, ніби боячись, щоб її ніхто не почув. — У нашій квартирі! Такі істоти заввишки щонайбільше з табуретку! — Вона зітхнула. — І одна з них літала. Схоже на справжній спогад. Але то було вночі, отже це таки був сон. На щастя.

Йоганнес подивився на неї з недовірою.

— Так, на щастя! — промовив він. — А тепер мені треба робити англійську. Для Країдлінґа.

Він майже дійшов до дверей своєї кімнати, як раптом помітив, що Брітта кудись збирається.

— А чого раптом ти йдеш на роботу? — запитав він. — Сьогодні ж понеділок?

Брітта зніяковіла. Здається, вона навіть зашарілася, подумав Йоганнес. Але ж це Брітта! Ні, з нею такого не буває.

— Ні, ні, я йду на зустріч із Томасом, — сказала вона. — Трохи відсвяткуємо початок його курсів підвищення кваліфікації, і взагалі.

— І взагалі? — перепитав Йоганнес і обережно намацав у кишені золоту монету.

Коли Брітта піде, він знову перевірить плиту на подвір’ї. Вона має бути розхитана.

Заключні зауваги

Під час археологічних розкопок на початку 1990-х років на території вільного ганзейського міста Гамбурга було знайдено кілька срібних пряжок — так званих фібул, якими люди застібали свій одяг приблизно 2000 років тому, коли ще не було ані ґудзиків, ані блискавок, ані липучок: рівно стільки у цій історії правди.

Один мій знайомий мовознавець не вважає дивним, що люди і медлевінґери можуть порозумітися навіть сьогодні, після того, як колись тисячоліттями жили поряд, — це, звісно, за умови, що ви готові у таке повірити. Проте він висловив великі сумніви у тому, що їхня мова впродовж наступних століть розвивалася так подібно до нашої — аж до стилістичних деталей і манери висловлення. Те ж саме стосується і жестів.

Можу сказати лише, що сама я була не менш здивована, ніж він. Я теж очікувала поважніших відмінностей, передовсім в окремих виразах і зворотах. Але мій подив не перешкодив мені записати цю історію такою, якою вона є. Іноді трапляються речі, що їх науці важко осягнути. Завдання літописця ж — передавати правду такою, якою він її пізнав.

Оглавление Дійові особи Частина перша З дороги — і в дорогу   1   2   З   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14 Частина друга Загублена фібула   15   16   17   18   19   20